3.Проблема типології цінностей.

Учення М.Шелера про цiнностi. Рiзновиди цiнностей Окремою сторiнкою розвитку аксiологiї є вчення М.Шелера про цiнностi, зосереджене в його вiдомiй працi «Формалiзм в етицi й матерiальна етика цiнностей». Шелер використовує iдеї Е. Гусерля, полемiзує з Кантом щодо формалiзму останнього, критикує антиномiчнiсть кантiвського свiторозумiння, вiдмежування принципу апрiорi як всезагального рацiонального досвiду й принципу апостерiорi як чуттєвого досвiду. Формальному апрiорi протиставляє матерiальне апрiорi, пов’язане з емоцiйною цiннiсною сферою. Отже, сферу чуттєвого пояснює як багатопланову структуру. М.Шелер обгрунтовує концепцiю аксiологiчної реальностi з установленими iєрархiчними вiдношеннями — «аксiологiчними модальностями», якi утворюють «матерiальне апрiорi». Шелер формулює низку ознак-критерiїв цiнностей, до яких уналежнює такi:

• тривалiсть — здатнiсть iснувати крiзь час, незалежно вiд того, чи iснує речовий носiй цiнностi;

• неподiльнiсть — цiннiсть не залежить вiд кiлькiсних i якiсних показникiв її носiя;

• обгрунтованiсть — кожна ланка цiннiсного ряду обгрунтована бiльш високими цiнностями, якi пов’язанi мiж собою;

• глибина задоволення;

• ступiнь вiдносностi цiнностi як вiдмiннiсть мiж бiльш високими цiнностями, вищими цiнностями (абсолютними).

М.Шелер розглядає 4 групи цiнностей, у межах яких зiставляє «типи особистостi»:

• цiнностi приємного та неприємного: насолода, страждання, задоволення, бiль тощо — художник;

• вiтальнi (життєвi) цiнностi: здоров’я, хвороба, благородне, низьке, радiсть, смуток, мужнiсть i страх — герой;

• духовнi цiнностi (моральнi, естетичнi, цiнностi пiзнання): повага, неповага, прекрасне, потворне, справедливе, несправедливе, iстина, хиба — генiй;

• цiнностi святинi (найвищою є абсолютна цiннiсть Бога): вiра, зневiр’я, блаженство, вiдчай, благоговiння, поклонiння — святий.

Порядок цiнностей є постiйним впродовж усiєї iсторiї. Цiннiсна iєрархiя М. Шелера є складною доктриною, яка спирається на фiлософську програму Гусерля. Рiзновиди цiнностей. Досить часто натрапляємо на розрiзнення матерiальних i духовних цiнностей. Матерiальнi цiнностi — усе, що є об’єктом фiзичних потреб та iнтересiв людей, зумовлює дiяльнiсть людини як бiологiчної, природної iстоти: їжа, сон, вiдпочинок, комфорт, безпека, продовження роду, фiзичне задоволення. Духовнi цiнностi — це орiєнтири, що зумовлюють дiяльнiсть людини як культурної, соцiальної, моральної iстоти.

Особливостi духовних цiнностей:

• духовнi цiнностi неутилiтарнi: не пов’язанi з практичним використанням, навпаки, усе iнше набуває сенсу лише у спiввiднесенi з духовними цiнностями;

• становлять культурне ядро певного народу;

• визначають фундамент людських стосункiв, формують iдеал особистостi;

• являють собою пiдгрунтя людської творчостi та свободи.

Аристотель впорядковує цiнностi за двома принципами: телеологiчним i за рiвнем загальностi. У першому разi цiннiшим є благо, наближене до мети; у другому — iз двох благ цiннiшим є те, що є таким не тiльки для когось, але й загалом. Тому духовнi цiнностi розглядають як вищi (унiверсальнi) цiнностi. Вищi цiнностi — це граничнi за своєю значущiстю цiнностi, що вiдображають фундаментальнi вiдносини та потреби людей. Без вищих цiнностей не може вiдбутися не тiльки особистiсть, але й суспiльство загалом. Вищi цiнностi перебувають за межами приватного життя iндивiда, здебiльшого мають загальнолюдський характер. Свiт людини грунтований на цiнностях, систематизацiя яких має певнi традицiї. Так, можна виокремити фiлософськi цiнностi: iстина, благо, краса; загальнолюдськi цiнностi: мир, iснування людства, iсторiя, культура; цiнностi спiлкування: дружба, любов, довiра, поряднiсть; соцiальнi цiнностi: справедливiсть, рiвнiсть, права людини, законнiсть, безпека, особиста незалежнiсть, демократiя; культурнi цiнностi: стиль, гармонiя, традицiя, культурна самобутнiсть; цiнностi особистостi: творчiсть, свобода, самореалiзацiя, iдентичнiсть, правда, рацiональнiсть, розум, мудрiсть.

Цiнностi розглядають як ментальнi конструкти, якi визначають смисл фактiв, подiй, учинкiв, визначають життєвi орiєнтири. На таку особливiсть вказує М. Вебер, аналiзуючи теорiю соцiальної дiї. Цiнностi пов’язанi також зi смислом життя як кардинальною iдеєю, метою, джерелом, що надихає, визначає життєвий шлях, формує життєвий сценарiй або впливає на нього. Iдеться про смисложиттєвi цiнностi, якi А. Маслоу називає буттєвими. В. Франкл уважав пошук смислу життя, смисложиттєвих цiнностей рушiйною силою життєдiяльностi людини. Їх вибiр зумовлений принципами iснування людини. Питання смисложиттєвих цiнностей порушували А. Камю, Ж.-П. Сартр, А.Шопенгауер, К. Ясперс. I. Кант обстоював гiднiсть i самоцiннiсть особистостi. Етичнi погляди А.Шопенгауера вибудовуються довкола таких смисложиттєвих цiнностей, як: щастя, справедливiсть, милосердя, гуманiзм. Г. С. Сковорода як цiнностi розглядає «щастя», незалежнiсть вiд зовнiшнього свiту, зумовлене пошуком себе, свого покликання. У працях Ж.-П. Сартра смисложиттєвою цiннiстю є свобода, творчiсть. Е. Фромм доводить значущiсть таких смисложиттєвих цiнностей, як: любов, справедливiсть, свобода, здоров’я, життя.