Глава 13

відібрати дітей, передавши їх на опікування органові опіки

на піклування, без позбавлення матері батьківських прав.

4. Позбавлення батьківських прав завжди є результатом

протиправної, винної поведінки. Відібрання ж дитини не по-

в'язується з протиправною поведінкою: загроза життю та здо-

ров'ю дитини може бути результатом психічної хвороби,

відкритої форми туберкульозу чи захворювання на СНІД,

важких житлових умов тощо.

Відібрання дитини можливе тоді, коли умови проживання

дитини суд оцінить як небезпечні для неї. Оцінювання умов

проживання дитини - виключна компетенція суду.

5. У разі задоволення позову дитина, відібрана від одного з

батьків, передається другому з батьків чи іншим родичам, за

умови, що хтось із них не лише виявив бажання взяти дитину

до себе, а й має можливість забезпечити дитину сімейним ви-

хованням.

Якщо одразу виявили бажання забрати дитину, наприк-

лад, батько і баба, батькові має бути надана перевага, за умо-

ви, що він має можливість забезпечити дитину усім необхід-

ним для її розвитку.

Якщо немає родичів або дитина не може бути передана їм,

місце проживання дитини має визначити орган опіки та пік-

лування.

6. За статтею 76 КпШС рішення про відібрання дитини міг

постановити лише орган опіки та піклування.

Оскільки прокурор є більш мобільним, ніж орган опіки та

піклування, його рішення про відібрання дитини може бути

винесене у будь-який час, навіть вночі чи у вихідний день.

Своє рішення про відібрання дитини прокурор виносить у

формі постанови.

7. Якщо рішення про відібрання дитини виніс орган опіки

та піклування, він зобов'язаний негайно повідомити про це

прокурора. Прокурор може бути присутнім при вирішенні пи-

тання про відібрання дитини.

8. Незалежно від того, яким державним органом постанов-

лене рішення про відібрання дитини, йому протягом семи

днів належить подати до суду позов про позбавлення матері,

346

Стаття 170

батька батьківських прав чи позов про відібрання дитини без

позбавлення матері, батька батьківських прав.

Отже, відібрання дитини за рішенням органу опіки та пік-

лування чи прокурора - це тимчасовий засіб захисту прав

дитини. Триваючим засобом захисту прав дитини буде рішен-

ня суду.

Якщо суд відмовив у задоволенні позову про позбавлення

батьківських прав чи позову про відібрання дитини, рішен-

ня органу опіки та піклування або прокурора про відібран-

ня дитини має вважатися таким, що втратило чинність.

Відповідно дитина має бути повернута тому, з ким вона про-

живала.

9. Задоволення позову про відібрання дитини у виняткових

випадках, встановлених у частині другій статті 170 СК, - це,

по суті, не відібрання дитини, адже дитина уже відібрана,

а лише судове підтвердження його законності та обЄрунтова-

ності.

10. Батьки, від яких відібрана дитина, не втрачають щодо

неї прав та обов'язків, обумовлених походженням.

Вони і надалі залишаються носіями обов'язку по вихован-

ню дитини, мають право на особисте її виховання. Однак та

обставина, що дитина передана на виховання іншій особі,

означає, що саме її лінія виховання одержала першість, з

якою батькам слід узгоджувати свою поведінку.

11. Якщо, наприклад, тяжкохвора дитина була силоміць,

проти волі батьків госпіталізована, то, одужавши, вона має

бути повернута батькам.

Якщо дитина була відібрана за рішенням суду, то згодом

вона може бути повернута батькам також за рішенням суду.

12. Одночасно з вимогою про відібрання дитини може бути

заявлена вимога про стягнення аліментів.

13. Правила статті 170 СК про відібрання дитини від бать-

ків стосуються й відібрання дитини від інших осіб.

Якщо, наприклад, дитина проживає з тіткою, яка застосо-

вує до неї жорстокі методи покарання, дитина може бути

відібрана від неї відповідно до частини другої статті 170 СК.

347

РОЗДІЛ III