61 Порядок внесення змін та розірвання договору.

Стаття 188. Порядок зміни та розірвання господарських договорів

1. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не до­пускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. 2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. 3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. 4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. 5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

1. У сучасних умовах господарювання більшість договорів укладається за вільним волевиявленням сторін, тому вони є вільні у досягненні згоди щодо внесення змін до умов договору та його розірвання. Коментована стаття не передбачає підстав для зміни або розірвання договору, через що необхідно враховувати загальну норму частини 1 статті 651 ЦК. Відповідно до неї зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки у коментованій статті не визначені можливі підстави для зміни або розірвання господарських договорів, слід враховувати загальні правила частини 2 статті 651 ЦК: договір може бути змінено чи розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладанні договору. При цьому під терміном «шкода» слід розуміти не тільки можливі додаткові витрати, неодержання прибутку, а й інші наслідки, що суттєво впливають на інтереси сторони. Так, істотним порушенням є поставка товарів якості нижчої, ніж це вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном). У такому разі покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо останні вже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми (ч. 5 ст. 268 ГК).

Досить широко у ГК, ЦК та інших актах, що регулюють договірні відносини певного виду, як синонім терміна «розірвання договору» використовуються терміни «відмова від договору» або «відмова від виконання». Так, відповідно до частини 7 статті 268 ГК у разі якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться нижчого сорту, ніж було обумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, чи відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів.

Особливість одностороннього розірвання договору або зміни його умов полягає у відсутності згоди контрагента. Можливість та підстави розірвання договору в односторонньому порядку можуть встановлюватися законом чи передбачатися сторонами у договорі.

У випадках, визначених цим Кодексом чи іншими законодавчими актами, одностороння відмова від договору (відмова від виконання) повністю або частково означає відповідно зміну чи розірвання договору. Якщо у законі або договорі встановлена підстава для односторонньої зміни чи розірвання договору, сторона, наділена відповідним правом, може скористатися нею без звернення до суду.

У деяких випадках можливість внесення змін до певного виду договору чи його розірвання законодавчо обмежується.Так, особливості договорів, що укладаються на підставі типового договору, визначені частиною 4 статті 179 ГК. За змістом цієї норми сторони не мають права вносити зміни до договору щодо умов, імперативно визначених типовим договором, і, відповідно, будь-яка з них не може ініціювати внесення таких змін. У цьому разі сторони можуть лише конкретизувати умови типового договору.Враховуючи правову природу договорів приєднання, сторона, що приєдналася до договору, обмежена у можливості вимагати внесення змін до такого договору. За правилами частини 3 статті 634 ЦК, якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до останнього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, котра приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору. Зміни у договорі приєднання (формулярі або іншій стандартній формі) мають бути доведені стороною, до якої приєднуються, до всіх контрагентів, зважаючи на вимогу однаковості таких умов для всіх інших осіб.Для державних контрактів, укладених на підставі державного замовлення, встановлено спеціальне правило щодо внесення змін або розірвання. Відповідно до пункту 7 статті 2 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» [408] право внесення необхідних змін або припинення дії контракту в порядку, передбаченому законодавством, належить державному замовнику.

2. Пропозиція щодо внесення змін до договору або його розірвання може виходити від будь-якої сторони і має бути викладена письмово.

Дії сторін щодо внесення змін до договору або його розірвання спрямовані на зміну чи припинення правовідносин, отже, є правочином, який має відповідати загальним положенням цивільного законодавства про правочини.

Оскільки за загальним правилом господарські договори мають письмову форму, досягнута сторонами згода про зміну або розірвання договору також має бути зафіксована письмово.

3. Після одержання пропозиції про зміну або розірвання договору сторона може прийняти таку пропозицію чи відхилити її. Сторона, яка виступила з такою пропозицією, має бути поінформована про результати її розгляду в двадцятиденний строк. Якщо пропозиція приймається іншою стороною, договір вважається зміненим або розірваним.

4. Якщо сторони не досягли згоди щодо внесення змін до договору чи його розірвання, заінтересована сторона може вимагати зміни або розірвання договору в судовому порядку за наявності достатніх підстав. До відсутності згоди однієї із сторін на внесення змін до договору чи його розірвання прирівнюється і неодержання відповіді на пропозицію змінити або розірвати договір. Відповідно до статті 12 ГПК України спори, що виникають при зміні та розірванні господарських договорів, підвідомчі господарським судам.

Позови про зміну чи розірвання договору є позовами про перетворення, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин. Зміна і припинення правовідношення, за визначенням статті 16 ЦК, є одним із способів захисту цивільних прав й інтересів.

Норма частини 4 коментованої статті про право сторони передати спір, що виник при внесенні змін до договору або його розірванні, до суду, є однією з правових підстав позову, яка відповідно до вимог статті 54 ГПК України має зазначатися у позовній заяві.

У коментованій статті подається бажана, з точки зору законодавця, модель поведінки сторін при внесенні змін до договору або його розірванні. Ця модель має рекомендаційний характер з огляду на те, що будь-яких санкцій за недодержання порядку внесення змін до договору чи його розірвання, передбаченого частинами 2 та 3 коментованої статті (а саме порядку направлення пропозиції про зміну або розірвання договору та відповіді на неї), ГК не передбачає.

Тривалий час матеріально-правові норми, що регулюють порядок зміни та розірвання господарського договору, так само, як і порядок його укладення, містилися у процесуальному законі - Господарському процесуальному кодексі України (Арбітражному процесуальному кодексі України). Стаття 11 АПК України в редакції від 6 листопада 1991 р. встановлювала аналогічний коментованому порядок зміни або розірвання господарських договорів. З внесенням 17 травня 2001 р. змін до цієї статті зазначений порядок поширювався, з урахуванням змісту статті 5 ГПК, тільки на певні категорії господарських договорів — договори перевезення, договори про надання послуг зв'язку, договори, засновані на державному замов­ленні, а також у випадках, коли сторони домовилися про додержання такого порядку. Через це порядок внесення змін до договору чи його розірвання ототожнюється з досудовим(доар-бітражним) врегулюванням спору.

Але коментовані правила статті 188 ГК є нормами матеріально-правовими, а не процесуальними (так само, як і норми, що регулюють порядок укладення договорів). Тому недодержання сторонами визначеного ГК порядку внесення змін до договору або його розірвання не можна кваліфікувати як порушення досудового порядку врегулювання спору і застосовувати наслідки, передбачені пунктом 6 частини 1 статті 63 та пунктом 3 частини 1 статті 81 ГПК України.

Оскільки господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при зміні або розірванні договорів, то тільки дотримання сторонами встановленого даною статтею ГК порядку зміни та розірвання договору і недосягнення при цьому згоди може свідчити про наявність між ними спору. Якщо ж особа, яка бажає змінити або розірвати договір, не зверталася з відповідною пропозицією до іншої сторони, то в цьому разі немає підстав стверджувати про існування спору між сторонами.

5. Зміна та розірвання сторонами договору вважаються такими, що відбулися, з моменту . укладення відповідної угоди (вчинення правочину), якщо інше не визначено сторонами. Якщо ж підставою для зміни або розірвання договору є рішення суду, договір вважається зміненим чи розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили. У судовому рішенні може бути визначений інший момент, з якого договір вважається зміненим або розірваним.

Відповідно до статті 84 ГПК України у резолютивній частині судового рішення у спорі, що виник при зміні договору, вказується рішення з кожної спірної умови договору. Рішення господарського суду в такій справі є юридичним фактом, з яким пов'язується настання правових наслідків, визначених статтею 653 ЦК.