101. Юридичні обов'язки людини і громадянина, їх види.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини 1948 р. та ст. 23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Отже, людина має не тільки права і свободи, які надають їй можливості для досягнення щастя і благополуччя, реалізації її всебічних інтересів, а й обов'язки, додержання яких є неодмінною умовою досягнення таких цілей. Юридичні обов'язки є необхідним компонентом взаємодії держави, права і особи. Вони є умовою нормального функціонування держави і суспільства, правопорядку, виконання договірних зобов'язань. Єдність прав і обов'язків людини і громадянина розглядається як один з важливих принципів правового статусу людини і громадянина. Єдність прав і обов'язків виражається: а) в їх соціально-політичній однорідності; б) діалектичній взаємодії як парних категорій; в) спільності цілей, шляхів розвитку; г) гарантованості з боку держави і однаковій зацікавленості в їх здійсненні.

Юридичні обов'язки — це передбачені законодавством вид і міра належної поведінки людини і громадянина, яка гарантується державою.

Категорія соціальної необхідності певної поведінки найбільш повно розкриває сутність правового обов'язку. Вона, з одного боку, вказує, що цей обов'язок існує і розвивається в межах встановленої законом і забезпеченої державою належної поведінки, а з другого — відображає сутність саме правового обов'язку із притаманною йому специфікою — можливістю застосування державного примусу. На відміну від прав і свобод як можливостей певної поведінки особи для задоволення своїх інтересів обов' язок спонукає людину до необхідності діяти певним чином для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших суб' єктів громадянського суспільства.

Змістом юридичного обов'язку є конкретні види належної поведінки (наприклад, сплата податків, військовий обов'язок, повернення позики, оплата за надану послугу тощо). Проте юридичний обов'язок вказує не лише на необхідність конкретної поведінки, а й на її міру. Категорії «вид» і «міра» показують внутрішню сутність обов'язку, оскільки безмірних (невизначених) правових обов'язків не існує. Будь-яке право прагне до встановлення чіткого, формально визначеного суспільного порядку. Саме на конкретні вид і міру поведінки покликаний орієнтуватися суб' єкт обов' язку, оскільки в противному разі правоохоронні органи не зможуть визначити, правомірною чи неправомірною є поведінка зобов' язаної особи.

З погляду структурної побудови юридичні обов' язки складаються з чотирьох елементів: 1) необхідності здійснити певні дії; 2) необхідності утриматися від здійснення певних дій; 3) необхідності вимагати здійснення чи нездійснення певних дій з боку інших осіб; 4) необхідності відповідати за невиконання приписаних дій.

Юридичні обов'язки людини і громадянина класифікують за різними критеріями:

1) за характером зв'язку особи і держави — обов'язки людини (не посягати на права і свободи інших людей, взаємні обов' язки батьків і дітей) і обов'язки громадянина (відбувати військову службу, обов'язки як присяжного засідателя). Тільки громадяни України несуть «тягар» усіх обов'язків, передбачених Основним Законом України, в той час як іноземці та особи без громадянства звільнені від деяких з них (наприклад, від обов'язку відбувати військову службу);

2) за основними сферами життєдіяльності особи — особисті, політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні;

3) за способом закріплення — а) прямо закріплені в Конституції України, законодавстві (військовий обов'язок, платити аліменти); б) ті, що випливають із тлумачення положень Основного Закону, законодавства (поважати права і свободи, честь і гідність інших громадян, гідно виконувати договірні зобов' язання);

4) за функціональною спрямованістю (дією) — а) дія яких спрямована на охорону і захист конституційного ладу України та його основ;

б) спрямовані на забезпечення законності і правопорядку в державі;

в) спрямовані на розвиток економічної системи, забезпечення еколо-

гічної безпеки країни;

5) за їх адресатами — обов'язки щодо: а) держави (сплата податків, військовий обов' язок); б) суспільства, інших людей, своїх близьких (додержання Конституції і законів України, не завдавати шкоди природі, культурній спадщині);

6) за характером здійснення — а) ті, що реалізуються в конкретних правовідносинах (оплата за куплену річ, надану послугу, сплата податків і зборів); б) ті, що здійснюються в загальних (конституційних) правовідносинах (додержання Конституції і законів України, цільове використання земель);

7) за формою здійснення — індивідуальні (сплата податків, аліментні зобов'язання) і колективні (військова служба);

8) за часом реалізації — постійні (додержання Конституції і законів України, не посягати на права і свободи інших громадян, не завдавати шкоди природі) і тимчасові (військова служба, взаємні обов' язки батьків і дітей);

9) за характером забезпечення — обов'язки, для здійснення яких з боку держави: а) вимагається створення певних матеріальних благ, правозастосовна діяльність (обов'язок здобути повну загальну середню освіту, відбути військову службу); б) не вимагається особливої активності, достатньо підтримання громадського порядку і за­конності (не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей).

Коло обов' язків людини і громадянина досить широке. У цьому зв'язку можна говорити про професійні юридичні обов'язки (наприклад, лікарів, педагогів, юристів), обов' язки державних службовців, сімейні, трудові та ін.

З сукупності обов' язків особливо вирізняються конституційні (основні), особливістю яких є те, що людина в них виступає членом суспільства, звільненим від демографічних, індивідуальних та професійних характеристик. Конституційні обов'язки є основними не тільки за формою (тому що вони закріплені в Основному Законі), а й за змістом. Вони опосередковують найбільш важливі, корінні, принципові взаємовідносини, що виникають між суспільством і особою, громадянином і державою.

Основні обов'язки за своїм значенням — це загальні обов'язки, що стосуються кожного громадянина. Однак принцип загальності і рівності не слід тлумачити як несення громадянами всіх, передбачених конституційними нормами обов' язків, оскільки сам зміст окремих із них є таким, що деякі основні обов' язки покладаються не на всіх, а на окрему частину суспільства, окрему категорію громадян. Так, обов'язок відбувати військову службу стосується лише військовозобов'язаних, у той час як обов' язок захищати Вітчизну, її незалежність, територіальну цілісність, шанування державних символів є обов' язком усіх громадян України. Так само і обов' язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття стосується лише батьків дитини, і тільки в певних випадках, передбачених законодавством, цей обов'язок може бути покладено на піклувальників, опікунів, близьких родичів. Загальність основних обов'язків також означає узагальненість їх формулювань, які деталізуються і розкриваються в нормах поточного законодавства.

Основні обов'язки є базою інших юридичних обов'язків, які повинні встановлюватися «на основі та на виконання Конституції і законів України», а відтак, на основі конституційних обов'язків. Згідно з ст. 92 Конституції України основні обов'язки громадян регулюються виключно законом.

Для конституційних обов'язків людини і громадянина в Україні характерним є їх тісний зв' язок з вимогами міжнародно-правових пактів про права людини. Так, за Основним Законом України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов' язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23). Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68). Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66). Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ст. 13). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41). Кожен має право на повагу до його гідності (ст. 28). Повна загальна середня освіта є обов'язковою (ст. 53).