63. Поняття та ознаки нормативно-правового акта.

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб 'єктами нормотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права.

Нормативні акти є різновидом юридичних актів. До найбільш поширених видів юридичних актів поряд з нормативними відносять також: акти застосування норм права (акти державних та інших уповноважених організацій, посадових осіб, які містять державно-владні, персоніфіковані рішення з конкретних юридичних справ — вирок суду, наказ про призначення на посаду); інтерпретаційні акти (акти тлумачення норм права, які роз' ясняють зміст юридичних норм, як, наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов' язкових платежів»); акти реалізації прав і обов 'язків (акти-документи, які закріплюють автономні рішення окремих суб'єктів права — індивідуально-правові договори, правочини).

Відмінності нормативного акта від інших видів юридичних актів полягають в такому:

1) нормативний акт містить загальнообов 'язкові правила поведінки (норми), в той час як акт застосування норм права містить індивідуально-конкретні приписи, а інтерпретаційний акт — роз' яснення змісту і меж дії норм права;

2) вимоги нормативного акта стосуються всіх суб' єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним особам чи організаціям і є обов'язковим до виконання тільки ними. Інтерпретаційний акт адресується суб 'єктам, які застосовують норми права, що роз 'ясняються;

3) нормативний акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права — конкретну життєву ситуацію. Інтерпре-таційний акт не змінює зміст правового регулювання, а тільки доповнює його роз' ясненнями норм права;

4) нормативний акт діє тривалий час и не вичерпує себе фактами його застосування; дія акта застосування норм права закінчується у зв' язку з припиненням існування конкретних правовідносин; інтер-претаційний акт діє тільки разом з нормативним актом, приписи якого роз' яснюються, і має допоміжне значення.

Для нормативно-правових актів характерні такі специфічні ознаки:

1) вони мають правоутворююче призначення, тобто оформлюють встановлення, зміну, доповнення, скасування норм права;

2) приймаються тільки нормотворчими суб' єктами і в межах їх компетенції. В Україні такими суб'єктами є: народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи, визначені Конституцією та законодавством України;

3) розробляються і приймаються з додержанням особливої нормо-творчої процедури, основними стадіями якої можуть бути нормотвор-ча ініціатива, розроблення, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прийняття та введення їх у дію;

4) ухвалюються у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України (Верховна Рада України приймає закони, Президент України — укази, Кабінет Міністрів України — постанови).

Нормативний акт як офіційний письмовий документ повинен відповідати певним вимогам.

По-перше, це стосується його структури і офіційних реквізитів. Нормативний акт, як правило, складається з таких структурних елементів, як преамбула (містить інформацію про причини, умови, мету прийняття акта, принципи його дії), розділи, глави, статті, пункти, підпункти статей. Кодифіковані нормативні акти поділяються на загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми-принципи, дефініції, загальні положення тощо, а особлива — норми, які визначають вид і міру можливої або необхідної поведінки, міру юридичної відповідальності, спеціалізовані приписи. Назва нормативного акта вказує на орган, який його видав, вид акта, предмет регулювання. Наприкінці нормативного акта розміщуються дата і місце його прийняття, а також підпис відповідальної посадової особи. Засвідчення (скріплення підписом) офіційних текстів нормативних актів в Україні здійснюється щодо законів України — Президентом України, постанов Кабінету Міністрів — прем' єр-міністром України, рішень органів місцевого самоврядування — головами місцевих рад.

По-друге, нормативно-правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. В Україні існує Єдиний державний реєстр нормативних актів, до якого включаються чинні, оприлюднені та неоприлюднені, в тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зареєстровані в Міністерстві юстиції України, нормативні акти Національного банку України, міжнародні договори України. Нормативні акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, реєструються в Міністерстві юстиції України. Що стосується обліку законодавства, то слід зазначити, що він здійснюється в різні способи, серед яких: журнальний облік (фіксація нормативних актів у спеціальних журналах за хронологічним, алфавітним, предметним принципами); картковий облік (створення картотеки нормативних актів); внесення в тексти офіційних видань нормативних актів відміток про їх зміну, доповнення чи скасування; автоматизований облік на основі використання комп'ютерної техніки та сучасних інформаційних мереж.

По-третє, нормативні акти опрацьовуються з урахуванням правил юридичної техніки. Ці правила передбачають вимоги щодо використання особливої мови закону (юридичної термінології), прийомів і способів викладення норм права в статтях нормативних актів, юридичних конструкцій, юридичних фікцій, приміток тощо.

По-четверте нормативні акти оприлюднюються в офіційних друкованих виданнях. В Україні до таких видань відносять «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник Президента України», газети «Голос України» і «Урядовий кур'єр».

Нормативно-правові акти можна класифікувати за різними критеріями:

1) за юридичною силою — на закони — акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти — акти, засновані на законах, що їм не суперечать;

2) за суб' єктами правотворчості — на нормативні акти, прийняті народом, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та ін.;

3) за обсягом і характером дії — на акти загальної дії, які охоплюють всю сукупність відносин певного виду на даній території; акти обмеженої дії (спеціальні), які поширюються на частину території або на певне коло осіб; акти виняткової дії (надзвичайної), регулятивні можливості яких реалізуються за наявності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха та ін.);

4) за галузевою належністю — на нормативні акти, які містять норми конституційного чи адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного права тощо;

5) за зовнішньою формою виразу — на закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази та ін.