- •Поняття та система юридичної науки. Загальна теорія держави і права як фундаментальна наука: поняття та риси.
- •Предмет загальної теорії держави і права, його структура.
- •Функціональне призначення теорії держави і права.
- •Загальні (філософські) підходи до дослідження держави і права.
- •Загальнонаукові методи пізнання держави і права. Спеціальні та власні методи правознавства.
- •Загальна теорія держави і права в системі юридичних наук. Загальна теорія держави і права як навчальна дисципліна, її завдання та система.
- •Теорії походження держави і права.
- •Загальні закономірності виникнення держави і права. Ознаки держави, що відрізняють її від самоврядування первісної общини.
- •Ознаки права, що відрізняють його від соціальних норм первісної общини.
- •Поняття та ознаки держави.
- •Державна влада: поняття і елементи. Легалізація та легітимація державної влади.
- •Державний суверенітет: поняття, характеристика.
- •Типологія держави: цивілізаційний підхід.
- •Типологія держави: формаційний підхід.
- •Поняття та класифікація функцій держави.
- •2. За соціальним значенням державної діяльності функції держави поділяються на:
- •3. За часом здійснення, або за тривалістю у часі їхнього здійснення державні функції у правовій науці поділяють на:
- •4. За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяють на:
- •Внутрішні та зовнішні функції держави.
- •Поняття і структура форми держави.
- •Форма державного правління: поняття та види. Особливості монархічної та республіканської форм правління.
- •Форма державного устрою: поняття, види та загальна характеристика.
- •Державно-правовий режим: поняття, різновиди. Риси демократичних і недемократичних режимів.
- •Міжнародні об'єднання держав: види, особливості.
- •Механізм держави і його структура.
- •Поняття державного апарату. Державні органи та їх види.
- •Принципи організації і діяльності державного апарату. Поділ державної влади.
- •Загальна характеристика і функції органів законодавчої, виконавчої та судової влади.
- •Організація влади на місцях. Взаємодія місцевих державних органів і органів місцевого самоврядування.
- •Державна служба та її види. Державний службовець, посадова особа.
- •Основні підходи до праворозуміння.
- •Поняття та ознаки права.
- •Право і його зовнішні форми.
- •Функції та цінність права.
- •Поняття, загальні риси і види соціальних норм.
- •Право і мораль. Право і політичні норми. Право і релігійні норми. Право і технічні норми.
- •Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом.
- •Правоутворення: поняття та етапи.
- •Поняття форми права. Співвідношення форми і джерела права.
- •Правовий звичай: поняття, ознаки.
- •Судовий прецедент і судова практика як джерела права.
- •Нормативно-правовий договір: поняття, характерні риси, види.
- •Нормативно-правовий акт: поняття, характерні риси.
- •Загальні принципи права та правова доктрина як джерела права.
- •Поняття, риси та класифікація принципів права.
- •Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права: поняття, види.
- •Загальні принципи права: поняття, загальна характеристика.
- •Галузеві та міжгалузеві принципи права. Принципи правових інститутів.
- •Поняття правового регулювання суспільних відносин. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим.
- •Види правового регулювання.
- •Механізм правового регулювання суспільних відносин: поняття, характеристика елементів.
- •Ефективність правового регулювання: поняття, чинники.
- •Поняття та загальні ознаки норм права.
- •Види норм права.
- •Структура норми права: поняття. Види гіпотез, диспозицій та санкцій норми права.
- •Спеціалізовані норми права: природа, особливості та значення в правовому регулюванні.
- •Співвідношення норми права і припису статті нормативно-правового акта.
- •Поняття і структура системи права.
- •Публічне і приватне право: поняття, ознаки.
- •Загальна характеристика галузей та інститутів права.
- •Поняття системи законодавства, її співвідношення з системою права.
- •Структура системи законодавства. Чинники формування та розвитку системи законодавства.
- •Співвідношення норм міжнародного і національного права.
- •Нормотворчість: поняття, функції, принципи.
- •Стадії створення нормативно-правових актів.
- •Поняття та ознаки нормативно-правового акта.
- •Поняття, ознаки, види законів.
- •Підзаконні нормативно-правові акти: поняття, класифікація.
- •Дія нормативно-правових актів у часі, у просторі та за колом осіб.
- •Нормотворча техніка як різновид юридичної техніки. Нормотворча техніка: поняття, елементи, види.
- •Законодавча техніка: засоби та правила.
- •Поняття систематизації нормативно-правових актів. Облік, інкорпорація та консолідація як форми систематизації нормативно-правових актів.
- •Кодифікація та створення зводу законів як особливі змістовні форми систематизації нормативно-правових актів.
- •Поняття юридичних колізій та їх види.
- •Колізії в законодавстві, їх види. Способи зменшення колізійності законодавства.
- •Поняття, риси та види правових відносин.
- •Суб'єкти правових відносин, їх види. Правосуб'єктність.
- •Поняття і види об'єктів правових відносин.
- •Суб'єктивні права, правомочність та юридичні обов'язки суб'єктів права.
- •Юридичні факти: поняття, критерії класифікації та види.
- •Поняття і види правової поведінки.
- •Правомірна поведінка: поняття, основні ознаки та види.
- •Поняття правопорушення, його ознаки.
- •Юридичний склад правопорушення: поняття, основні елементи та їх характеристика.
- •Види та причини правопорушень.
- •Поняття юридичної відповідальності. Підстави юридичної відповідальності.
- •Види юридичної відповідальності.
- •Цілі, функції та принципи юридичної відповідальності.
- •Поняття та ознаки юридичної діяльності.
- •Структура юридичної діяльності. Правові форми діяльності органів держави.
- •Юридичний процес: поняття. Процесуальна форма та її структурні елементи.
- •Поняття реалізації правових норм.
- •Застосування норм права як специфічна форма його реалізації.
- •Стадії застосування нормативних приписів.
- •Основні вимоги до правильного застосування нормативних приписів. Акти правозастосування, їх види.
- •Прогалини в законодавстві і засоби їх заповнення та усунення.
- •Поняття та способи тлумачення норм права.
- •Офіційне і неофіційне тлумачення норм права.
- •Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види.
- •Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту.
- •Поняття прав і свобод людини і громадянина, їх загальна характеристика.
- •Види прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Їх система в Конституції України 1996 року.
- •Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній, правовій державі.
- •Юридичні обов'язки людини і громадянина, їх види.
- •Формування концепції громадянського суспільства. Поняття та ознаки громадянського суспільства.
- •Інститути громадянського суспільства. Становлення громадянського суспільства в Україні.
- •Поняття та структура політичної системи громадянського суспільства.
- •Держава та політичні партії в політичній системі громадянського суспільства.
- •Політичні партії: правове регулювання статусу та діяльності.
- •Демократія як форма реалізації народовладдя. Форми та інститути демократії як прояв державної влади.
- •Принципи демократії – основа організації і функціонування державної влади.
- •Функції демократії. Демократія і самоврядування.
- •Концепція правової держави: виникнення та розвиток.
- •Поняття і ознаки правової держави. Верховенство права. Верховенство права і законність.
- •Поняття та ознаки правопорядку.
- •Поняття і ознаки соціальної держави. Шляхи формування соціальної, правової держави в Україні.
- •Поняття, структура та функції правосвідомості.
- •Види правосвідомості.
- •Правосвідомість і право. Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм.
- •Поняття правової культури. Види та типи правових культур.
- •Правова культура особистості. Правова культура суспільства. Правова субкультура і правова контркультура.
- •Поняття та структура правової системи.
- •Загальна характеристика правових систем сучасності. Риси основних правових сімей.
- •Наступність у правовій системі суспільства. Становлення та розвиток правової системи України.
-
Право і його зовнішні форми.
Верховенство права щодо держави виявляється в тому, що держава не створює основних положень права, а тільки юридично оформлює потреби соціального розвитку і відносини, які склалися в суспільстві, офіційно повідомляє про їх захист. Такого захисту в тій чи іншій формі (наприклад, через діяльність судів) право завжди вимагало, навіть тоді, коли писаного права ще не було, а держава остаточно не сформувалася. Право є об' єктивним виявом характеру суспільних відносин, а закон та інші його форми — явищами, що їх уповноважені органи (насамперед державні) формулюють заради їх юридичного оформлення.
Право і форми його вияву є юридичними категоріями, які тісно пов' язані між собою. Вони в жодному разі не повинні ототожнюватися і водночас протиставлятися, їх слід розглядати в єдності. Якщо право включає в себе систему суспільних відносин, правил поведінки, реалізація яких постійно повторюється і які охороняються державою, то форми (джерела) права, зокрема законодавство, є важливим способом існування і зовнішнього виразу цих правил і відносин. Правові норми як система правил поведінки становлять зміст закону або інших форм права.
Головними формами існування права є законодавство, звичаєве право, прецедентне право, договірне право. Законодавство як форма існування права превалює в країнах континентальної Європи, в тому числі в Україні. Воно складається з ієрархічної системи правових нормативних актів. Найвищими в цій системі є акти парламентів — закони. Звичаєве право — перша історична форма права, нині найпоширеніша серед країн з традиційним способом життя. Більша чи менша його розвиненість в окремих країнах залежить від особливостей історичного розвитку і економічних та політичних умов, що склалися в них. Прецедентне право являє собою систему прецедентів. Прецедентом вважається правило, покладено в основу вирішення якоїсь конкретної справи судовим або іншим державним органом, застосування якого стає обов' язковим при розгляді всіх наступних подібних за змістом справ тієї ж категорії. Він є основною формою права в країнах англо-американської системи і створює найбільш сприятливі умови для динамічного розвитку правової системи. Договірне право складається з нормативних договорів між двома або декількома суб' єктами, є обов' язковим для них, має юридичне значення й для інших учасників суспільних відносин. Договір як форма права поширений в міжнародному праві і країнах з ринковою економікою.
З точки зору похідного значення форми права від його змісту є необгрунтованим погляд на право як на продукт і інструмент держави. Такий підхід веде до змішування права з його правовою формою, внаслідок чого може створитися враження, що нібито права людини даровані їй державою. Можна також виправдати легковажне ставлення до постійних змін у законодавстві, обрамити будь-який закон правовим ореолом.
Законодавство та інші форми права змінюються і доповнюються, а також скасовуються з волі держави. Але правовими вони можуть бути визнані лише за умови наявності в них правового змісту і легітимності, тобто відповідності їх змісту інтересам і волі населення. Погляд на право як на загальнолюдську цінність, що є втіленням справедливості, виключає його ототожнення із законом або іншими формами права, які не завжди відповідають цим вимогам. Тому наближення до ідеалів правової держави визначається не арифметичною кількістю прийнятих законів та інших форм права, а передусім їх якістю, відповідністю вимогам справедливості.
Існування закону та інших форм права не є абсолютним свідченням існування права, оскільки сам закон може бути як правовим, так і не-правовим. Правовий закон завжди відповідає вимогам справедливості, слугує суспільному прогресу. Свавільний характер частини неправових законів особливо помітний у державних актах, що відкрито порушують справедливість і нехтують правами людини, принципами свободи і рівності. Такими були, наприклад, фашистське расове законодавство, «узаконення» в радянські часи позасудового розгляду окремих категорій кримінальних справ, рішення про насильницькі депортації народів та ін. Відмінності правового і свавільного за змістом законів ураховуються в практиці міжнародних судів, трибуналів при вирішенні практичних питань про відповідальність за злочини проти людства. Так, ще в п. «в» ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу для Нюрнберзького процесу і Міжнародного військового трибуналу для країн Далекого Сходу було закріплено обов'язок цих трибуналів розглядати і вирішувати питання про злочини проти людства «незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені» (слово «право» застосовується тут у значенні «законодавство»).
З другого боку, існують і такі неправові по своїй суті закони або їх окремі норми, які прямо не пов' язані зі свавіллям, але істотно відхиляються від принципів справедливості і не відповідають потребам суспільного розвитку, через що є не тільки вкрай неефективними, а й шкідливими. Це відбувається внаслідок недостатньої компетентності відповідних органів і осіб у тих питаннях, які вони законодавчо врегульовують, або недостатніх юридичних знань. Може йтися про відсутність наукової обгрунтованості або істотні недоліки концепцій нормативних актів; перевищення органом, що їх видає, своєї компетенції; непропорційне обмеження прав людини; створення колізій між нормами з одного і того самого предмета регулювання та ін.
Відмінність правового закону від неправового має неабияке значення в юридичній практиці. Звичайно правозастосовувач не має права і не повинен ставити себе на місце законодавця і визначати, чи є той чи інший закон (нормативний акт) правовим або неправовим, — він повинен застосовувати чинний закон незалежно від власної оцінки його змісту. Водночас той, хто зіткнеться із неправовим характером того чи іншого закону, має можливість і зобов' язаний застосовувати всі законні способи, аби він був скасований.