86. Поняття та ознаки юридичної діяльності.

Юридична діяльність — це система юридично значущих, законодавчо регламентованих дій та операцій, спрямована на задоволення публічних і приватних інтересів. Вона являє собою різновид соціальної діяльності. їй притаманні основні риси, характерні для будь-якої соціальної діяльності: предметність, доцільність, упорядкованість, вибірковість, системність, планомірність, самоорганізованість тощо. Підпадаючи під сферу правового регулювання, соціальна діяльність одержує юридичні властивості, які дозволяють розглядати її як само­стійний вид діяльності.

Юридичній діяльності притаманні певні ознаки.

Юридична діяльність виражається в діях та операціях, які набувають юридичної значущості завдяки їх реалізації за посередництвом правових засобів. Вони створюють саме систему, що зумовлюється цілеспрямованістю юридичної діяльності.

Юридична діяльність опосередкована правом. Правові приписи встановлюють компетенцію суб' єктів та правовий статус учасників діяльності, межі здійснення їх повноважень, перелік використовуваних засобів і прийомів, шляхи досягнення поставлених цілей, способи за­кріплення і оформлення одержаних результатів.

Юридичні питання вирішуються для задоволення публічних і приватних потреб та інтересів, тобто на користь зацікавлених суб 'єктів — учасників правовідносин. Так, винесення судом рішення має відповідати інтересам позивача чи відповідача, а прийняття закону — інтересам народу і держави.

Оскільки юридична діяльність спричиняє різноманітні матеріальні, політичні, духовні, моральні, соціальні, побутові зміни шляхом здійснення нормативного регулювання, організації та реальної зміни правового статусу учасників суспільних відносин, умов їх дії тощо, то вона є соціально перетворюючою діяльністю.

Юридична діяльність є найважливішим засобом здійснення контролю, охорони різних соціальних благ, розв' язання суперечностей задля задоволення публічних та приватних інтересів і потреб, що й зумовлює її організуючу природу.

Інтелектуально-вольовий характер юридичної діяльності виражається в тому, що в процесі її здійснення відбуваються відображення, осмислення, пізнання та оцінка реальної дійсності, волевиявлення суб'єктів шляхом прийняття найрізноманітніших раціональних рішень.

Юридична діяльність являє собою ціннісно-орієнтовну діяльність. Оцінка законодавства, матеріалів юридичної практики, суспільних відносин, поведінки громадян, дій посадових осіб та інших обставин дозволяє суб'єктам правильно орієнтуватися в реальній дійсності, приймати обґрунтовані рішення.

З огляду на соціальний контекст юридична діяльність характеризується сукупністю суспільних зв' язків і відносин, головне місце серед яких посідають правовідносини. Завдяки своїй нормативній заданості, гарантованості, персоніфікованості правові відносини в кожному конкретному випадку визначають спрямованість юридичних дій та операцій, склад їх учасників, їх права і обов' язки та інші змістовні аспекти. Співвідношення юридичної діяльності і правовідносин є таким, що останні виступають і як передумова, і як форма, і як засіб, і як мета, і як результат діяльності уповноважених суб'єктів.

Досить часто юридична діяльність розглядається як різновид правової поведінки посадових осіб. Обмеженість цього підходу полягає в тому, що увага акцентується лише на особистісному аспекті компетентного органу. Проте системний підхід вимагає розглядати відповідний орган як складне утворення, цілісну частину державного організ­му, що посідає певне місце в ієрархії органів, має підрозділи, окремі ланки тощо. Крім того, за такого розуміння юридичної діяльності звужується її суб'єктний склад, оскільки суб'єкти і учасники юридичної діяльності не завжди наділені державно-владними повноваженнями.

Якщо співвідносити юридичну діяльність із правовою поведінкою громадян, то тут розбіжності ще більш істотні. Правова поведінка громадян має не завжди усвідомлений і умисний характер, проте юридична діяльність завжди є свідомо спрямованою. Ця цілеспрямованість обумовлюється тим, що перед суб' єктом юридичної діяльності в нормативно-правовому порядку встановлюються конкретні цілі, компетенція, порядок здійснення юридичних дій. До того ж, юридична діяльність має офіційний характер і оформлюється зазвичай в актах-документах. Правова поведінка може виражатися як у діях, так і в бездіяльності, а юридична діяльність здійснюється тільки за допомогою певних дій та операцій.

Як синоніми нерідко вживаються поняття «активність» і «діяльність». Юристи започаткували таку позицію з філософської та соціологічної літератури, де активність вважається переважно проявом усякої діяльності соціального суб'єкта. Проте більш влучним є розуміння того, що активність характеризується як міра діяльності, тобто активною є не будь-яка юридична діяльність, а лише творча, ініціативна, посилена, що характеризує ступінь її інтенсивності та ефективності в суспільстві. Правова активність є виявом високого рівня професіоналізму, правосвідомості і правової культури суб'єктів. Такий підхід не тільки дозволяє відмежувати ці два самостійні поняття, а й створює певні передумови для подальшого вдосконалення юридичної діяльності, націлюючи суб' єктів на досягнення найвищої ефективності праці.

Існують декілька позицій щодо співвідношення юридичної діяльності та юридичної практики. Одні вчені ототожнюють ці два поняття, тим самим виключаючи із юридичної практики такий важливий її елемент, як юридичний досвід. Інші, навпаки, зводять юридичну практику до певних висновків, узагальнень, результатів юридичної діяльності, тобто до її об'єктивованого досвіду. При цьому не враховується те, що практичне перетворення суспільного життя відбувається не тільки за допомогою рішень і положень, які виражають підсумок юридичної діяльності, а й безпосередньо, при здійсненні дій та операцій. Домінуючим є погляд, згідно з яким юридична практика розглядається в нерозривній єдності діяльності та сформованого на її основі соціально-правового досвіду (соціально-правової пам'яті).

Важливим є питання щодо місця юридичної діяльності в правовій системі суспільства. Юридична діяльність є одним з головних систематизуючих чинників, які консолідують різні правові явища в єдине ціле, сприяє самоорганізації правової системи суспільства. В ній відбувається опосередкований обмін між видами юридичної діяльності, між юридичною діяльністю і правомірною поведінкою громадян. Цей обмін становить основний зміст усіх динамічних процесів, джерело розвитку, відновлення та функціонування правової системи суспільства.