6. Науково-технічна революція та глобалізація.

Окрiм класичних проблем соцiальної фiлософiї, якi ми розглядали в попереднiх параграфах, до предметного поля соцiальної фiлософiї належить i низка бiльш сучасних, однак не менш важливих питань, якi об’єднує спроба осмислити тi радикальнi перетворення, що вiдбуваються в суспiльствi впродовж останнього столiття та навiть останнiх десятилiть. До таких уналежнюють дослiдження соцiальнофiлософського й полiтичного змiсту науково-технiчної та комп’ютерної революцiй, осмислення їх соцiальних наслiдкiв, а також фiлософський контекст аналiзу феномену глобалiзацiї та глобальних проблем. Науково-технiчна революцiя (НТР) — кардинальнi якiснi змiни ролi науки, технiки й технологiї в розвитку суспiльства, що вiдбулися у другiй половинi ХХ ст. Основою цiєї трансформацiї є розвиток самої людини, її духовного свiту, зрушення в цiннiсно-мотивацiйнiй сферi, пов’язанi зi змiнами у способi життя й суспiльному виробництвi. Комп’ютерна революцiя — одна з головних складових науковотехнiчної революцiї другої половини XX ст. Соцiальнi процеси, якi стали причиною НТР, пов’язанi з розвитком iндустрiального суспiльства, яке характеризується поступовою iнтернацiоналiзацiєю економiки, появою та розвитком транснацiональних корпорацiй. До соцiальних передумов зараховують такi: розвиток демократiї, становлення вiдкритих суспiльств; рiст соцiальної мобiльностi; поява висококвалiфiкованих професiй; рiст загального рiвня освiти; пiдвищення престижу наукової дiяльностi. НТР вирiзняється перетворенням науки на вирiшальний фактор розвитку суспiльства, розширенням науково-технiчних досягнень на всi сфери суспiльства (виробництво, споживання, комунiкацiю, освiту); iнтенсифiкацiєю виробництва й керування процесами виробництва на основi досягнень науки, технiки i технологiй; збiльшенням кiлькостi наукових розробок прикладного характеру; високим рiвнем iнтеграцiї науки й технiки, що обумовлює прискорення технiчного прогресу; комплексною автоматизацiєю виробництва, проникненням технiки й технологiї в усi сфери суспiльства, зокрема й мистецтво; формуванням суспiльства споживання; змiною змiсту освiти у зв’язку з потребами науки й технiки. Замiсть освiтньої парадигми, грунтованої на знаннях, умiннях i навичках, формується компетентнiсний пiдхiд в освiтi; посилюється роль соцiальних наук i використання результатiв у практичнiй дiяльностi; збiльшується питома вага розумової працi. Унаслiдок НТР i глобалiзацiї вiдбувається iнтернацiоналiзацiя масової культури та засобiв масових комунiкацiй. Усе це спричиняє змiни у стилi життя людини. У фiлософiї сформувалися два основнi погляди на НТР, якi можна квалiфiкувати як оптимiстичний та песимiстичний. Оптимiстичний пiдхiд, представлений у працях Д. Белла, Г. Кана, О. Тоффлера, Р. Курцвейла та iн., розглядає НТР як об’єктивний чинник виникнення нового, прогресивного етапу розвитку суспiльства. Песимiстичний пiдхiд репрезентований у роботах Г. Маркузе, П. Гудмана, К. Хаффнера, Т. Роззака. Представники цього пiдходу застерiгають, що НТР i зумовлений нею технiчний прогрес можуть призвести до екологiчних катастроф, загрози застосування ядерної зброї, манiпуляцiй масовою свiдомiстю, вiдчуженням особистостi. Глобалiзацiя — процес усезагальної, усесвiтньої iнтеграцiї й унiфiкацiї в економiчнiй, полiтичнiй, соцiальнiй i культурнiй сферах. Цей термiн запропонував американський економiст Р. Робертсон у 1985 р. Глобалiзацiю можна витлумачити як об’єктивний соцiальний процес поглиблення економiчної та полiтичної взаємозалежностi країн i навiть регiонiв свiту на рiвнi створення єдиного правового поля й органiв свiтового економiчного та полiтичного управлiння. Це об’єктивний процес, спричинений iнформацiйною революцiєю. Оскiльки глобалiзацiя є явищем усезагальним, цю тему порушують в економiцi, соцiологiї, iсторiї, географiї, теорiї мiжнародних вiдносин, фiлософiї й культурологiї. У культурологiї глобалiзацiю трактують як тренд щодо створення єдиної культури та цивiлiзацiї; як формування єдиної свiтової свiдомостi, проєкцiю уявлень про глобальний свiт на локальну цивiлiзацiю (М. Кастельс). У фiлософiї глобалiзацiю розглядають як унiверсалiзацiю людських цiнностей, норм поведiнки; як тривалий iсторичний процес, що вiдбувається впродовж кiлькох столiть. Наразi йдеться про формування нової мiждисциплiнарної галузi — глобалiстики, що дослiджує процес глобалiзацiї. Iз 1960-х рр. формуються два напрями сучасної глобалiстики: «технократи» i «технопесимiсти». «Технократи», серед яких Т. Веблен, Г. Кан, У. Браун, Д. Белл, О. Тоффлер, А. Турен та iн., розглядають глобалiзацiю як позитивне явище, а в розв’язанi глобальних проблем сподiваються на розвиток науки й технiки, тодi як «технопесимiсти» покладають вiдповiдальнiсть за появу й загострення глобальних проблем на науково-технiчний прогрес (Г. Маркузе, Д. Медоуз, К. Боулдiнг, Т. Роззак i iн.). У 1960-х рр. стали помiтнi тенденцiї зростання чисельностi народонаселення, забруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсiв i т. iн., якi поставили на порядок денний питання про виживання людства. Осмисленню цих процесiв значною мiрою сприяла поява таких органiзацiй, як Iнститут проблем майбутнього (Вiдень, 1965 р.), Мiжнародний фонд «Людство у 2000 роцi» (Нiдерланди, 1965 р.), з’явилося Товариство з вивчення майбутнього свiту (Вашингтон, 1966 р.). У 1968 р. за iнiцiативою iталiйського економiста А. Печчеї виникла мiжнародна суспiльна органiзацiя Римський клуб, до якого увiйшли природознавцi, економiсти, соцiологи, фахiвцi в галузi управлiння та планування (А. Печчеї, А. Кiнг, Д. Медоуз, M. Месарович, Е. Пестель, Я. Тiнберген, Е. Ласло та iн.). Наразi учасниками Римського клубу є 30 країн свiту. Представники Римського клубу дослiджують глобальну проблематику, оприлюднили прогнози i дали практичнi рекомендацiї щодо дiяльностi людства (доповiдi: «Межi зростання» (1972 р.), «Людство на роздорiжжi» (1974 р.), «Перегляд мiжнародного порядку» (1974 р.), «За межами столiття марнотратства» (1976 р.)). Основнi прояви глобалiзацiї. Глобалiзацiя проявляється переважно в трьох напрямках: полiтичному, економiчному, соцiокультурному. Полiтична глобалiзацiя окреслює роль держави й iнших суб’єктiв мiжнародного життя у свiтi, що глобалiзується, перспективи становлення глобального цивiльного суспiльства, яке має загальнi правовi принципи й норми. У полiтичнiй сферi проявами глобалiзацiї є виникнення мiждержавних об’єднань (ООН, НАТО, ЄС) i мiжнародних правових iнститутiв. Економiчна глобалiзацiя передбачає формування глобальних ринкiв i стратегiї поводження корпорацiй i мiжнародних фiнансово-економiчних iнститутiв, перспективи формування принципово нових економiчних вiдносин i типiв господарства. В економiчнiй сферi є такi результати глобалiзацiї: створення глобального ринку, СОТ, виникнення євро, становлення транснацiональних корпорацiй («Nestl´e», «Toyota», «Philips» та iн.), зростає їхня кiлькiсть, обсяг продажiв й обсяг виробництва, трудова мiграцiя. Культурна глобалiзацiя пов’язана з глибинними змiнами в культурних стереотипах у зв’язку з новiтнiми науково-технiчними соцiальними нововведеннями, перспективами мiжкультурного дiалогу. У соцiальнiй i культурнiй сферах: реалiзацiя рiзноманiтних культур, соцiальних, освiтнiх проєктiв (ЮНЕСКО, WWF), глобалiзацiя в освiтнiй сферi (Болонський процес, програми обмiну ERASMUS+). Глобальнi проблеми — сукупнiсть життєво важливих соцiальноприродних проблем, що охоплюють усю Землю i вiд розв’язання яких залежить майбутнє людства. Головною причиною виникнення сучасних глобальних проблем є зростання масштабiв людської перетворювальної дiяльностi до рiвня загальнопланетарних процесiв. Ця причина зумовлює решту особливостей глобальних проблем. Ознаки глобальних проблем:

• глобальними є проблеми, що зачiпають iнтереси всього людства, стосуються основ iснування цивiлiзацiї, вирiзняються загальнолюдським характером;

• глобальними є проблеми, нерозв’язанiсть яких створюватиме загрозу для майбутнього людства, унеможливлюватиме подальший прогрес суспiльства;

• глобальними є проблеми, якi проявляються як об’єктивний фактор розвитку суспiльства в усiх регiонах свiту;

• глобальними є проблеми, для розв’язання яких потрiбна спiвпраця в загальносвiтовому масштабi.

Класифiкацiя глобальних проблем. Глобальнi проблеми охоплюють як антропогеннi змiни природи, так i негативнi процеси в суспiльствi й культурi.

За характером та сферами глобальнi проблеми можна класифiкувати так:

• соцiально-екологiчнi: забруднення океану, грунтiв, виснаження корисних копалин, знищення тварин, вирубка лiсiв, змiна клiмату через дiяльнiсть людей, проблема утилiзацiї смiття;

• соцiально-економiчнi: проблема енергетичних ресурсiв, демографiчна проблема, продовольча проблема, економiчна вiдсталiсть певних країн;

• соцiально-полiтичнi: проблеми вiйни та миру, зумовленi нагромадженням зброї масового знищення;

• проблеми людини: масове поширення певних хвороб (СНIД, онкологiчнi, серцево-судиннi захворювання, дiабет та iн.); проблеми збереження культурної спадщини людства, узаємин мiж людьми, матерiальної i духовної злиденностi, обмеження прав i свобод громадян, боротьби з мiжнародним тероризмом, наркомафiєю та iн.

Г. Парсонс у книзi «Людина в сучасному свiтi» виокремлює кiлька шляхiв подолання глобальних проблем, акцентуючи на тому, що варто органiзувати й спрямувати зусилля рiзних соцiальних груп, вiдповiдальних за рацiональне й планомiрне використання природних ресурсiв, щоб зберегти їх задля подальшого добробуту людства; працювати для досягнення взаєморозумiння мiж народами й обрати новi орiєнтири для самих себе, нашого суспiльства, планети та нашої iсторiї, а силу витлумачувати в її гуманiстичному змiстi — не як кiнцеву цiннiсть або потяг до влади, а як засiб, використовуваний для того, щоб людина могла жити, задовольняючи свої суто людськi потреби та реалiзуючи свої людськi можливостi.