- •Поняття та система юридичної науки. Загальна теорія держави і права як фундаментальна наука: поняття та риси.
- •Предмет загальної теорії держави і права, його структура.
- •Функціональне призначення теорії держави і права.
- •Загальні (філософські) підходи до дослідження держави і права.
- •Загальнонаукові методи пізнання держави і права. Спеціальні та власні методи правознавства.
- •Загальна теорія держави і права в системі юридичних наук. Загальна теорія держави і права як навчальна дисципліна, її завдання та система.
- •Теорії походження держави і права.
- •Загальні закономірності виникнення держави і права. Ознаки держави, що відрізняють її від самоврядування первісної общини.
- •Ознаки права, що відрізняють його від соціальних норм первісної общини.
- •Поняття та ознаки держави.
- •Державна влада: поняття і елементи. Легалізація та легітимація державної влади.
- •Державний суверенітет: поняття, характеристика.
- •Типологія держави: цивілізаційний підхід.
- •Типологія держави: формаційний підхід.
- •Поняття та класифікація функцій держави.
- •2. За соціальним значенням державної діяльності функції держави поділяються на:
- •3. За часом здійснення, або за тривалістю у часі їхнього здійснення державні функції у правовій науці поділяють на:
- •4. За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяють на:
- •Внутрішні та зовнішні функції держави.
- •Поняття і структура форми держави.
- •Форма державного правління: поняття та види. Особливості монархічної та республіканської форм правління.
- •Форма державного устрою: поняття, види та загальна характеристика.
- •Державно-правовий режим: поняття, різновиди. Риси демократичних і недемократичних режимів.
- •Міжнародні об'єднання держав: види, особливості.
- •Механізм держави і його структура.
- •Поняття державного апарату. Державні органи та їх види.
- •Принципи організації і діяльності державного апарату. Поділ державної влади.
- •Загальна характеристика і функції органів законодавчої, виконавчої та судової влади.
- •Організація влади на місцях. Взаємодія місцевих державних органів і органів місцевого самоврядування.
- •Державна служба та її види. Державний службовець, посадова особа.
- •Основні підходи до праворозуміння.
- •Поняття та ознаки права.
- •Право і його зовнішні форми.
- •Функції та цінність права.
- •Поняття, загальні риси і види соціальних норм.
- •Право і мораль. Право і політичні норми. Право і релігійні норми. Право і технічні норми.
- •Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом.
- •Правоутворення: поняття та етапи.
- •Поняття форми права. Співвідношення форми і джерела права.
- •Правовий звичай: поняття, ознаки.
- •Судовий прецедент і судова практика як джерела права.
- •Нормативно-правовий договір: поняття, характерні риси, види.
- •Нормативно-правовий акт: поняття, характерні риси.
- •Загальні принципи права та правова доктрина як джерела права.
- •Поняття, риси та класифікація принципів права.
- •Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права: поняття, види.
- •Загальні принципи права: поняття, загальна характеристика.
- •Галузеві та міжгалузеві принципи права. Принципи правових інститутів.
- •Поняття правового регулювання суспільних відносин. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим.
- •Види правового регулювання.
- •Механізм правового регулювання суспільних відносин: поняття, характеристика елементів.
- •Ефективність правового регулювання: поняття, чинники.
- •Поняття та загальні ознаки норм права.
- •Види норм права.
- •Структура норми права: поняття. Види гіпотез, диспозицій та санкцій норми права.
- •Спеціалізовані норми права: природа, особливості та значення в правовому регулюванні.
- •Співвідношення норми права і припису статті нормативно-правового акта.
- •Поняття і структура системи права.
- •Публічне і приватне право: поняття, ознаки.
- •Загальна характеристика галузей та інститутів права.
- •Поняття системи законодавства, її співвідношення з системою права.
- •Структура системи законодавства. Чинники формування та розвитку системи законодавства.
- •Співвідношення норм міжнародного і національного права.
- •Нормотворчість: поняття, функції, принципи.
- •Стадії створення нормативно-правових актів.
- •Поняття та ознаки нормативно-правового акта.
- •Поняття, ознаки, види законів.
- •Підзаконні нормативно-правові акти: поняття, класифікація.
- •Дія нормативно-правових актів у часі, у просторі та за колом осіб.
- •Нормотворча техніка як різновид юридичної техніки. Нормотворча техніка: поняття, елементи, види.
- •Законодавча техніка: засоби та правила.
- •Поняття систематизації нормативно-правових актів. Облік, інкорпорація та консолідація як форми систематизації нормативно-правових актів.
- •Кодифікація та створення зводу законів як особливі змістовні форми систематизації нормативно-правових актів.
- •Поняття юридичних колізій та їх види.
- •Колізії в законодавстві, їх види. Способи зменшення колізійності законодавства.
- •Поняття, риси та види правових відносин.
- •Суб'єкти правових відносин, їх види. Правосуб'єктність.
- •Поняття і види об'єктів правових відносин.
- •Суб'єктивні права, правомочність та юридичні обов'язки суб'єктів права.
- •Юридичні факти: поняття, критерії класифікації та види.
- •Поняття і види правової поведінки.
- •Правомірна поведінка: поняття, основні ознаки та види.
- •Поняття правопорушення, його ознаки.
- •Юридичний склад правопорушення: поняття, основні елементи та їх характеристика.
- •Види та причини правопорушень.
- •Поняття юридичної відповідальності. Підстави юридичної відповідальності.
- •Види юридичної відповідальності.
- •Цілі, функції та принципи юридичної відповідальності.
- •Поняття та ознаки юридичної діяльності.
- •Структура юридичної діяльності. Правові форми діяльності органів держави.
- •Юридичний процес: поняття. Процесуальна форма та її структурні елементи.
- •Поняття реалізації правових норм.
- •Застосування норм права як специфічна форма його реалізації.
- •Стадії застосування нормативних приписів.
- •Основні вимоги до правильного застосування нормативних приписів. Акти правозастосування, їх види.
- •Прогалини в законодавстві і засоби їх заповнення та усунення.
- •Поняття та способи тлумачення норм права.
- •Офіційне і неофіційне тлумачення норм права.
- •Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види.
- •Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту.
- •Поняття прав і свобод людини і громадянина, їх загальна характеристика.
- •Види прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Їх система в Конституції України 1996 року.
- •Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній, правовій державі.
- •Юридичні обов'язки людини і громадянина, їх види.
- •Формування концепції громадянського суспільства. Поняття та ознаки громадянського суспільства.
- •Інститути громадянського суспільства. Становлення громадянського суспільства в Україні.
- •Поняття та структура політичної системи громадянського суспільства.
- •Держава та політичні партії в політичній системі громадянського суспільства.
- •Політичні партії: правове регулювання статусу та діяльності.
- •Демократія як форма реалізації народовладдя. Форми та інститути демократії як прояв державної влади.
- •Принципи демократії – основа організації і функціонування державної влади.
- •Функції демократії. Демократія і самоврядування.
- •Концепція правової держави: виникнення та розвиток.
- •Поняття і ознаки правової держави. Верховенство права. Верховенство права і законність.
- •Поняття та ознаки правопорядку.
- •Поняття і ознаки соціальної держави. Шляхи формування соціальної, правової держави в Україні.
- •Поняття, структура та функції правосвідомості.
- •Види правосвідомості.
- •Правосвідомість і право. Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм.
- •Поняття правової культури. Види та типи правових культур.
- •Правова культура особистості. Правова культура суспільства. Правова субкультура і правова контркультура.
- •Поняття та структура правової системи.
- •Загальна характеристика правових систем сучасності. Риси основних правових сімей.
- •Наступність у правовій системі суспільства. Становлення та розвиток правової системи України.
-
Функціональне призначення теорії держави і права.
Знання предмета теорії держави і права дозволяє з'ясувати її функціональне призначення, функції останньої у загальній системі наук, особливо тих, які вивчають державу та право, адже функції науки в основному визначаються її предметом. Кожна з юридичних наук має свої специфічні функції залежно від значущості предмета дослідження. (Скажімо, є функції науки конституційного (державного) права чи функції криміналістики.)
Головне призначення теорії держави і права полягає у пізнанні державно-правової дійсності та відповідних процесів, що відбуваються у суспільстві. Саме функції, які вона здійснює, визначають її роль і можливості при вивченні правового життя суспільства та кожного його члена, дослідженні основних напрямів розвитку і впливу юридичної науки на державно-правову дійсність. Як найбільш абстрактна наука теорія держави і права виконує особливі функції. Вона вивчає дійсність глибше порівняно з галузевими та іншими юридичними науками, внаслідок чого має можливість розробляти загальнотеоретичні принципи стосовно держави і права у цілому, які надають юридичній науці логічної цілісності.
Теорія держави і права має досить широкий спектр дослідно-функціональних можливостей. У науковій і навчальній юридичній літературі називається різна кількість її функцій, не у всіх друкованих джерелах відповідні функції мають ідентичні назви. Функціональна роздробленість може пояснюватись множинністю явищ, які досліджуються. Але найважливіше місце посідають її основні функції.
Як і кожна суспільна наука, теорія держави і права підходить до вивчення свого предмета, державно-правових інститутів та явищ як таких, якими вони є. Так, важливим її завданням є вивчення самого діючого права у аспекті його існування, з'ясування змісту чинних законів тощо. Таку функцію називають констатаційною. Якщо ж треба не тільки пізнати, а й пояснити предмет, розкрити причини явищ і подій, наука виконує, крім констатаційноїінтерпретаційну функцію. На рівні ж загальних закономірностей теорія держави і права покликана спочатку показати, що і як відбувається у сфері діяльності держави і права, а потім з'ясувати та пояснити, чому так відбувається. Це завдання онтологічної (гр. on (ontos) — суще, logos — поняття, вчення, наука) функції. Вона поєднує констатаційну та інтерпретаційну функції. Її суть полягає в об'єктивному розкритті існуючої реальності, поясненні її такою, якою вона є. Але перш, ніж давати соціально-політичну, юридичну, моральну або іншу оцінку державно-правовому явищу (скажімо, державній установі чи правовій нормі), слід зібрати необхідний матеріал, врахувати факти минулого та сучасного, провести їх наукову класифікацію і систематизацію, вивчити внутрішню структуру установи, її компетенцію, структуру законодавчого акта, формальні приписи правової норми тощо та пояснити їх саме такими, якими вони існують у об'єктивній дійсності.
Не можна вивчити предмет з готовою оцінкою, взятою поза цим предметом. Така оцінка може бути суб'єктивною і, навіть, упередженою. А оцінка має складатись у процесі вивчення предмета, у такому разі пояснення його є неминучим, але суть у тому, щоб воно було правильним, науково обґрунтованим, щоб об'єктивне не підмінялося суб'єктивним. Тому і критерії оцінок мають бути такою ж мірою об'єктивними, як і сам предмет пізнання. Правильна кваліфікація явища, що вивчається, усуває випадковості в оцінці, у тому числі кон'юнктурного характеру. Пояснення явищ як таких, з точки зору їх сутності, властивостей і відносин з іншими явищами, є основною та визначальною функцією науки.
Теорія держави і права не обмежується пізнанням і поясненням державно-правових явищ. У наш час, коли виникли нові політичні й соціально-економічні умови, зокрема умови ринкової економіки, наука відкриває нові закономірності у розвитку політико-правових відносин та інститутів. Ці закономірності, які виникли у процесі розвитку предмета науки, розкриваються за допомогою евристичної функції. Евристика — це мистецтво знаходження істини, нових відкриттів. Відкриття ж закономірностей існування відповідних явищ — найважливіше завдання науки, а, отже, є однією з основних її функцій, без якої наука перестає бути наукою.
Евристична та онтологічна функції тісно пов'язані з гносеологічною функцією теорії держави і права. Гносеологія (гр. gnoseos — знання, logos — вчення, наука) у філософії визначається як теорія пізнання. Теорія держави і права, досліджуючи онтологію державно-правових закономірностей, не може разом з тим не вивчати проблеми гносеології, тобто проблеми пізнання цих закономірностей. Тому державно-правова дійсність, яка становить предмет теорії держави і права, має досліджуватись у єдності онтологічного і гносеологічного аспектів. Виконуючи гносеологічну функцію, теорія держави і права виробляє теоретичні конструкції та методи, чим сприяє розвитку правового пізнання сутності, змісту та форм держави і права, а також інших, органічно пов'язаних з державою і правом, явищ і процесів.
Поряд з юридичною онтологією і гносеологією, у єдності з ними виступає юридична аксіологія (гр. axios — цінність, logos — вчення, слово) — вчення про цінності, філософський аналіз природи цінностей. Внутрішня єдність цих філософських категорій у юриспруденції зумовлюється тим, що в їх основі лежить один і той же принцип формальної рівності, який розуміється і трактується як необхідна підвалина юридичної онтології (що є право?), гносеології (як пізнається право?) та аксіології (у чому цінність права?).
Аксіологічна функція теорії держави і права спрямована на дослідження сфери сущого та ціннісного, категорій «закон» (позитивне право) і «держава» у всіх їх фактичних проявах та вимірах, в усьому їх реальному існуванні. Цінність закону (позитивного права) і держави згідно з юридичною аксіологією полягає у їх правовому значенні та змісті. «Ціль права як належного стосовно закону (позитивного права) і держави можна сформулювати у вигляді наступного ціннісно-правового імперативу: закон (позитивне право) і держава мають бути правовими. Правовий закон та правова держава — це, отже, правові цілі — цінності реального закону (позитивного права) і держави.
У цій аксіологічній площині таке співвідношення виражає ідею необхідності постійного вдосконалення таких, що практично склалися, та реально діючих форм позитивного права і держави, які як явища дійсності, що розвивається, поділяють її досягнення та недоліки і завжди далекі від ідеального стану. До того ж, у процесі історичного розвитку оновлюється, збагачується і конкретизується сам зміст правової повинності, увесь комплекс правових цілей-цінностей — вимог, яким повинні відповідати закони і держава».
Останнім часом в умовах розвитку і суттєвого оновлення уявлень про права та свободи людини, їх значення і визначальну роль у процесі правової оцінки чинного законодавства, діяльність держави тощо аксіологічна функція теорії держави і права повинна досліджувати аспекти оновлення, поглиблення, збагачення, ускладнення та конкретизації державно-правових явищ у контексті нових історичних реалій, нових потреб, нових проблем і нових можливостей їх вирішення.
Важливу роль у пізнавальному арсеналі теорії держави і права відіграє методологічна функція. Узагальнюючи державно-правову практику, вона формулює ідеї і висновки, які мають принципове значення для юридичної науки та практики. Система методів пізнання, що розробляється теорією держави і права, творчо використовується галузевими та спеціальними юридичними науками, чим надається всій юридичній науці та її галузям рівень теоретичних узагальнень, логічна цілісність.
Головне завдання теорії держави і права — з'ясувати істину для того, щоб змінювати на краще сучасну дійсність з урахуванням потреб суспільства, виходячи з об'єктивних критеріїв практики. Вивчаючи за допомогою методологічної функції загальні закономірності динаміки державно-правових явищ, встановлюючи тенденції та визначаючи прогнози розвитку держави і права, теорія держави і права дає конкретні, раціональні, практичні висновки та рекомендації. Саме так можна виконати основний девіз науки: «Слугувати тільки істині і нічому іншому». Важливу роль щодо цього відіграють методи (методологія) теорії держави і права, які вона застосовує при проведенні своїх досліджень, розробленні висновків, рекомендацій, прогнозів. Виконуючи методологічну функцію, теорія держави і права виступає стосовно всіх інших юридичних наук як наука методологічна, визначальна, але про це йтиметься у наступному розділі даного курсу.
Одним з основних завдань теорії держави і права, як і всієї юридичної науки, а, отже, її функцією є розроблення з урахуванням вимог часу та об'єктивних потреб дійсності принципів реформування як держави і права у цілому, так і окремих їх установ та інститутів, що здійснюється на основі виявлених закономірностей суспільного розвитку, а також визначення перспективних шляхів розвитку держави і права, державного апарату та законодавства. Цю функцію у юридичній літературі називають політичною або політико-управлінською («політика» у перекладі з грецької — мистецтво управляти державою»). У державі і праві концентруються усе політичне життя, класові і національні відносини та інтереси, питання внутрішньої та зовнішньої політики країни. Вони завжди були і будуть фокусом політичної боротьби, гострих політичних дискусій. Державна влада є вінцем політики. Кому належить ця влада, той по суті шляхом державного управління вирішує всі справи країни. Теорія держави і права через політичну функцію покликана відігравати важливу роль у формуванні наукових засад внутрішньої і зовнішньої державно-правової політики, забезпечувати науковість державотворення і правотворення.
Визначаючи перспективу розвитку держави і права, розробляючи засоби та методи перетворення державно-правових інститутів, практичного функціонування державного апарату, застосування норм права, зміцнення законності і правопорядку, теорія держави і права виконує практично-організаторську функцію або, як її ще називають у деяких наукових джерелах, — практично-прикладну.
До практично-організаторської функції належить розроблення структури, системи та методів діяльності правотворчих, адміністративних, правоохоронних, судових й інших державних органів, а також розробка способів правового регулювання і практичного застосування правових норм, реалізації їх у діяльності людей, організацій та зазначених органів. У полі зору цієї функції мають бути проблеми розвитку законодавства, роз'яснення законодавчих, а також інших політико-правових рішень, раціоналізації організаційних, юридико-технічних засобів, підвищення правової культури населення.
У зв'язку з теоретико-правовим спрямуванням та завданнями теорії держави і права її зміст є у наукових узагальненнях, поняттях, з яких складаються гіпотези, теорії, концепції. До них належать також сформульовані на основі наукових узагальнень пропозиції і рекомендації, звернені до компетентних правотворчих та правозастосовчих органів, державних і громадських установ та організацій і окремих громадян.
Теорія держави і права, як і будь-яка суспільствознавча наука, виконує ідеологічну функцію. Вона базується на самій суті теоретичного мислення, реалізує себе як необхідна творча субстанція у прогресивних процесах творення державно-правового життя та впливає на суспільне життя і поведінку людей не тільки через державно-правові постулати, структури та інститути, а й безпосередньо як ідеологічний чинник, як ідея для керівництва до дії, у тому числі у справі додержання, виконання і застосування правових норм та принципів.
Ідеологія — це система основоположних ідей, понять, поглядів, у відповідності з якими формуються світогляд і життєва позиція особи, соціальних груп, всього суспільства. Без базових інтегруючих ідеологічних настанов і мотивів ні особа, ні держава, ні суспільство існувати не можуть. Отже, не випадково гострі кризові періоди у суспільному житті, як правило, супроводжуються втратою ідеологічних орієнтирів, бездуховністю і розбратом. Справляючи ідеологічний вплив на громадську та індивідуальну правосвідомість, теорія держави і права таким чином впливає на ідеологічний стан суспільства та його структуру, а також на правове регулювання суспільного життя у цілому. Теорія держави і права, як і будь-яка наука, має визначати майбутнє тих явищ, які досліджує у відповідності із закономірностями їх розвитку. Нею висуваються гіпотези про подальший розвиток держави і права, істинність яких завжди перевіряється практикою. У зв'язку з цим теорія держави і права має виконувати прогностичну функцію (гр. prognosis — знання наперед, передбачення). Її мета — виявлення проблем, які повинні вирішуватись, та визначення можливих шляхів їх розв'язання на підставі розроблених критеріїв для досягнення бажаного результату.
Наукове прогнозування дозволяє виробити наукові передбачення щодо майбутнього розвитку держави і права, без чого теорія держави і права не може ефективно розвиватися та виконувати свою визначальну роль у пізнанні державно-правової дійсності. Здійснюючи прогностичну функцію, теорія має можливість і повинна давати наукові прогнози, допомагаючи органам державної влади у виробленні ефективної державно-правової політики, вдосконаленні законодавства, адміністративної і судової практики. Органи державної влади повинні використовувати результати досліджень юридичної науки для поліпшення своєї діяльності, запроваджувати науково обґрунтовані пропозиції і рекомендації правознавців у практику.
Теорія держави і права як наука не стоїть на місці, а постійно розвивається, вдосконалюється, збагачується, зростають також функціональні можливості останньої стосовно виконання нею як безпосередньої дослідної діяльності, так і організуючої, загальнометодологічної ролі у правознавстві. Разом з тим у наш складний, дуже проблематичний перехідний період від тоталітарної до демократичної форми державно-правової дійсності вона ще не завжди може випереджати події.