68 Поняття та види недобросовісної конкуренції.

Конкуренція є найважливішим елементом ринкової економіки, без неї не можуть розвиватися ринкові відносини.

Недобросовісна конкуренція є антиподом конкуренції.

У Господарському кодексі України (ст.ст. 32—37) визначено поняття недобросовісної конкуренції, названо її види і відповідальність за це правопорушення.

У ст.32 ГК України та в ст.1 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р. поняття “недобросовісна конкуренція” визначене як будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

У літературі надане наукове визначення недобросовісної конкуренції як порушення правил поведінки, які склалися, широко застосовуються в підприємництві і визнаються підприємцями як обов'язкові ділові норми, що завдає шкоди відносинам добросовісної конкуренції і свободи підприємницької діяльності [Саніахмето-ва Н.О. Правовий захист підприємництва в Україні. — Київ, 1999, с.169].

Правове визначення (генеральний делікт) поняття недобросовісної конкуренції як будь-яких дій у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є найважливішою кормою Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”. Використання зазначеного поняття надало імпульс розробці і прийняттю передбачених ст. 33 Закону правил професійної етики в конкуренції для галузей економіки і відповідних сфер підприємницької діяльності, сприяло затвердженню в правосвідомості підприємців необхідності чесної поведінки в сфері підприємництва.

Аналізуючи законодавче визначення недобросовісної конкуренції, необхідно відзначити, що відповідно до чинного законодавства певні дії можуть бути визнані недобросовісною конкуренцією лише в тому разі, якщо вони посягають на правовідносини в сфері підприємницької діяльності.

Складність у визначенні недобросовісності дій суб'єкта господарювання, виходячи із законодавчого визначення недобросовісної конкуренції, полягає у використанні в якості оцінного критерію такої поведінки правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності. Чинне законодавство не містить нормативного визначення понять “правила”, “торгові та інші чесні звичаї”. Тому визначення протиправності поведінки суб'єкта господарювання як протиріччя зазначеним правилам і звичаям є прерогативою органів, уповноважених застосовувати законодавство про захист від недобросовісної конкуренції.

Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2-4 Закону. У Законі зазначено три види правопорушень:

- неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання;

- створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

- неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

69 Монопольне становище на ринку та зловживання ним.

Становлення в Україні ринкових відносин із багатоукладною економікою передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їхню конкуренцію. В той же час наявність в економічній сфері чинників анархізму, корупції та організованої злочинності породили політику концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому Закон України від 3 серпня 1990 р. "Про економічну самостійність України", визначивши основні принципи економічної самостійності нашої держави , визначив механізм господарювання, регулювання економіки соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України.

Одним із перших законодавчих актів, який визначив шляхи протидії монопольним утворенням, був Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності". Він визначив правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.

Стаття 27 Господарського кодексу України монопольним визначає домінуюче становище суб'єкта господарської діяльності, яке дає йому можливість самостійно або з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Поряд з цим Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає монопольне становище на ринку, при якому суб'єкти господарської діяльності володіють 35 % ринкової частки певного товару і не мають жодного конкурента.

Статтями 27—36 Господарського кодексу України визначені такі види монопольного становища на ринку виробництва і торгівлі та зловживання ним:

1. Укладення неправомірних угод між суб'єктами господарювання шляхом:

встановлення чи підтримання монопольних цін, знижок, надбавок чи націнок;

розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів;

2. Створення представниками органів влади чи управління

дискримінаційних умов по певному обмеженню дій суб'єктів господарської діяльності :

створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності;

примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів;

прийняття рішення про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

встановлення заборон на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

надання окремим господарюючим суб'єктам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище.

3. Недобросовісні конкурентні дії між суб'єктами господарювання, що вчиняються шляхом:

неправомірного використання ділової репутації суб'єктів господарювання;

створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції;

неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Важливого значення набуває захист діяльності суб'єктів господарювання від економічної конкуренції. Законом України"Про захист економічної конкуренції" встановлюється відповідальність юридичних осіб при порушенні основних принципів економічної конкуренції. Закон є кодифікаційним актом законодавчих норм у сфері конкурентних правовідносин. Особливості його застосування полягають в тому, що він застосовується лише при захисті відносин на фондовому ринку. Він забезпечує виконання макроекономічної політики держави. Основні види антиконкурентних дій передбачають узгодженні дії, на які не поширюються відповідні обмеження, тобто це добровільні узгоджені дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, а також постачання та використання товарів і прав інтелектуальної власності. Такі дії відповідно до ст. 11 вказаного вище закону не потребують згоди Антимонопольного комітету.

Основними видами антиконкурентних дій є:

Антиконкурентні дії владних органів.

Такі дії передбачають створення представниками владних управлінських структур перешкод для суб'єктів господарської діяльності в налагодженні ними своєї діяльності. До владних органів належать: органи місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

Антиконкурентнимизбоку владних органів діями вважаються:

прийняття рішень, наказів, розпоряджень і постанов, якими наносяться збитки діяльності суб'єктів господарювання;

надання письмових або усних вказівок з метою створення перешкод для діяльності господарюючих суб'єктів;

укладання угод, що можуть призвести до деформації конкурентних відносин.

Для створення конкурентних переваг одних господарюючих суб'єктів над іншими посадовими особами владних органів можуть використовуватись різні засоби:

заборона чи перешкода в створенні нових підприємств;

надання пільг окремим суб'єктам господарської діяльності;

дії, спрямовані на територіальний розподіл ринків або за колом продавців та споживачів.

2. Обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання.

Така політика включає в себе дії окремих суб'єктів господарювання, здатні забезпечувати власну першість на ринку, яка не викликана об'єктивними чинниками.

Подібні протиправні дії вчиняються шляхом:

створення умов неправомірної першості;

завищення або заниження цін;

штучного усунення економічних конкурентів з ринку. 3. Концентрація виробництва і торгівлі. Вона передбачає укрупнення суб'єктів господарської діяльності чи встановлення контролю над ними без дозволу на те Антимонопольного комітету України. Основними шляхами подібних правопорушень є:

укладення між підприємствами неправомірних угод щодо концентрації виробництва;

примусова концентрація виробництва шляхом приведення до банкрутства партнерів по виробництву.

Згідно із ст. 40 Господарського кодексу Україну контроль за дотриманням анти монопольного законодавства та законодавства про захист економічної конкуренції, здійснюється Антимонопольним комітетом України.

До основних функцій Антимонопольного комітету входять:

Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів; при перетворенні органів управління в об'єднання підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарських товариств та підприємств; при здійсненні господарської діяльності підприємцями та при реалізації повноважень центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування щодо підприємців;

Розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства та прийняття рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень.

Звернення до суду чи господарського суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушеннями антимонопольного законодавства, серед яких:

а) про визнання недійсними актів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регіонального самоврядування та припинення ними дій, що обмежують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строки розпорядження Антимонопольного комітету про скасування неправомірних актів, припинення правопорушень тощо;

б) про відшкодування збитків, заподіяних порушенням антимонопольного законодавства;

в) про вилучення прибутку, незаконно одержаного суб'єкта

ми підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства.