Лекція № 18 Тема: Цестодози м’ясоїдних

1. Ехінококоз імагінальний та ларвальний

1. Ехінококоз

(ECHINOCOCCOSIS)

Хвороба жуйних тварин, спричинювана личинковою стадією Есhіnососсus grаnulоsus родини Таеnііdае, яка паразитує в печінці, легенях, селезінці, нирках, рідко в інших органах.

Збудник має вигляд міхура завбільшки від горошини до голови новона­родженої дитини, заповненого світло-жовтою рідиною, що слабко опалесціює. Вона є продуктом крові хазяїна і відіграє роль захисного й живильного сере­довища для сколексів. Стінка міхура має дві оболонки: зовнішню — кутику-лярну, молочно-білого кольору, іноді з жовтуватим відтінком, і внутрішню -гермінативну (зародкову), на поверхні якої відроджуються виводкові капсули, а в них — зародкові сколекси й вторинні (дочірні) міхурі. Виводкові капсули, а також окремі сколекси відриваються від внутрішньої оболонки і вільно пла­вають у порожнині материнського міхура або скупчуються у великій кількості на його дні, утворюючи гідатидозний пісок.

Залежно від характеру розмноження ехінокока в організмі проміжного ха­зяїна розрізняють три типи міхурів:

• Е. hоmіnіs - міхур, заповнений рідиною і виводковими капсулами зі сколексами, а в рідині вільно плавають дочірні, в них — внучаті й правнучаті міхурі. Трапляється у тварин і рідко — у людей;

• Е. vеtеrіnоrum — міхур, заповнений рідиною і виводковими капсулами зі сколексами. Трапляється у людей і молодих тварин;

• Е. асерhаlосуstісиs - стерильний міхур. У ньому можуть формуватися дочірні й внучаті міхурі, однак не утворюються виводкові капсули зі сколексами. Вважають, що такі міхурі виникають у тварин з добре вираженим іму­нітетом.

Цикл розвитку.

Яйця і зрілі членики цестоди з фекаліями дефінітивного хазяїна (собаки, вовки, шакали, лисиці) виділяються у навколишнє середо­вище і потрапляють у ґрунт, воду, траву, сіно, корми. Проміжні хазяї (жуйні тварини) заражаються збудником при заковтуванні яєць і члеників разом з кормом і водою. В кишках онкосфери звільняються від оболонки і розносяться кров'ю в паренхіматозні органи. Через 6-15 міс виростають інвазійні міхурі.

Епізоотологічні дані.

Джерелом поширення ехінококозу е приотарні й безпритульні собаки. Дефінітивні й проміжні хазяї заражаються навесні та восени, оскільки в цей період спостерігаються загибель та масові забої тва­рин, а яйця і личинки гельмінта, завдяки сприятливим умовам зовнішнього середовища, здатні до виживання. Поширенню інвазії в окремих господарст­вах, населених пунктах сприяють незадовільні ветеринарно-санітарні умови, відсутність боєнь для централізованого забою тварин і несвоєчасна утилізація уражених органів. Молодняк заражається частіше й інтенсивніше, ніж доро­слі тварини. В організмі заражених тварин ехінококові міхурі зберігають життєздатність роками.

Патогенез та імунітет.

Під час свого росту ехінококові міхурі тиснуть на уражений орган і спричинюють атрофію його тканин. Залежно від локаліза­ції, кількості й розміру міхурів виникають різноманітні порушення як місце­вої, так і загальної дії. Продукти їх обміну зумовлюють токсичні й алергічні явища в організмі хворих тварин. Ураження печінки призводить до пору­шення процесів травлення, легень — дихання. При розриві міхурів можуть виникнути різні ускладнення залежно від місця їх локалізації. Іноді міхурі гинуть і інкапсулюються.

У заражених тварин імунітет виражений по-різному. У овець він має зна­чну напруженість. Виникнення алергічної реакції свідчить про його розви­ток. Виявлення у дорослих тварин великої кількості міхурів свідчить про від­носний характер нестерильного імунітету. Проте позитивні реакції гемаглю­тинації в заражених тварин свідчать про наявність у крові антитіл у значних кількостях.

Клінічні ознаки.

Хворі тварини поступово худнуть, нерідко виснажують­ся, з'являються пронос, іноді запор, задишка, кашель. У випадку розриву мі­хура в легенях спостерігаються хрипи, сильний кашель, виділення з носа ек­судату з кров'ю. При інтенсивному ураженні ехінококовими міхурами печін­ки можливий її розрив і внутрішня кровотеча, яка призводить до загибелі тварин.

Патологоанатомічні зміни.

Ехінококові міхурі виявляють у печінці, ле­генях, рідко в нирках, селезінці. При інтенсивній інвазії значно збільшують­ся розміри й маса уражених органів, тканина їх атрофується. Іноді міхурі знаходяться всередині органа, і тоді їх можна виявити промацуванням.

У випадку розвитку механічної жовтяниці підшкірна клітковина, жирова тканина і м'язи забарвлені у жовтий колір. Іктеричність добре помітна на се­розній оболонці сальника і брижі.

Діагностика.

Враховують клінічні ознаки захворювання, патологоанатомічні зміни і проводять лабораторні дослідження. Велике значення для зажиттєвої діагностики мають iмунологічні методи: реакції латексаглютинації (РЛА), сколексокільцепреципітації (РСКП).

Рідину, відібрану з ехінококових міхурів, вводять внутрішньошкірно вів­цям по 0,2 мл у підхвостову складку, великій рогатій худобі — по 0,4 мл у ді­лянку шиї. Реакція відбувається швидко, стає вираженою через 30 — 45 хв і, досягнувши максимуму через 2 — 3,5 год, знижується через 6 год. Іноді вико­ристовують ехінококовий сухий алерген (ЕСА) з рідини міхурів. Після його введення помітні припухлість темно-червоного кольору і набряк: у овець до 2,5 см, у великої рогатої худоби — 4,6 см.

Останнім часом методом опромінення ехінококового міхура в межах від 5 до 500 Гр отримано ехіноалерген. За цих умов у рідині утворюються радіоток-сини хіноїдної природи. Внутрішньошкірне введення хворим тваринам ехі-ноалергену істотно підвищує індекс чутливості й специфічності під час діаг­ностичних досліджень.

У медицині широко застосовують набір імунодіагностичних тестів РНГА (реакція непрямої гемаглютинації) і непрямий метод РІФ (реакція імунофлу-оресценції).

У місцях локалізації міхурів перкусією виявляють притуплення.

Після забою тварин діагноз установлюють на підставі виявлення ехіноко­кових міхурів у внутрішніх органах.

Лікування жуйних тварин не розроблено.

Болгарськими вченими доведено, що вакцина БЦЖ, як неспецифічний імуностимулятор, може застосовуватись для лікування людей, оскільки галь­мує розвиток міхурів паразита.

Профілактика та заходи боротьби.

З метою профілактики забороняєть­ся забій тварин у не призначених для цього місцях і згодовування уражених органів собакам. У господарстві потрібно мати обладнані забійний пункт і скотомогильник, які мають відповідати санітарно-ветеринарним вимогам. У період перегону тварин на відгінні пасовища трупи й органи, уражені личин­ками ехінококів, спалюють.

У неблагополучних господарствах наприкінці літа проводять діагностичні (алергічні) обстеження великої рогатої худоби й овець. Позитивно реагуючих тварин вибраковують.