162. Прості судження та їх види

В ряду досить чисельної класифікації суджень (а.по змісту: існування, властивості, включення та відношення; б.по якості зв’язки: стверджувальні та заперечні; в.по обсягу: одиничні, часткові, загальні, виділенні; г.по модальності: можливості, дійсності, необхідності, проблематичності та достовірності) виокремлюються головні, а саме – прості види суджень, які постійно вживаються у вивчені всіх можливих логічних операцій з судженнями.

Є чотири види простих (основних) суджень, які одержані внаслідок одноразового врахування якісних і кількісних сторін суджень:

1.Загальностверджувальні судження, у яких Суб’єкт – поняття загальне, а зв’язка – стверджувальна (позитивна). Формула цього судження: Всі S є Р. Символом загальностверждувального судження є латинська буква А (від слова “affirmo” – стверджую). Наприклад: “Всі студенти МАУП успішно склали іспити з Логіки”.

3.Частковостверджувальні судження, у яких обсяг Суб’єкта частковий (деякі, частина), а зв’язка – стверджувальна. Формула цього судження: Деякі S є Р . Символом цього судження є латинська буква І (друга буква від слова від слова “affirmo” –стверджую). Наприклад: “Лише деякі студенти КПІ склали іспиту з Логіки за першим же заходом”.

4.Частковозаперечні судження, у яких Суб’єкт частковий, а зв’язка заперечна. Формула цього судження: Деякі S не є Р. Символом цього судження є латинська буква О (друга буква слова “nego”). Наприклад: “Лише деякі студенти МАУП не склади іспиту з Логіки за першим заходом.

163. Атрибутивні судження, їх класифікація

Судження класифікуються шляхом їх поділу за ознакою їх структурних особливостей, тобто за ознаками структури Предиката, Зв’язки, Суб’єкта, модальності і типологічних союзів. За ознакою предиката судження бувають: судженнями існування, судженнями відношення і судженнями атрибутивними. Ми зараз розглядаємо останні.

Атрибутивними (від латинського слова attributio – ознака, властивість) дають знання про властивості предмета чи про його належності до певного класу предметів. В залежності від цього атрибутивні судження бувають:

1.Судженнями ознак, в яких Суб’єкту (S) приписується або заперечується наявність тих чи інших ознак (Р).

Дошка (є) чорна. Сніданок – не (є) смачний.

2.Судженнями включення, в яких зазначається, що Суб’єкт належить до певного класу предметів.

Т.Г. Шевченко – великий поет українського народу.

Формули цих суджень такі:

S є P або S не є P.

В підручниках по логіці інколи атрибутивні судження оголошуються судженнями простими, а останні діляться не лише за ознаками Предиката, а одноразово (сукупно) за ознаками Предикати і Суб’єкта. З таким підходом Прості судження можна розділити на:

1. Загальностверджувальні: Всі S є Р;

2. Загальнозаперечні: Жодне S не є Р;

3. Частково стверджувальні: Деякі S є Р;

4. Частковозаперечні: Деякі S не є Р.

164.Правила логічного квадрату.

Логічний квадрат — це запропонований Аристотелем схематичний засіб класифікацій суджень. Він насправді має форму геометричного квадрата. Логіка лише вводить спеціальну систему символів для позначення суджень і відношень між ними. З його допомогою система класифікації включає всі атрибутивні (одиничні, загальні й часткові) судження. Причому загальні й одиничні судження розглядаються як тотожні за обсягом суб’єкта.

За логічним квадратом усі атрибутивні судження поділяються на: загальноствердні ("S – Р); загальнозаперечні ("S ~ Р); частковоствердні ($S – Р); частковозаперечні ($S ~ Р). Кожне з цих суджень відповідно позначають літерою певної вершини «логічного квадрату»: А, Е, І, О. Наведені символи є певними літерами латинських назв відповідних суджень: «А» — від першої голосної літери лат. Аffirmo (стверджую), «Е» — від першої голосної літери лат. Nego (заперечую), «І» — від другої голосної літери лат. Affirmo, «О» — від другої голосної літери лат. Nego

Логічні відношення між судженнями можна подати у формі «логічного квадрата».

Розподіленим наз таке поняття (термін), яке в даному С взято в його повному обсязі. Нерозподіленим наз таке поняття (термін), яке взято частково, не в його повному обсязі.

У загальноствердних С (А) поняття на місці суб’єкта (S) повинні бути розподіленими, а на місці предиката (Р) можуть бути і розподіленими, і нерозподіленими.

У загальнозаперечних судженнях (Е) поняття на місці суб’єкта (S) та предиката (Р) завжди є розподіленими.

У частковоствердних судженнях (І) поняття на місці суб’єкта (S) завжди нерозподілені, а на місці предиката (Р) можуть бути розподіленими, але, як правило, є також нерозподіленими.

У частковозаперечних С (О) поняття на місці суб’єкта (S) завжди є нерозподіленим, а на місці предиката (Р) – завжди розподіленим.