3. Специфіка людського буття. Сфери буття людини.

Головна особливiсть людського життя полягає в тому, що воно вiдбувається одночасно у трьох сферах: бiологiчнiй, духовнiй i соцiальнiй. Сфери буття людини являють собою нерозривну єднiсть. У нормальному станi будь-який прояв людини передбачає всi вимiри її буття.

Тiлеснiсть — особливий феномен, пов’язаний iз «герменевтикою тiлесностi» (О. Вейнiнгер, З. Фрейд, Е. Кречмер, М. Мерло-Понтi, М. Фуко та iн.). Думка, що людська тiлеснiсть (стать) зумовлює характер, набула особливого поширення в кiнцi ХIХ ст. пiд впливом бiологiчно орiєнтованих тенденцiй у фiлософiї i психологiї. Класичною роботою, яка обстоює вiдповiдну позицiю вважається публiкацiя Е. Кречмера «Будова тiла i характер» (1921 р.). Дещо ранiше мала популярнiсть книга О. Вейнiнгера «Стать i характер. Принципове дослiдження» (1902 р.), що суттєво вплинула на iнтелектуальне життя тогочасної Європи. Також iдеї Ч. Ломброзо сприяли формуванню кримiнальної антропологiї, яка актуалiзує хибну iдею спадкової схильностi до злочинностi, на що нiбито вказують особливi зовнiшнi риси обличчя й тiла. Духовнiсть (лат. spiritualitas) позначає внутрiшнє життя людини, її моральний свiт, етико-естетичний вимiр життєдiяльностi. Будьяке витлумачення поняття «духовнiсть» передбачає спрощення. Не можна осягнути духовнiсть без розумiння цiннiсної позицiї свiдомостi. Дiяльнiсть людського духу окреслює життєвi орiєнтири, надаючи їм сенсу. Духовне життя, на вiдмiну вiд бiологiчного, недоступне зовнiшньому спостереженню, у ньому немає суб’єкт-об’єктної категоризацiї. Через внутрiшнє заглиблення людина усвiдомлює потребу в найвищих цiнностях. Саме духовна сфера, на вiдмiну вiд бiологiчної, є вимiром особистостi. Духовний потенцiал людини унеможливив її зникнення як особливого виду, вiдбившись у релiгiї, моралi й iнших культурних формах. Людина активно модифiкує свiт, що змiнюється внаслiдок метаморфоз людського духу, появи нових знань. Духовне життя передбачає всi рiзновиди духовної дiяльностi. Наука, фiлософiя, мораль, релiгiя, право — витвори людського духу, що являють собою фундамент суспiльства. Соцiальнiсть — сукупнiсть суспiльних характеристик, iнтегрованих iндивiдами у процесi соцiальної взаємодiї. Соцiальна сфера — система суспiльних зв’язкiв i вiдношень, що є пiдгрунтям соцiальної взаємодiї. Як вiдомо, Аристотель трактував людину як соцiальну iстоту, виокремив її соцiальну природу. Суспiльство — середовище людського буття, створене людиною, воно впливає також i на неї. На вiдмiну вiд бiосфери соцiальна сфера витiснила суто бiологiчнi механiзми, оприявивши значно складнiшi закономiрностi. На вiдмiну вiд бiологiчних констант, соцiальне середовище постiйно трансформується, як i сама людина. Важливим чинником соцiального формотворення є соцiалiзацiя (культурна адаптацiя): людина формується як соцiальна iстота, опановує культурнi програми, реалiзує себе через входження в соцiальну систему. При цьому зберiгається її iндивiдуальнiсть, персональна iдентичнiсть, яка вирiзняється у процесi сприйняття й розумiння iндивiдуальностi iншої людини. Концепцiя соцiального характеру Е. Фромма трактує соцiальний характер як типовий у межах того чи того суспiльства з його економiкою, цiнностями, соцiальними нормами. Соцiальний характер є результатом адаптацiї людських потреб до соцiального середовища як певного способу життя, виявляє соцiальну природу суб’єкта; тяжiє до загального типу, порiвнюючи з iндивiдуальним. Як бачимо, людина є складною бiосоцiальною структурою, єднiстю бiологiчного та соцiального, фiзичного та психiчного. В антропологiї порушують проблему спiввiдношення бiологiчного, соцiального, духовного (культурного) в антропологiчнiй структурi, унаслiдок чого виокремлюють такi пiдходи: бiологiзаторський, соцiологiзаторський, культуроорiєнтований. Бiологiзаторський пiдхiд (З. Фрейд, К. Хорнi та iн.) абсолютизує бiологiчнi механiзми; соцiологiзаторський (К. Маркс, П. Бурдьє та iн.) наголошує на соцiальнiй сутностi людини; культурологiчнi пiдходи (Й. Гейзiнга, Е. Касiрер та iн.) дослiджують культурну домiнанту, вiдштовхуючись вiд витлумачення людини як носiя духовних цiнностей i культурних сенсiв.