2. Розділові знаки при вставних словах.

Вставні слова виділяються комами.

Дана конструкція може виражати :

1. Оцінку вирогідності повідомлюваного ( переконливість чи непереконливість): без сумніву, сподіваюсь, безперечно, однозначно. Безсумнівно, здається, звичайно, мабуть, можливо, може;

2. Почуття мовця(обурення,здивування): нажаль,нащастя, як на біду, нічого греха таїти;

3. Зв'язок думок, послідовність викладу: по-перше,по-друге, отже, нарешті, однак та інш.;

4. Способи оформлення думок або характер висловлення: так би мовити, одним словом, власне кажучи, власне, якщо говорити правду, признатися;

5.джерело повідомлення: кажуть, повідомляють, по- моєму, по твоєму, за моїми розрахунками, пам’ятається;

6. Вставні слова звернені до співбесідника з метою привернути увагу: пам’ятаєте, дозвольте.

Операцію,мабуть, доведеться відмінити.

3. Синтаксичний розбір речення. Екзаменаційний білет № 14

1. Семантико-функціоналні розряди часток. Правопис часток.

Частка — службова частина мови, яка надає окремому слову, висловлюванню чи реченню певного смислово­го або емоційного відтінку.

Частки поділяються на кілька груп: частки, що надають смислових відтінків (ось, он, точно, якраз, лише, і, й, та, навіть та ін.); частки, що вказують на модальні відтінки (так, ні, давай, нехай, невже, навряд чи та ін.); формотворчі частки (нехай, хай, най- та ін.); словотворчі частки (будь-, небудь-, не, н/та ін.).

Частки зі словами пишуться разом, окремо і через дефіс

Разом пишуться: частки аби-, де-, чи-, що-, як-

У складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абиколи, абищо, дещо, дехто, декуди, деякий, чи.малий, чимало,щодня. Частки би(б), же(ж), то, що в складі сполучників та сполучних слів пишуться разом: якби, щоб, щодо, теж, мовби, немовбито.

Окремо пишуться усі частки, які беруть участь у ловотворенні або уточнюють зміст цілого речення. Серед них частки би(б), за допомогою яких утворюється форма умовного способу дієслова: взяв би, прочитав би,

Через дефіс пишуться частки бо, но, то, от, таки, коли вони інтонаційно підкреслюють значення окремого слова: умів-таки англійською читати; стій-бо, там яр; хай-но спочивають; частки будь-, небудь-, казна-, хтозна-, бозна- у складі займенників та прислівників: будь-коли, будь-хто, який-небудь, казна-чий, хтозна-де, хтозна-куди, хтозна-коли.

2. Типові синтаксичні конструкції наукового та ділового стилю.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ

Науковий стиль обслуговує науку і належить до книжного стилю літературної мови. Він існує в писемній (наукові праці, дослідження, підручники, дисертації) та усній (наукова доповідь, повідомлення тощо) формах. У науковому стилі виділяються підстилі: власне науковий (дипломні роботи, наукові статті та доповіді, монографії, тези, дисертації)науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди), призначений для спеціального засвоєння наукових даних; науково-популярний (книги, статті в неспеціальних журналах, лекції), що висвітлює наукову інформацію, призначену для нефахівців; науково-публіцистичний (статті, есе)

Синтаксис характеризується складними конструкціями речень. Часто будуються речення з однорідними членами, узагальнюючими словами, вставними конструкціями, дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами (наприклад: Основна функція лейкоцитів — захист організму від мікроорганізмів, чужорідних білків, сторонніх тіл, які проникають у кров і тканини.). У складних реченнях часто трапляються складені підрядні сполучники, характерні для книжної мови (наприклад: завдяки тому що, внаслідок того що, зважаючи на те що, тоді як, у зв'язку з тим що тощо).

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ

Офіційно-діловий стиль належить до книжного стилю літературної мови й існує в писемній (мова ділових паперів, розпоряджень, програм, автобіографій, наказів та ін.) та усній (розмова з відвідувачами, проведення нарад, телефонні розмови тощо) формах. Неоднорідність тематики і різноманітність жанрів у цьому стилі дають змогу виділити такі підстилі: законодавчий (закони, укази), пов'язаний з діяльністю державних оргаців; дипломатичний (міжнародні угоди-конвенції) — з міжнародними відносинами; адміністративно-канцелярський (інструкції, довідки, звіти,), пов'язаний з діяльністю установ, приватних підприємців та окремих осіб. Призначення стилю — регулювати ділові стосунки мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях. Основні ознаки стилю: документальність, стабільність, стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, регламентація тексту. Використовуються ускладнені конструкції: з однорідними членами речення, дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами, вставними конструкціями. Будова і розміщення тексту чітко регламентовані.