95. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права.

За юридичним значенням (або по суб'єктах тлумачення) розрізняють наступні види тлумачення:

а) офіційне;

б) неофіційне (повсякденне, професійне, доктринальне).

Офіційне тлумачення - це випливає з компетенції державних органів і посадових осіб роз'яснення ними втримування норм права, що є юридично обов'язковим для застосування на практиці.

Види офіційного тлумачення:

а) автентичне;

б) делеговане (легальне);

в) нормативне;

г) казуальне.

Автентичне тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норми (норм) права тим органом, що її (їх) установив.

Делеговане (легальне) тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норми (норм) права тим органом, що її (їх) не встановлював, але вповноважений законом давати такого роду роз'яснення.

Автентичне й делеговане тлумачення може бути нормативним і казуальним.

Нормативне тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норм права, що є юридично обов'язковим для застосування на практиці у всіх випадках, коли застосовується толкуемая норма.

Результати нормативного тлумачення втримуються, наприклад, у Постанові Верховної Ради України від 24.12.1993 р. "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Казуальне тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норм права при розгляді конкретної юридичної справи, що обов'язково для застосування тільки відносно цієї справи.

У юридичній літературі є справедливе зауваження, що більше правильним була б назва цього виду тлумачення не «казуальне» (традиційна назва) , а «казусне» як похідне від слова "казус" - конкретний випадок.

Суб'єктами казуального тлумачення виступають вищестоящі правозастосовні органи при розгляді неправильних рішень, винесених по конкретному юридичних справах відповідними нижчестоящими правозастосовними органами. Результати казуального тлумачення обов'язкові для застосування при повторному розгляді даної юридичної справи нижчестоящою інстанцією. Вони також можуть служити іншим правозастосовним органам зразком правильного тлумачення й застосування певних норм права (матеріального, процесуального). Результати казуального тлумачення нерідко втримуються, наприклад, у правозастосовних актах вищестоящих судових інстанцій (судів касаційної, наглядової інстанції).

Неофіційне тлумачення- це роз'яснення втримування норм права, що не є юридично обов'язковим для застосування на практиці.

Розрізняють наступні види неофіційного тлумачення:

а) повсякденне, тобто роз'яснення втримування норм права неюристами;

б) професійне, тобто роз'яснення втримування норм права юристами-практиками (прокурорами, суддями, адвокатами й т.д.);

в) доктринальне, тобто роз'яснення втримування норм права з.

96. Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види.

Результат офіційного тлумачення норм права не приводить до появи нормативного акта, не встановлює й не скасовує норм права, тобто діяльність з тлумачення норм не слід ототожнювати з нормотворчою діяльністю. Акти тлумачення мають особливу правову природу, тому і діють у єдності з нормами права, не маючи самостійного значення. Ці акти є обов'язковими в тому розумінні, що містять офіційну державно-владну позицію щодо розуміння змісту правових норм і зобов'язують суб'єктів адекватно сприймати зміст норми. Однаковість у розумінні змісту нормативно-правових актів — передумова однаковості їх застосування, реалізації, ефективності, законності в цілому. Результати тлумачення повинні бути вираженими в певних офіційних актах.

Отже, інтерпретаційний акт — це правовий акт-документ офіційного тлумачення правових норм, який містить формально-обов'язкове роз'яснення їх змісту. Інтерпретаційний акт — це документ, який містить результат інтелектуальної діяльності в осмисленні змісту правової норми, що здійснюється компетентними органами. Саме тому такі акти завжди мають офіційний характер.

Залежно від обсягу й характеру правотворчих повноважень органу розрізняють акти аутентичні (видані «автором» норми та акта, що тлумачаться) і легальні (акти, видані суб'єктом, який має спеціальне повноваження офіційно тлумачити норми, що видані іншими органами, — так звані акти делегованого тлумачення). Такі акти мають самостійне значення, їх зміст повністю присвячений виключно роз'ясненню змісту правових норм, вони відбивають результати нормативних узагальнень юридичної практики (наприклад, висновки Конституційного Суду України).

Акти казуального тлумачення, як правило, містять і юридичне рішення, і роз'яснення мотивів, що були враховані в нормі суб'єктом нормотворення, а потім лягли в основу рішення, що його прийняв правозастосовний суб'єкт у конкретній справі. Наприклад, ухвала апеляційного чи касаційного суду включає роз'яснення змісту норми до мотивувальної частини правозастосовного акта. Юридична чинність актів нормативного й казуального тлумачення і сфера їх поширення різні. Про акти казуального тлумачення можна говорити як про такі, що певним чином набувають обов'язкової значущості для конкретної справи, певних суб'єктів права, але мають певний вплив і на правозастосувачів під час розгляду та прийняття рішень з усіх аналогічних юридичних справ. Саме цією обставиною завжди була обумовлена головна причина, яка пояснює необхідність оприлюднення рішень з конкретних судових справ у офіційних виданнях. У таких рішеннях містяться зразки розуміння законів, які мають у певному розумінні обов'язкове орієнтовне значення для широкого кола правозастосовників.

Інтерпретаційні акти класифікують і за іншими підставами: за формою прояву (усні та письмові); за суб'єктами тлумачення (акти різних державних органів та посадових осіб); за формою (назвою) документа (постанови, рішення, ухвали, роз'яснення, висновки тощо). Наприклад, згідно зі ст. 62 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд дає висновки «з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України».