121. Відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності

ЗУ : ПРО Зовн екон д-тьСтаття 32. Загальні засади відповідальності суб'єктів

зовнішньоекономічної діяльності

Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічноїдіяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення цього або пов'язаних з ним законів

України та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України. Україна як держава не несе відповідальності за дії

суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності не несуть відповідальності за дії України як держави. Якщо Україна бере участь у зовнішньоекономічній діяльності як суб'єкт такої діяльності згідно з статтею 3 цього Закону, вона несе відповідальність на загальних та рівноправних засадах з іншими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Всі справи та питання щодо визначення відповідальності, які

виникають при застосуванні цього та пов'язаних з ним законів України, підсудні судовим органам України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської

діяльності мають право на судовий розгляд зазначених справ та питань.

Стаття 33. Види та форми відповідальності у

зовнішньоекономічній діяльності

У сфері зовнішньоекономічної діяльності, що визначається цим

та пов'язаними з ним законами України, можуть застосовуватися такі

види відповідальності:

- майнова відповідальність;

- кримінальна відповідальність.

Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального

відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди,

матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових

санкцій.

Якщо порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності або

іноземними суб'єктами господарської діяльності цього або

пов'язаних з ним законів України призвели до виникнення

збитків, втрати вигоди та/або моральної шкоди у інших таких

суб'єктів або держави, суб'єкти, що порушили закон, несуть

матеріальну відповідальність у повному обсязі.

Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній

діяльності запроваджується тільки у випадках, передбачених

кримінальним законодавством України.

122. Поняття та види вільних економічних зон

Ві́льна економі́чна зо́на (ВЕЗ) — частина території країни, виділена із загального митного кордону держави, яка має повну свободу в режимі господарських питань, з особливим режимом управління і пільговими умовами діяльності, податковими пільгами для місцевих підприємців та іноземних фірм.

У своєму життєвому циклі ВЕЗ проходять 3 фази:

Розвиток – зростає приплив іноземного капіталу та збільшується експорт виробленої в зоні продукції, виробництво стає високоефективним.

Зрілість – приплив іноземних інвестицій стабілізується, експорт продукції зростає.

Спад – приплив іноземних інвестицій падає, іноземних інвесторів витискають місцеві фірми, виробничі потужності викупляють національні компанії.

Господарський кодекс України визначає поняття та основні типи спеціальних економічних зон[6]:

зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони франко) та митні склади;

комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв;

науково-технічні зони - це СЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів - технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідних, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

туристично-рекреаційні зони - це СЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

123.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої державної адміністрації. В такому ж порядку відбуваються зміни статусу і території ВЕЗ. Слід, проте, зазначити, що певні ВЕЗ (“Донецьк”, “Азов”, “Порт Крим”, “Закарпаття”, Славутич”, “Миколаїв”, “Порто-франко”) створювалися не законом, а на підставі указів Президента в період дії Перехідних положень Конституції України. Пізніше були прийняті відповідні закони про ці ВЕЗ, хоча до цього часу одна ВЕЗ (“Інтерпорт Ковель”) діє на підставі Указу Президента за відсутності відповідного закону.

У Загальному законі встановлюються певні вимоги до документів про створення ВЕЗ щодо їх складу та змісту. Ці документи повинні містити:

а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення ВЕЗ за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі створення ВЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України);

б) проект положення про статус та систему управління, офіційну назву ВЕЗ;

в) точний опис кордонів ВЕЗ та карту її території;

г) техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонування ВЕЗ, в якому визначаються: мета, функціональне призначення та галузева спрямованість її діяльності; етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення; ступінь розвитку виробничої й соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємств та можливості їх розвитку в майбутньому; вихідний рівень розвитку економічного, наукового та іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов створення ВЕЗ; рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами; обсяги, джерела та форми фінансування на кожному етапі створення і розвитку ВЕЗ; обґрунтування режиму ціноутворення, оподаткування, митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного механізму;

д) проект Закону про створення конкретної ВЕЗ.

Процес створення ВЕЗ не обмежується прийняттям спеціального закону про конкретну ВЕЗ. Для забезпечення функціонування ВЕЗ необхідно:

- створити органи управління ВЕЗ;

- здійснити облаштування митної інфраструктури, огородження спеціальної митної зони та затвердити акт прийому-передачі в експлуатацію Держмитслужбою об'єктів митної інфраструктури відповідно до встановленого порядку (наказ Державної митної служби України від 19 жовтня 2000 р. № 579 “Про затвердження Порядку прийняття на територіях спеціальних (вільних) економічних зон, на яких запроваджується режим спеціальної митної зони”) у разі запровадження на території ВЕЗ спеціальної митної зони (спеціального митного режиму).

ВЕЗ вважається створеною за умови прийняття відповідного закону та організаційного забезпечення функціонування ВЕЗ. Ліквідація ВЕЗ відбувається у разі:

- закінчення встановленого законом строку її функціонування (строку, на який вона була створена; можливо й подовження строку функціонування ВЕЗ на підставі відповідного закону);

- дострокової ліквідації ВЕЗ Верховною Радою України на підставі подання Президента України чи Кабінету Міністрів України.

- У разі ліквідації ВЕЗ держава, відповідно до законодавства України, гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів ВЕЗ. Спори, що виникають у зв'язку з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони між органом господарського розвитку і управління, суб'єктами економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони та ліквідаційною комісією, підлягають розгляду в судах України, а спори за участю іноземного суб'єкта економічної діяльності, що діє в цій зоні, - в судових та арбітражних органах за погодженням сторін, в тому числі за кордоном.

Загальний Закон та ГК України не містять положень про можливість реорганізації ВЕЗ (зокрема, у формі зміни типу ВЕЗ, тобто перетворення ВЕЗ одного типу на ВЕЗ іншого типу), проте таку можливість законодавець не виключає, не встановивши відповідної заборони. Подібне перетворення ВЕЗ має відбуватися на підставі спеціального закону.

124.

Зовнішньоторговельні та комплексні виробничі зони.

Зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де

товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та

продаватися без сплати мита і митних зборів або з її

відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої

торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних

пільг, послуг щодо зберігання і преревалки вантажів, надання в

оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також

послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми

їх організації: вільні порти ("порто-франко"), вільні митні зони

(зони франко), митні склади.

Комплексні виробничі зони - частина території держави, на

якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий,

валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з

метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у

пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних

зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості

населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де

розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на

переробку власної сировини та переважно складальні операції, та

імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток

імпортозамінних виробництв.