Тема: Діагностика гельмінтозів

1. Зажиттєві методи діагностики гельмінтозів

2. Комплексний підхід до діагностики

3. Гельмінтоовоскопія, гельмінтоларвоскопія, гельмінтоскопія

4. Кількісні та якісні методи досліджень.

1. Зажиттєві методи діагностики гельмінтозів

Успіх боротьби з гельмінтозами тварин значною мірою залежить, насамперед, від своєчасного і точного розпізнавання цих захворювань.

Розрізняють прямі і непрямі методи досліджень.

Прямі методи широко застосовують у ветеринарній практиці. Вони дають змогу виявити гельмінтів або їхні зародки (яйця і личинки).

Непрямі (допоміжні методи) досліджень менш точні і поки ще рідко застосовуються у виробничих умовах. Вони ґрунтуються на врахуванні вторинних явищ, що розвиваються в організмі тварини під впливом гельмінтів і продуктів їхньої життєдіяльності (алергічні реакції, еозинофілія та ін.).

Зажиттєва діагностика гельмінтозів

Зажиттєва діагностика гельмінтозів свійських тварин у виробничих умовах здійснюється комплексно - на підставі результатів лабораторних досліджень, діагностичних дегельмінтизацій, імунологічних реакцій і обліку епізоотологічних даних та клінічних ознак.

Залежно від цільового призначення лабораторні дослідження за життя тварин поділяють на три групи:

1) гельмінтоовоскопічні методи - застосовують для виявлення яєць паразитичних червів (переважно у фекаліях)

2. гельмінтоларвоскопічні методи - призначені для виявлення личинок гельмінтів у фекаліях, шкірі, крові та м'язах.

3. гельмінтоскопічні методи - використовують для виявлення виділених назовні гельмінтів та їхніх фрагментів (здебільшого у фекаліях тварин).

У ветеринарних установах частіше використовують гельмінтоовоскопічні методи.

2. Комплексний підхід до діагностики

а) Діагностичні дегельмінтизації

Діагностичною дегельмінтизацією називається такий захід, при якому досягається виділення з травного каналу хоча б невеликої кількості гельмінтів (частіше цестод). 3астосовують її для підтвердження діагнозу певного гельмінтозу на ранній стадії хвороби, коли збудники ще не досягай статевої зрілості, а також при низькій інтенсивності інвазії (гельмінтоносійність). Лабораторні методи діагностики в таких випадках бувають неефективні, бо паразити в молодому віці (преімагінальному стані) не виділяють в навколишнє середовище яєць або личинок.

У виробничих умовах діагностичні дегельмінтизації нерідко проводять для зажиттєвої діагностики монієзіозу жуйних, дрепанідотеніозу гусей, цестодозів м'ясоїдних, аскаридозу свиней і аскаридозу курей.

б) Імунологічні реакції

Імунологічні реакції проявляються при взаємодії антигена з антитілами. До них належать алергічні та серологічні реакції (преципітації, сколексопреципітації, аглютинації і зв'язування комплементу). При деяких гельмінтозах рідко застосовують алергічні і серологічні методи діагностики (проба Казані).

Причини, що обмежують впровадження у ветеринарну практику імунологічних методів діагностики гельмінтозів тварин, такі: відсутність відповідних препаратів заводського виготовлення або недостатня специфічність їх, а також випадки ускладнень при алергічних реакціях.

в) Люмінесцентна мікроскопія

В останні роки для прижиттєвої діагностики гельмінтозів людини, а також сільськогосподарських тварин почали використовувати

люмінесцентну мікроскопію. Цей метод дає змогу диференціювати однотипні за будовою і розміром яйця збудників аскаридіозу і гетеракідозу курей та деяких інших паразитичних червів, а також відрізняти життєздатні яйця і личинки гельмінтів від мертвих.

Розрізняють первинну і вторинну люмінесценцію, або флуоресценцію.

Первинна люмінесценція (аутофлуоресценція) - свічення незабарвлених об'єктів, підданих обробці ультрафіолетовими променями.

Вторинна люмінесценція - свічення препаратів під дією спеціальних речовин - флуорохромів (розчин акридину оранжевого та ін.). Цей метод більш ефективний. Життєздатні яйця й личинки гельмінтів, забарвлені акридином безпосередньо на предметному склі або в пробірці, світяться тьмяним зеленим кольором, а мертві - яскравим червоним, оранжевим або зеленим. Виготовлені препарати звичайно переглядають під люмінесцентним мікроскопом вітчизняного виробництва (МЛ-1, МЛ-2).

г) Клінічні симптоми

Клінічна картина при багатьох гельмінтозах сільськогосподарських тварин мало вивчена, симптомокомплекс захворювань досить схожий (пригнічення, поноси, схуднення тощо), тому в діагностиці цієї групи захворювань вона відіграє допоміжну роль. Проте при ряді гельмінтозів тварин спостерігаються характерні симптоми: різкий розлад центральної нервової системи (при ценурозі овець), кон'юнктивіт і кератит (при телязіозі ВРХ), черевна водянка (при гострому перебігу фасціольозу овець).Ці хвороби можна діагностувати з деякою долею вірогідності за даними клінічних спостережень. Такі нехарактерні симптоми, як низька вгодованість і продуктивність дорослих тварин, відставання в рості та розвитку молодняка, можуть бути підставою для проведення гельмінтокопрологічних та інших спеціальних обстежень тварин, підозрілих на захворювання гельмінтозами.

д) Епізоотологічні дані

При діагностиці багатьох гельмінтозів тварин звертають увагу на епізоотологічні дані (не благополучність господарства щодо конкретних хвороб, сезон року, вік хворих тварин, характер пасовищ і вододжерел, метеорологічні умови тощо). Наприклад, масове захворювання з ознаками черевних водянок, падіж овець восени після дощового літа і використання під випаси заболочених ділянок пасовищ дають підставу запідозрити гостру форму фасціольозу. У випадку падежу ягнят навесні через 3-4 тижні після початку пасовищного утримання можна запідозрити захворювання молодняка овець на монієзіоз. Слід також враховувати зональність гельмінтозів свійських тварин - бажано в комплексі з клінічними симптомами.

е) Дослідження виділень інших органів

Дослідження вмісту кон’юнктивальних порожнин. Цей метод застосовують для діагностики телязіозу ВРХ (збудник Тhеlаzіа rhоdеsі). Спринцівкою зрошують кон’юнктивальні порожнини водним розчином йоду; рідину, що витікає, збирають у ниркоподібний тазик і оглядають на наявність телячій та їх личинок (довжина останніх досягає 7 мм).

Дослідження зіскобів з опатоподібно складок – основний метод діагностики оксіурозу коней. лопатоподібною паличкою або сірником, змоченим 50%-ним розчином гліцерину, роблять зіскоб з перинальних складок промежини і внутрішньої поверхні кореня хвоста. Зіскоб переносять на предметне скло в краплю гліцерину з водою і досліджують під мікроскопом. Бажано вологий препарат накривати накривним скельцем.

ж) Дослідження тканин

Дослідження шкіри великої рогатої худоби (за Гнєдіною) за­стосовують для діагностики онхоцеркозу. В нижній черевній стінці у тварини після підготовки операційного поля вирізують невеликий шматочок шкіри завтовшки 2 мм і вміщують на пред­метне скло у фізіологічний розчин (ранку змазують настойкою йоду). Препарувальними голками цей зріз розщеплюють на дрібні частини і залишають у спокої на 10—15 хв. Після вида­лення волокон препарат мікроскопують для виявлення живих личинок онхоцерків.

Дослідження шматочків м'язів на трихінельоз часто прова­дять посмертно. Іноді для прижиттєвої діагностики трихінельозу застосовують метод біопсії. Оперативним втручанням вирізують шматочок м'яза (наприклад, із зовнішніх м'язів вуха), з якого готують дрібні зрізи. Останні вміщують на нижнє скло компресорія, накривають верхнім склом і зближують їх гвинтами до повного розплющування. Переглядають зрізи під трихінелоскопом або малим збільшенням мікроскопа чи за допомогою проек­ційного трихінелоскопа.