Трематодози м’ясоїдних

6. Опісторхоз

(OPISTHORCHOSIS)

Хвороба спричинюється трематодами роду Оріsthоrchidae підряду Неtеrорhуаtа.

Паразити локалізуються в жовчних ходах печінки, жовчному міхурі та протоках підшлункової залози людей, рідше — котів, со­бак та хутрових звірів (лисиці, песці, видри, норки, соболі).

Збудники.

Оріsthоrсhіs tеnuiсоllis (син.О. felіnеus), О. vіvеrrіnі та О. sіnеnsіs (син. Сlоnоrсhіs sіnеnsіs) — ланцетоподібні паразитичні черви дрібних розмірів.

О. tеnuiсоllis має ніжне витягнуте тіло, довжина якого становить 0,8 - 1,3 см, ширина - 1,2 — 2,5 мм. Присоски недорозвинені. Два лопатевих сім'яники розміщені в задній частині тіла, навскоси один за одним. Петлі матки міс­тяться між кишковими гілками в середній третині тіла. Жовточники порів­няно слабко розвинені, розміщені латеральніше від матки. Статеві отвори відкриваються біля переднього краю черевного присоска.

О. vіvеrrіnі та О. sіnеnsіs за будовою нагадують попередній вид.

Яйця збудників дуже дрібних розмірів, (0,01...0,035) х (0,017...0,03) мм, світ­ло-жовтого кольору, овальної форми, з ніжною двоконтурною гладенькою оболонкою, з кришечкою на одному та горбком — на протилежному полюсі; зрілі.

Цикл розвитку.

Збудники — біогельмінти. Проміжними хазяями є пріс­новодні молюски роду Віthynіа (В. lеасhі, В. fuсhsіаnа, В. lоngісоrnіs), додат­ковими — коропові риби (короп, лин, плітка, краснопірка, лящ).

Яйця гельмінтів потрапляють у воду, де заковтуються прісноводними мо­люсками. В їхньому кишечнику з яйця виходить мірацидій, який мігрує в пе­чінку і перетворюється на спороцисту. В спороцисті формуються редії, а в тілі останніх — церкарії. Вони виходять у воду, проникають через шкірні покриви в м'язи риби, де й перетворюються на інвазійну стадію — метацеркарій. Розвиток збудників від яйця до метацеркарія триває приблизно 2,5 міс.

1 — статевозрілий паразит; 2 — яйце; 3 — спороциста; 4 — редія;

5 — церкарій; 6 — риба, уражена метацеркаріями

М'ясоїдні тварини й людина заражаються в разі вживання сирої або слаб­ко мороженої, малосолоної, а в окремих випадках і в'яленої риби, інвазованої метацеркаріями. Статевозрілої стадії в печінці дефінітивних хазяїв паразити досягають через 3-4 тижні. Тривалість їх життя в організмі м'ясоїдних тва­рин становить до 8 років, у людини — до 40 років.

Епізоотологічні дані.

Опісторхоз поширений осередковo. Масове поши­рення хвороби спостерігається в басейнах річок Європи та Азії. О. vіvеrrіnі реєструється на Далекому Сході, О. sіnеnsіs — у країнах Східної Азії.

Основним джерелом інвазії вважають людину, хоча коти й собаки також відіграють певну роль у поширенні збудників опісторхозу. Хвороба поширю­ється через фекалії хворих людей і тварин, які потрапляють у водойми не знезараженими (заплави річок з рослинністю завглибшки від 0,5 до 6 м), де живуть прісноводні молюски. Зареєстровано випадки зараження свиней.

Патогенез та імунітет. На організм уражених тварин гельмінти чинять алерготоксичну дію, однією з ознак якої є еозинофілія. Збудники механічно

подразнюють слизову оболонку жовчних проток печінки, що призводить до їх хронічного запалення. Іноді спостерігають пухлиноподібні розростання печін­ки у вигляді злоякісних новоутворень. Імунітет не вивчено.

Клінічні ознаки.

У разі високої інтенсивності інвазії (до 5000 збудників) у хворих тварин спостерігаються погіршення апетиту, пригнічення, прогре­суюче схуднення, порушення травлення, що виявляється проносами або за­порами. Шерсть тьмяніє. Слизові оболонки жовтяничні, з'являється біль у правому підребер'ї. Іноді хворі тварини гинуть. У разі слабкої інвазії клінічні ознаки відсутні.

Патологоанатомічні зміни.

Печінка збільшена й ущільнена. Жовчні протоки значно розширені. При їх розтині витікає жовто-зелена маса, що міс­тить паразитів. Жовчний міхур і великі протоки розтягнуті, їхні стінки ущі­льнені. Іноді відмічають папіломатозні й аденоматозні розростання в печінці. Жовчний міхур збільшений. У підшлунковій залозі спостерігаються гіпер­плазія епітелію, крововиливи, некрози паренхіми.

Діагностика.

Зажиттєвий діагноз установлюють на підставі епізоотологіч­них даних, клінічних ознак та дослідження фекалій тварин методом послі­довного промивання або флотаційними методами: з використанням насиче­ного розчину гіпосульфіту натрію (1750 г на 1 л кип'яченої води) — за Щербовичем, нітрату натрію (1 кг на 1 л води) — за Калантаряном або хлориду цин­ку (2 кг на 1 л води) — за Котельниковим і Вареничевим.

Посмертно опісторхоз діагностують при розтині трупів та виявленні збуд­ників і характерних змін у місцях їх локалізації.

Допоміжне значення має дослідження поверхневих м'язів спини та хвоста риби на наявність у них метацеркаріїв. З цією метою готують тонкі зрізи (за­втовшки 2 — 3 мм), вміщують їх між двома предметними стеклами і розгля­дають за допомогою лупи (збільшення х 14...28) або під мікроскопом (х 56). Метацеркарії мають овальну форму, вкриті товстостінною оболонкою, неве­ликих розмірів (0,3 х 0,24 мм).

Лікування.

Для дегельмінтизації застосовують препарати, що містять празиквантел (брованол плюс, дронцит, дронтал, прател), фенбендазол (бровадазол, панакур, фензол), гексихол, політрем.

Празиквантел вводять собакам перорально з кормом у дозі 100 мг/кг (за ДР) одноразово, котам — через зонд з невеликою кількістю води. Фенбенда­зол задають з кормом у дозі 30 мг/кг упродовж 7-9 днів. Гексихол і політрем згодовують з м'ясним фаршем одноразово в дозі 150 - 200 мг/кг.

Профілактика та заходи боротьби.

Велике значення в профілактиці інвазії мають ветеринарно-санітарні заходи щодо пропаганди гельмінтологіч­них знань серед широких верств населення та охорони водних ресурсів від забруднення фекаліями, зараженими гельмінтами тварин і людей. Заборона згодовування м'ясоїдним тваринам сирої риби — найважливіший профілак­тичний захід у боротьбі з цією інвазією.

При поодиноких випадках ураження рибу знезаражують заморожуванням за температури -8... -15 °С упродовж 5 діб або проварюванням упродовж 30 хв. У разі значного ураження риби її утилізують.

Планові дегельмінтизації хутрових звірів проводять за один місяць до гону і через 10 діб після відлучення цуценят.