4. Ціннісні орієнтації та проблема сенсу людського буття. Аксіологічні фрустрації.

Поняття «цiннiснi орiєнтацiї людини» є тотожним за змiстом поняттю «особистiснi цiнностi» (на вiдмiну вiд абсолютних цiнностей). Цiннiснi орiєнтацiї — елементи внутрiшньої структури особистостi, якi сформованi й закрiпленi життєвим досвiдом людини у процесi соцiалiзацiї. Вони вiдмежовують значуще й суттєве вiд незначущого й несуттєвого для конкретної особистостi через прийняття чи неприйняття певних цiнностей. Цiнностi, своєю чергою, усвiдомлюють як основу для сенсу й мети життя, визначають засоби їхньої реалiзацiї. Людина орiєнтується на конкретнi об’єкти, рiзновиди дiяльностi чи спiлкування як на засiб досягнення своєї мети. Цiннiснi орiєнтацiї активiзуються в ситуацiї екзистенцiйного вибору, коли треба приймати вiдповiдальнi рiшення, що можуть мати перспективнi результати та впливати на подальше життя людини. Тому цiннiснi орiєнтацiї — це передусiм прийняття чи заперечення певних життєвих сенсiв, готовнiсть чи неготовнiсть дiяти вiдповiдно до них. Вони оприявляються через оцiнювання себе й iнших, життєвих обставин, через умiння приймати рiшення у проблемних ситуацiях. Цiннiснi орiєнтацiї є гнучкими. Людина може їх коригувати i навiть змiнювати, особливо у кризовi перiоди свого життя, коли постає питання про сенс життя. Хоч у тi ж кризовi перiоди може пiдтвердитися й актуальнiсть власних цiннiсних орiєнтацiй. Отже, цiннiснi орiєнтацiї — це динамiчна iєрархiчна система особистих цiнностей, якi спрямовують життєдiяльнiсть людини в усiх сферах її буття. Якщо цiнностi — основа рiшень про сенс життя, то цiннiснi орiєнтацiї визначають шляхи його реалiзацiї. Розглянемо двi фiлософськi позицiї: iманентне потрактування сенсу життя, згiдно з яким сенс життя перебуває в самому життi, i трансцендентне, згiдно з яким сенс зумовлений певною цiннiстю, що перебуває за межами цього життя.

До iманентної традицiї уналежнюють: гедонiзм, прихильники якого вбачали сенс у задоволеннях (школа кiренаїкiв); евдемонiзм, що постулює сенс у досягненнi щастя (Епiкур, Аристотель, Сковорода); соцiологiзм — сенс в успiшнiй суспiльнiй дiяльностi (К. Маркс, «теорiя розумного егоїзму» Б. Спiнози, К. А. Гельвецiя). До iманентних пiдходiв також зараховують утилiтаризм (I. Бентам, Дж. С. Мiлль), представлений двома варiантами: егоїстичний варiант пов’язує сенс iз здатнiстю отримувати користь; альтруїстичний варiант — iз здатнiстю приносити користь. Трансцендентна традицiя в основному представлена релiгiйними вченнями (сенсом надiляє Бог, а його осягнення уможливлює вiра) та окремими фiлософськими концепцiями, якi передбачають, що сенс випливає з iдеального закону, за яким розвивається все буття. Наприклад, карма в буддизмi, Дао в даосизмi, свiт iдей у Платона, абсолютна iдея в Гегеля. Пiзнати цей закон можна за допомогою розуму. Проблема кризи духовних цiнностей. Духовна культура особистостi є результатом взаємодiї людини та соцiокультурного середовища. Це складний комплекс свiтоглядних уявлень, реалiзованих у ставленнi до себе, iнших людей i навколишнього свiту, сформованих на грунтi стiйкої системи духовних цiнностей. Духовнi цiнностi є нормативними формами життєвих орiєнтацiй людини, її духовної глибини й моральної культури. Споконвiкiв духовнi цiнностi пов’язують iз добром (благом, мораллю), iстиною, красою (гармонiєю); справедливiстю як соцiальним благом; любов’ю як суто людським феноменом, що робить людину образом i подобою Творця, увиразнює її з-помiж iнших живих iстот. У рiзнi iсторичнi часи домiнували тi чи тi iдеали й цiнностi, однак класична культура зберiгала стiйку укорiненiсть духовних цiнностей, зруйнованих пiд тиском т. зв. «антропологiчної настанови», вiри людини у власнi сили, що згодом призвели до руйнацiї класичного аксiологiчного пiдгрунтя, проголошення iдеї «переоцiнки цiнностей». Логiчним результатом такої тенденцiї виявилася новiтня культура, яка актуалiзує цiннiсний плюралiзм як виправданий i доцiльний. При цьому спостерiгаються небезпечнi симптоми духовної кризи, її складних, а подекуди й приголомшливих соцiальних наслiдкiв. На думку дослiдникiв, криза духовних цiнностей є наслiдком домiнування прагматичних цiнностей над духовними, якi формують цiннiснi орiєнтацiї, зокрема прагнення людини до iстини як правди, миру, справедливостi, що є системою цiнностей нормальної людини. Як вiдомо, у фiлософськiй культурi сформованi рiзнi позицiї стосовно iстини та її критерiїв: вiд потрактування iстини як одкровення до оцiнки iстини як персонального конструкту. Тему iстини розглядають у рiзних аспектах: епiстемологiчному, iнтроспективному, соцiальному та iн. Iстина є цiннiстю науки й культури, без якої неможлива нi цивiлiзацiя, нi прогрес. Сучасна фiлософська рефлексiя бере до уваги комунiкативнi аспекти iстини як iнтерсуб’єктивної згоди; порозумiння мiж учасниками соцiальної гри — необхiдної характеристики цивiлiзованої людини, готової до спiвпрацi. Отже, консенсус разом зi справедливiстю сприймається як один iз варiантiв соцiальної iстини, продукт вiдкритої рацiональностi, яка у фiлософськiй теорiї є спробою реалiзацiї стратегiї успiшного соцiального розвитку. Якщо цiнностi перестають виконувати свої функцiї, у суспiльствi констатують кризу цiнностей. Про її виникнення свiдчать такi ситуацiї: (1) на основi наявних у суспiльствi цiнностей неможливе рацiональне цiлепокладання, адекватне новим обставинам; (2) цiнностi не дають змоги адекватно оцiнювати те, що вiдбувається, i здiйснювати гiдний особистий вибiр; (3) цiнностi не стимулюють творчий процес i не сприяють успiшнiй соцiалiзацiї, натомiсть актуалiзується аксiологiчна рефлексiя як спроба подолати цiннiсну кризу. Традицiйно-релiгiйна й просвiтницько-рацiоналiстична системи цiнностей перестали виконувати свої функцiї з кiнця ХIХ ст. Саме тому Ф. Нiцше пропонує свiй «досвiд переоцiнки всiх цiнностей». Рацiоналiзацiя й технологiчнi труднощi, надзвичайний динамiзм сучасної культури, її рiзних сфер призводять до того, що свiт стає складним i важким для розумiння. Виникає екзистенцiйний, цiннiсний вакуум, i людина прагне компенсувати свою дезорiєнтованiсть, актуалiзуючи подекуди примiтивнi спрощенi схеми орiєнтацiї, псевдоцiнностi. Найпростiшими, а тому найпоширенiшими проявами орiєнтацiйних схем є зацiкавлення гороскопами та передбаченнями, релiгiйний екстремiзм, фундаменталiзм, сектантство, ксенофобiя та iн. Проявом цiннiсної кризи є авторитаризм, нарцисизм, iнфантилiзмi т. iн. Конструктивна форма пошуку орiєнтацiї передбачає наближення до культури й iсторiї, їх духовних засад задля формування «здорової» iдентичностi, що є основою перетворення на зрiлу особистiсть. Цi механiзми компенсацiї дослiджували у ХХ ст. Е. Фромм, I. Рiттер, Г. Люббе, О. Марквард.