73. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Однією з основних функцій органів, що здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, є розгляд справ про його порушення. Ця діяльність Антимонопольного комітету здійснюється відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції", норми якого визначають порядок розгляду Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, виконання, перевірки, перегляду прийнятих ними рішень, а також порядок оскарження рішень органів Антимонопольного комітету.

Справи у межах компетенції розглядають:

- адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету;

- державний уповноважений Антимонопольного комітету;

- адміністративна колегія Антимонопольного комітету. Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:

заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

У випадках, коли порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заявникові може бути відмовлено у розгляді справи.

У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи, яке надсилається відповідачеві протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. Заявникові та третім особам надсилається повідомлення про початок розгляду справи.

Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, їх представники.

Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпочато за відповідною заявою).

Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв'язку з тим, що рішення може істотно зачепити її права та інтереси, охоронювані законом. Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право:

ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може зашкодити інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розглядові справи);

наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення (заперечення);

одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може зашкодити інтересам інших осіб, які брали участь у справі);

оскаржувати рішення у порядку, визначеному законом. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм правами.

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України за поданою суб'єктом господарювання заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:

заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, у тому числі про блокування цінних паперів; обов'язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним, виходячи із законних прав та інтересів інших осіб. Попереднє рішення може бути оскаржено в порядку, визначеному ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у 15-денний строк з дня його одержання.

Попереднє рішення, якщо в ньому не зазначено коротший строк, втрачає чинність з дня отримання відповідачем рішення, прийнятого за результатами розгляду справи.

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, у тому числі про:

- визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

74. . Порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України1. Рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.У разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема внаслідок: відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання (місцем реєстрації); відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, -рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України «Голос України», газета Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр», «Офіційний вісник України», друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).

5.За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом:справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу;відповідного рішення (постанови) господарського суду.

6. За заявою особи, на яку накладено штраф, органи Антимонопольного комітету України своїм рішенням мають право відстрочити або розстрочити сплату накладеного ним штрафу.7. У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.8. Протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.9.Суми стягнутих штрафів та пені зараховуються до державного бюджету.10. Рішення відповідних органів та посадових осіб Антимонопольного комітету України про накладення адміністративних стягнень на посадових осіб та інших працівників суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю виконуються в порядку, встановленому законом.

Стаття 57. Перевірка рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії Рішення, прийняті адміністративною колегією територіального відділення Антимонопольного комітету України, державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у заявах, справах про узгоджені дії, можуть бути перевірені за заявою осіб, які брали участь у справі, або за власною ініціативою у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України. Заява про перевірку рішення може бути подана до Антимонопольного комітету України у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України перевіряються адміністративною колегією Антимонопольного комітету України чи Антимонопольним комітетом України, рішення державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України — Антимонопольним комітетом України.Органи Антимонопольного комітету України, які здійснюють перевірку рішення, можуть зупинити виконання рішення до закінчення його перевірки, про що письмово повідомляються особи, які беруть участь у справі.

За результатами перевірки рішення органи Антимонопольного комітету України мають право:залишити рішення без змін;змінити рішення;скасувати рішення частково і направити справу на новий розгляд у цій частині;скасувати рішення і прийняти нове рішення або передати справу на новий розгляд чи припинити провадження у справі.Стаття 58. Перегляд рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію1. Органи Антимонопольного комітету України з власної ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті ними у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію, у разі:якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам Антимонопольного комітету України, що призвело до прийняття незаконного або необгрунтованого рішення;якщо рішення було прийнято на підставі недостовірної інформації, що призвело до прийняття незаконного або необгрунтованого рішення;невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення органів Антимонопольного комітету України щодо узгоджених дій, концентрації відповідно до частини другої статті 31 цього Закону;якщо обставини, на підставі яких було прийняте рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, вже не існують; наявності інших підстав, передбачених законами України. Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли рішення, можуть зупинити виконання рішення до закінчення його перегляду, про що письмово повідомляються особи, які беруть участь у справі.

3. За результатами перегляду органи Антимонопольного комітету України можуть:залишити рішення без змін; змінити рішення; скасувати рішення;прийняти нове рішення, передбачене статтями 31 та 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

4. У разі якщо за результатами перегляду рішень Антимонопольний комітет України приймає рішення про заборону концентрації, державна реєстрація суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, скасовується у судовому порядку за позовом Антимонопольного комітету України.

75. Універсальне поняття біржі в господарському законодавстві України відсутнє, оскільки правове становище двох основних видів бірж - фондової і товарної - регулюється різними нормативно-правовими актами - Законом України від 18.06.1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» і Законом України від 10.12.1991 р. «Про товарну біржу». У Господарському кодексі України положення про ці види бірж містяться в різних главах: про товару біржу - в четвертому параграфі «Біржова торгівля» глави 39 «Особливості правового регулювання в окремих галузях господарства», про фондову біржу -в параграфі 3 «Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами.

Фондова біржа» глави 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності». Водночас аналіз положень зазначених законів та відповідних положень ГК України дозволяє виділити такі спільні кваліфікуючі ознаки біржі будь-якого виду:

• корпоративні засади створення та діяльності (організація корпоративного типу), що передбачає створення кількома (для фондової - щонайменше 20) особами, які після державної реєстрації біржі набувають статусу учасника біржі; управління біржею за допомогою системи органів, вищим з яких є загальні збори членів біржі;

• спеціальний предмет діяльності, некомерційної за своїм характером,- організація торгів на біржі, зосередження попиту та пропозиції на певне майно (продукцію, товари чи цінні папери), сприяння формуванню їх біржового курсу (шляхом біржового котирування цін на підставі реєстрації цін, що виникають стихійно на окремій біржі з урахуванням укладених біржових угод); збирання й обробка інформації товарів (цінних паперів), що допускаються до торгів на біржі, регулювання біржових операцій (порядку укладення біржових угод);

• заборона здійснювати комерційне посередництво;

• можливість отримання плати за послуги, що надаються біржею за встановленими нею цінами (відповідно до встановленого нею розміру плати) з метою забезпечення основної діяльності й покриття пов'язаних з нею витрат;

• наявність власного майна, що формується за рахунок внесків учасників та інших джерел, передбачених на підставі закону статутом біржі;

• обов'язковість двох локальних документів, на підставі яких функціонує біржа,- статуту біржі та правил біржової торгівлі;

• особливий порядок укладення угод на біржі, що визначаються правилами торгівлі на біржі, а також розгляду спорів, пов'язаних з біржовими угодами.

Узагальнення зазначених ознак дозволяє дати визначення біржі як некомерційної господарської організації корпоративного типу, що забезпечує організацію та проведення торгів на біржі й укладення за результатами торгів біржових угод, а також може надавати за плату пов'язані з основною діяльністю послуги (крім комерційного посередництва).Залежно від виду майнових цінностей (цінні папери чи товари), щодо яких здійснюється організація та проведення торгів, розрізняють фондові біржі і товарні біржі.Фондова біржа оперує цінними паперами, обіг яких не обмежений, а товарна біржа - традиційними видами майна (рухоме й нерухоме майно, що може вільно продаватися на конкурентних засадах). Своєю чергою товарні біржі можна класифікувати за різними критеріями.

Так, залежно від характеру асортименту товарів товарні біржі поділяються на вузькоспеціалЬовані (предметом торгівлі на таких біржах є один вид товарів); спеціалізовані (предметом біржової торгівлі є, як правило, однотипні групи товарів); універсальні (предметом торгівлі є широкий асортимент різноманітних товарів).

Залежно від характеру біржових угод виділяють: біржі реального товару, на яких предметом купівлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для виготовлення); ф 'ючерсні, на яких здійснюється торгівля не реальними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді; комплексні, на яких укладаються угоди щодо реального товару, а також ф'ючерсні та опціонні угоди.

Залежно від ступеня відкритості (можливості участі в торгах) товарні біржі поділяються на відкриті (публічні), на яких крім членів біржі в біржових операціях можуть брати участь і відвідувачі торгів (постійні і разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і

76. Товарна біржа створюється на засадах добровільного об'єднання заінтересованих юридичних і фізичних осіб, яким це не заборонено чинним законодавством. Так, засновниками і членамитоварної біржі не можуть бути органи державної влади та управління, а також державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті.Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок та принципи її створення, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків.Кожний із засновників сплачує пайовий внесок, розмір якого визначається в укладеній між ними угоді.Статут товарної біржі на етапі її створення приймається засновниками з дотриманням вимог Закону «Про товарну біржу» (ст. 6) щодо його змісту, зокрема необхідності визначення:

- найменування та місцезнаходження біржі;

- складу засновників;

- предмета і цілей діяльності біржі;

- видів фондів, що утворюються біржею, та їх розміри;

- органів управління біржею, порядку їх утворення, компетенції;

- організаційної структури біржі;

- порядку прийняття у члени біржі та припинення членства;

- прав та обов'язків членів біржі та біржі перед третіми особами, а також членів біржі перед біржею та біржі перед її членами;

У статуті можуть передбачатися й інші положення, що стосуються створення та діяльності товарної біржі.Державна реєстрація товарної біржі здійснюється в загальному порядку, встановленому для підприємств (юридичних осіб). З моменту державної реєстрації товарна біржа набуває статусу юридичної особи і відповідно - право здійснювати свою діяльність згідно із спеціальною правосуб'єктністю.Крім вищезгаданих функцій, товарна біржа також розробляє товарні стандарти, встановлює сорти товарів, реєструє марки фірм, допущених до біржової торгівлі; виконує арбітражні функції, тобто розглядає спори між членами біржі, а також між членами біржі та їх контрагентами.Рішення арбітражної комісії біржі є обов'язковими і мають силу виконавчого документа.Відповідно до визначених функцій товарні біржі наділяються сукупністю прав та несуть встановлені законом обов'язки.Товарна біржа має право:- встановлювати відповідно до чинного законодавства власні правила біржової торгівлі та біржового арбітражу, які є обов'язковими для всіх учасників торгів;- створювати підрозділи біржі та затверджувати положення про них;- розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандарти і типові контракти;- зупиняти на деякий час біржову торгівлю, якщо ціни біржових угод протягом дня відхиляються більше ніж на визначенийбіржовим комітетом (радою біржі) розмір;- встановлювати вступні та періодичні внески для членів біржі, плату за послуги, що надаються біржею;- встановлювати інші грошові збори;- встановлювати і стягувати відповідно до статуту біржі плату за реєстрацію угод на біржі, штрафи та інші санкції за порушення статуту біржі та біржових правил;- засновувати арбітражні комісії для вирішення спорів у торговельних угодах;- укладати міжбіржові угоди з іншими біржами, мати своїх представників на них, у тому числі на біржах, розташованих за кордоном України;- вносити в державні органи пропозиції з питань, що стосуються біржової діяльності;- видавати біржові бюлетені, довідники та інші інформаційні та рекламні видання;- здійснювати інші функції, передбачені статутом біржі. Основні обов'язки товарної біржі полягають у забезпеченністворення необхідних умов для біржової торгівлі, регулювання біржових операцій, регулювання цін на підставі співвідношення попиту та пропозиції на товари, що обертаються на біржі. Біржа також зобов'язана надавати організаційні та інші послуги членам і відвідувачам біржі, здійснювати збирання, обробку і поширення інформації, пов'язаної з кон'юнктурою ринку.Управлінні товарної біржею здійснюється за допомогою системи органів: загальні збори членів біржі як вищий її орган, що обирає інші органи - біржовий комітет (рада біржі), що діє у перерві між зборами, контрольну (ревізійну) комісію. Крім того, для управління біржею формується (в т. ч. з числа найманих працівників) виконавча дирекція та спеціальні підрозділи (розрахункова палата,біржовий арбітраж, котирувальна комісія, інші допоміжні служби, що діють на підставі положень, затверджених загальними зборами чи уповноваженим ними органом).

Майно товарної біржі, що належить їй на праві власності, формується за рахунок:• пайових, вступних та періодичних внесків;• надходжень від біржових операцій та надання послуг підрозділами біржі;• штрафів за порушення статуту товарної біржі та правил біржової торгівлі;• інших грошових надходжень, що не суперечать чинному законодавству.Використання майна товарної біржі здійснюється відповідно до порядку, визначеного загальними зборами її членів.Члени товарної біржі мають особливий правовий статус, який може набуватися різними шляхами: через участь у заснуванні товарної біржі і сплати пайового внеску; шляхом вступу згідно з встановленим статутом порядком до складу членів біржі та сплати вступного внеску, що має дорівнювати вартості «біржового місця» (ця величина визначається виходячи з попиту і пропозиції на «біржове місце»). Членство товарної біржі забезпечує управнення власника щодо «біржового місця», які можуть реалізовуватися безпосередньо членом біржі чи продаватися ним за встановленими біржею правилами.Член товарної біржі має право сам або через свого представника:• здійснювати біржові операції на біржі та одержувати за це винагороду;• брати участь у вирішенні питань діяльності біржі, обирати і бути обраним до її керівних органів;• здійснювати всі управнення, що випливають із сплати пайового чи вступного внеску;• користуватися усіма послугами біржі. Рівночасно член товарної біржі зобов'язаний:• додержувати статуту біржі, біржових правил торгівлі, рішень загальних зборів членів біржі та біржового комітету (ради біржі);• провадити розрахунки за своїми угодами відповідно до правил біржової торгівлі та своєчасно інформувати біржовий комітет (раду біржі) про зміни у своєму фінансовому становищі, що можуть негативно вплинути на виконання його зобов'язань перед третіми особами та біржею;• сплачувати членські внески;• вести облік здійснюваних угод за формою, визначеною правилами біржової торгівлі;• подавати необхідну інформацію контролюючим органам біржі;• не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію товарної біржі.Членство в товарній біржі може бути припинено на підставах та в порядку, визначених статутом біржі.

77. Правовий статус фондової біржі

Правову основу діяльності фондової біржі становить Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 p., інші акти законодавства України, статут та правила фондової біржі.

Фондова біржа створюється у формі акціонерного товариства (закритого або відкритого) не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами (банками, акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом їхньої діяльності). Засновники повинні мати дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами. Частка статутного фонду, що належить одному акціонеру - торговцю цінними паперами, не може перевищувати 5 відсотків.

Реєструються фондові біржі відповідно до Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності, затвердженого наказом Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 15 січня 1997 р.

Перелік документів, що подаються на реєстрацію до Державної комісії, вміщено в п. 28 зазначеного Положення. Рішення про видачу Свідоцтва про реєстрацію фондової біржі (або про відмові у видачі - за наявності підстав) приймається не пізніше 30 календарних днів з дня одержання передбачених Положенням документів.

Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації. Підставою здійснення діяльності фондовою біржею є Свідоцтво про реєстрацію фондової біржі, яке видається терміном на 2 роки і діє на всій території України. Продовження терміну дії Свідоцтва здійснюється у порядку, встановленому для його одержання.

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом - зборами акціонерів.У статуті фондової біржі визначаються:

1) її найменування і місцезнаходження;

2) найменування і місцезнаходження засновників;

3) розмір статутного фонду;

4) умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів фондової біржі;

5) права та обов'язки членів фондової біржі;

6) організаційна структура;

7) компетенція і порядок створення керівних органів;

8) порядок і умови відвідування фондової біржі;

9) порядок і умови застосування санкцій, встановлених фондовою біржею;

10) порядок припинення діяльності.

У статуті можуть передбачатися інші положення, що стосуються створення і діяльності фондової біржі.Правила фондової біржі є локальним нормативним актом, що регламентує її діяльність, пов'язану з торгівлею цінними паперами. У зв'язку з цим правила повинні передбачати:1) види угод, що укладаються на фондовій біржі;2) порядок торгівлі на фондовій біржі;3) умови допуску цінних паперів на фондову біржу4) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;5) порядок формування цін біржового курсу та їх публікації;6) обов'язки членів біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їх діяльності;7) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;8) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;9) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;10) інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.

78. Оренда - це фінансово-комерційна операція з наданих однією стороною власником майна (ореидодавачем, lessor) іншій стороні (орендарю, lessee)у тимчасове володіння та користування або у виключне користування навстановленні строк манна за певну винагороду (орендну плату) на основіорендної угоди.

Принципова відмінність орендної угоди від договору купівлі-продажу полягає у тому, що оренда зберігає за орендодавцем право власності на зданев найми майно, орендар отримує лише право на тимчасове його володіння тавикористання. Але, як мудро зауважив Арістотель, "багатство полягає укористуванні, а не у праві власності".

Вигоди використання оренди для орендодавця та виробника:

• виробники товарів отримують додаткову можливість збуту своєїпродукції, розширюють коло можливих партнерів;

• виробники товарів прискорюють процес збуту своєї продукції;

• сума орендних-платежів перевищує вартість майна, яке здається воренду;

• легко контролювати та облікову вати фінансові операції завдякиперіодичності платежів;

• для орендодавця орендна угода менш ризикована з точки зоруплатоспроможності орендаря, ніж договір купівлі-продажу для продавця.

Орендодавець у разі погіршення фінансового стану орендаря може заявитипро намір розірвати угоду і за рішенням арбітражу повернути у своєволодіння предмет оренди, потім здати його іншому орендарю.

Вигоди використання оренди для орендаря:

збільшуються можливості самофінансування; орендар може розпочатипідприємницьку діяльність з меншим капіталом, оскільки орендна угодаможе передбачати виплату орендних платежів у міру реалізації продукції,виробленої за допомогою орендованого майна, та отримання прибутку;

• знижуються масштаби мобілізації фінансових коштів для швидкоїмодернізації виробничої бази (орендованого обладнання), наприклад, набазі використання форм "збутового лізингу", який передбачає періодичнумодернізацію або заміну обладнання;

• оренда об'єкта, яка передує його придбанню, дозволяє оцінити об'єктупроцесі експлуатації та вирішити питання про його купівлю;

• не обмежуються можливості для одержання інших кредитів з іншихджерел;

• зберігаються кошти орендаря для інших цілей;

Серед орендних операцій найбільше поширення в міжнародній торговій практиці одержали лізингові операції. Цікавлять лізингові операції й українських підприємців. Правда, в Україні процес становлення лізингу знаходиться в початковій стадії, але активно розвивається. Тому знання теоретичних основ лізингу в зовнішньоекономічній діяльності, техніки його організації має важливе значення для майбутніх вітчизняних спеціалістів і практиків сфери ЗЕД.

Що стосується суті лізингу, треба відзначити, що єдиної думки відносно даного явища поки що нема. Спеціалісти вважають, що лізинг являє собою дещо середнє між кредитом і арен-дою, тому він схожий і з кредитом, і з орендою.

Економічна суть лізингу полягає в передачі одною стороною (лізингодавцем) другій стороні (лізингоодержувачу) матеріальних цінностей в тимчасове користування з виплатою вартості послуг лізингоодержувача у відсотках за кредит.

Таким чином, одним із завдань лізингової операції являється кредитування зданого в оренду об'єкта. Звідси схожість лізинга з кредитом. Проте поняття "лізинг" і "кредит" не тотожні. На відміну від кредиту після закінчення терміну лізингу і виплати всієї суми орендної плати об'єкт лізингу залишається у власності лізингодавця (якщо договором не передбачено його викуп).

Лізинг має ряд спільних рис з традиційною орендою. Разом з тим, на відміну від традиційної оренди, він має свої особливості:

- здача об'єкта лізингу в оренду, як правило, здійснюється фінансовими закладами (лізинговими компаніями);

- тривалість лізингу менше періоду зношення об'єкта лізингу. Він відповідає терміну налогової амортизації (3-7 років);

- на відміну від традиційної оренди, в лізинговій операції приймають участь, як правило, 3 суб'єкта:

1) орендодавець - лізинговий посередник, фірма, яка спеціалізується на купівлі-продажу і будівництві рухомого й нерухомого майна виробничого характеру;

2) орендатор - користувач чи споживач об'єкта оренди у вигляді промислового чи торгового підприємства;

3) продавець, постачальник - фірма виробничого чи торгового профілю по випуску або доставці обладнання згідно до заявки орендатора.

Лізинг являється міжнародним, коли лізингова компанія і орендатор, лізингова компанія і постачальник чи всі три учасники операції знаходяться в різних країнах.В рамках міжнародного лізингу виділяють прямий лізинг, тобто орендну угоду між юридичними особами різних країн, непрямий іноземний лізинг, в якому орендатор і орендодавець являються юридичними особами одної країни, але капітал останнього частково належить іноземним фірмам, чи якщо орендодавцем виступає дочірня компанія іноземної ТНК.Прямий лізинг поділяється на експортний та імпортний. В останні роки багато західних економістів до міжнародного лізингу відносять тільки прямий лізинг, а операцію по непрямому лізингу відносять до угод в середині країни.Розрізняють два основних види лізингу - оперативний і фінансовий.Оперативний лізинг характеризується здачею предмета оренди на період, значно менший повного терміну амортизації.

Предметом оперативного лізингу звичайно бувають автомобілі, персональні комп'ютери, копіювальне обладнання, побутова техніка. В такому випадку орендні платежі лише частково компенсують початкову вартість об'єкта оренди. Після закінчення терміну лізингового договору він другий раз здається в оренду, можливо іншому орендатору.

79. Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінан-

сових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізинго одержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу. Цей договір є складним за своїм змістом, оскільки містить у собі елементи декількох видів господарських

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, що може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства (в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами): машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телеко-мунікацій тощо, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Не можуть бути об'єктами лізингу:

• об'єкти оренди державного майна, визначені в ст. 4 Закону України «Про оренду державного і комунального майна»', крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств (зазначене майно, яке є в державній власності, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням у встановленому порядку з органом, що здійснює управління цим майном; перелік таких органів визначений Декретом Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 р.;

• земельні ділянки та інші природні об'єкти. Об'єкт лізингу в передбачених законом випадках (транспортні засоби, обладнання підвищеної небезпеки тощо) має бути зареєстрований у встановленому порядку на ім'я лізингодавця чи лізенгоодержувача.

Суб'єктний склад лізингових правовідносин складний. Суб'єктами лізингу є:

• лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська чи небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

• лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

• продавець лізингового майна (далі — продавець) — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

80. Законом України »Про лізинг» встановлені наступні види лізингу:

1. Фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоотримувач за своїм замовленням одержує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, що не менше терміну, протягом якого амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Сума відшкодування вартості об’єкта лізингу у складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення терміну договору фінансового лізингу об’єкт лізингу переходить у власність лізингоотримувача або купується ним за залишковою вартістю.

2. Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоотримувач за своїм замовленням одержує в

платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, що менший від терміну, протягом якого амортизується 90% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Після закінчення терміну оперативного лізингу він може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно наданий у користування іншому лізингоотримувачу за договором лізингу.

Фінансовий лізинг - найбільш поширений вид лізингу, що передбачає здачу об’єктів в оренду на тривалий термін і повне або майже повне відшкодування їх вартості за період використання. Після закінчення терміну дії договору користувач може придбати майно у власність, відновити угоду на пільгових умовах або припинити відносини. Фінансовий лізинг не передбачає сервісного обслуговування майна лізингодавцем, не допускається дострокового припинення договору.

Фінансовий лізинг має ряд істотних особливостей, що відрізняють його від інших видів (табл. 12.1).

На практиці застосовуються три основних варіанти відносин при покупці-продажу об’єкта лізингу:

1) лізингоотримувач самостійно обирає продавця і предмет лізингу, а лізингодавець тільки оплачує операцію купівлі-продажу і передає право користування лізингоотримувачу;

2) продавця вибирає лізингодавець, тоді він несе відповідальність перед лізингоотримувачем за виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу об’єкта лізингу;

3) лізингодавець призначає лізингоотримувача своїм агентом щодо замовлення товару у постачальника.

Оперативний лізинг характеризується тим, що витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням майна, що здається в лізинг, не окупаються повністю протягом первинного терміну лізингу.Оперативний лізинг використовується звичайно в тих випадках, коли лізингоотримувач готовий швидше виплачувати вищі лізингові платежі, ніж нести ризик, пов’язаний з володінням

У міжнародній практиці розрізняють три основні види лі-

1. Довгостроковий (фінансовий) - з наданням устаткування на термін 3-5 років і більше (за деякими видами до 15-20 років), одержав назву »лізинг».

2. Середньостроковий - термін від 1 до 5 років, одержав назву »хайринг».

3. Короткостроковий - від декількох годин, днів, місяців до одного року, одержав назву »рейтинг».

Форми середньострокового і короткострокового лізингу знайшли вираження в оперативному лізингу.Прямий лізинг має місце в тому випадку, якщо виробник устаткування самостійно здає його в оренду без посередництва лізингової компанії. Для здійснення таких лізингових операцій підприємства-виробники устаткування створюють у своїй структурі спеціальний підрозділ маркетингової служби. Робота без посередників спрощує механізм операції і знижує витрати на її проведення, дозволяє товаровиробнику одержувати всі економічні переваги від лізингу своєї продукції.Непрямий лізинг - це передача майна в лізинг через посередників. Посередник, він же лізингодавець, спочатку фінансує покупку продукціївиробника і поставляє її лізингоотримувачу, а потім періодично одержує лізингові платежі від нього. У непрямому лізингу бере участь як мінімум три особи - постачальник, лізингова компанія і лізингоотримувач. Він може бути і багатостороннім. При такому лізингу в договорі може бути передбачено, що у разі тимчасової неплатоспроможності або банкрутства посередника лізингові платежі повинні надходити до основного лізингодавця. Подібні форми договору на лізинг носять назву »сублізинг».Поворотний лізинг - є різновидом двосторонньої операції. Підприємство (майбутній лізингоотримувач) має устаткування, але йому не вистачає засобів для виробничої діяльності. Тоді підприємство знаходить лізингову компанію і продає їй своє устаткування, а останнясвою чергу, здає у лізинг устаткування цьому ж підприємству. Не виключена можливість подальшого викупу майна і відновлення права власності на нього. При формі поворотного лізингу в оренду можуть здаватися і цілі підприємства, а постачальник і лізингоотримувач є однією і тією ж особою.Лізинг постачальнику відрізняється від поворотного лізингу тим, що постачальник устаткування хоч і виступає в ролі продавця і лізингоотримувача одночасно, але не є користувачем майна, яке він обов’язкове віддає в сублізинг третій особі. За такою схемою виробники устаткування самостійно займаються фінансовим лізингом, не вдаючись до послуг професійних посередників.Компенсаційний лізинг - передбачає, що в рахунок лізингових платежів лізингоотримувач поставляє лізингодавцю продукцію, що вироблена на орендованому устаткуванні, в обумовлених розмірах.При чистому лізингу - все обслуговування майна бере не себе лізингоотримувач. Ця форма є найбільш поширеною.Лізинг з обслуговуванням ~ припускає обов’язкове технічне обслуговування устаткування, його ремонт, страхування та інші операції з боку лізингодавця, що входить в орендну платню.Роздільний лізинг або лізинг з додатковим залученням коштів. Це найбільш складний різновид лізингу - коли лізингодавець бере позику у одного або декількох кредиторів, користуючись при цьому всіма податковими пільгами, які розраховуються з повної вартості майна. Позичальник - лізингодавець не є відповідальним перед кредиторами за повернення позики, вона погашається з сум лізингових платежів. Тому лізингодавець оформляє на користь кредитора заставу на майно з погашення позики і поступається йому правами на отримання лізингових платежів у рахунок погашення позики. Таким чином, основний ризик щодо операції несуть кредитори, а забезпеченням повернення позики служать тільки лізингові платежі та майно, що здається в лізинг. Лізингодавець, окрім звичайного доходу, одержує винагороду за організацію фінансування.Груповий (акціонерний) лізинг означає, що як лізингодавець виступає група учасників (акціонерів). Вони фундирували спеціальну корпорацію і призначають довірену особу, яка здійснює надалі всі необхідні операції щодо лізингових відносин. Застосовується ця форма лізингу при великих операціях (літаки, судна, космічні об’єкти).Генеральний лізинг припускає, що лізингоотримувач у рамках загальної угоди може оформити »лізингову» лінію, за якою він у разі необхідності одержує додаткове

81. Права та обов’язки лізингодавця та лізингоодержувача

ЗУ: Про фінансовий лізинг Стаття 10. Права та обов'язки лізингодавця 1. Лізингодавець має право:  1) інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;  2) здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;  3) відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;  4) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;  5) стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;  6) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;  7) вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.  2. Лізингодавець зобов'язаний:  1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;  2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;  3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;  4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;  5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.  3. Лізингодавець може мати інші права та обов'язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та інших нормативно-правових актів.  Про фінансовий лізинг Стаття 11. Права та обов'язки лізингоодержувача

1. Лізингоодержувач має право:  1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;  2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;  3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;  4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

2. Лізингоодержувач зобов'язаний:  1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;  2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані;  3) своєчасно сплачувати лізингові платежі;  4) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;  5) письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;  6) письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;  7) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.  3. Умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу можуть визначатися окремим договором.  4. Лізингоодержувач може мати інші права та обов'язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та нормативно-правових актів.