Глава 13

3. Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 р. міс-

тить принцип 6, за яким дитина може бути розлучена з ма-

тір'ю лише у винятковій ситуації, тобто перевага надається

матері.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав ма-

тері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за

яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх

бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необ-

хідне в найкращих інтересах дитини.

Однак упродовж багатьох років склався стереотип: із сім'ї,

в якій є дитина, йде лише поганий чоловік і поганий батько.

Відповідно, його дружина, навпаки, є доброю матір'ю і дру-

жиною. Тому суспільство, спокійно сприймаючи вихід з сім'ї

чоловіка-батька, з осудом ставиться до виходу жінки-матері.

Але та обставина, що чоловік та жінка були поганим подруж-

жям, недостатня для висновку, що один із них є поганим ба-

тьком чи поганою матір'ю.

Та все ж при рівних характеристиках суд, як правило, за-

лишить дитину з матір'ю. На таке рішення впливає ще один

стереотип: батькові з дитиною не справитися.

Перебороти ці стереотипи дуже важко або поки що немож-

ливо. А чи взагалі слід їх переборювати, загострюючи і без то-

го гострі відносини? Можливо, чоловікові слід змиритися з

цим у піковий період протистояння, викликаного припинен-

ням спільного проживання.

І тут допоможе настанова: лчас лікуєы. Тому, поки не загої-

лися душевні рани, можливо, краще перечекати, змирившись

із станом, який є, хай на якийсь час?

А потім може статися, що дитина сама проситиметься до

батька або мати звернеться до батька з проханням на якийсь

час взяти дитину до себе. Адже дитині потрібні не лише мате-

ринські руки, а й батькове плече.

Якщо ж вгамувати свої лбойові пристрастіы не вдалося, до-

рога до суду відкрита, але йти по ній слід не поспішаючи.

4. У позовній заяві позивач має аргументувати свою вимо-

гу про передання дитини на проживання разом із ним: грубим

поводженням з дитиною другим з батьків, привиттям їй пога-

них звичок, відсутністю нагляду за дитиною тощо.

324

Стаття 161

Судова практика твердо стоїть на позиції, що кращі мате-

ріально-побутові умови життя позивача не можуть бути само-

достатньою підставою для передання йому дитини.

Як зазначено в пункті 24 постанови Пленуму Верховного

Суду України лПро застосування судами деяких норм Кодек-

су про шлюб та сім'ю Україниы від 12 червня 1998 р., суд при

вирішенні спору про місце проживання дитини має врахову-

вати те, хто із батьків виявляє більшу увагу до дитини і тур-

боту про неї, особисті якості батьків, можливість створення

належних умов до виховання дитини.

Прислужитися справедливому вирішенню справи може су-

дово-психологічна експертиза, хоча можливість її призначен-

ня звужена відсутністю достатньої кількості спеціалістів-пси-

хологів.

Суд не обмежений вичерпним переліком обставин, які ма-

ють бути доведені. Тому кожен аспект відносин, висвітлений

під час розгляду справи, має бути проаналізований судом.

Якщо при розгляді, скажімо, позову батька буде встанов-

лено, що і він, і мати дитини зловживають алкоголем, що жо-

ден з них не може забезпечити дитині нормальних умов жит-

тя, суд не має права лвідмахнутисяы, обмежившись відмовою

в позові.

5. Одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпе-

чення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю

духовного та фізичного розвитку (стаття 1). Відповідно до

частини п'ятої статті 5 СК держава бере під свою охорону

кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського

піклування.

Для виконання цих завдань суд як орган держави має шу-

кати шляхи влаштування дитини: з'ясувати наявність роди-

чів дитини, насамперед баби, діда, залучити їх до участі у

справі як третіх осіб на стороні позивача, з'ясувати їх бажан-

ня та можливість взяти дитину до себе в сім'ю.

6. Відповідно до частини четвертої статті 19 СК представ-

ник органу опіки та піклування має брати участь у розгляді

справи про місце проживання дитини.

7. Якщо ж виявиться, що жоден з батьків та інших родичів

дитини не може забезпечити належних умов для її розвитку,

325

РОЗДІЛ III