178. Правила доведення.

Існує кілька основних правил тези, правил аргументів і правил зв’язку тези з аргументами. Розглянемо спочатку правила тези:

1. теза, що доводиться, має бути істинною (у доведеннях істинність тези не „народжується”, а лише встановлюється, виявляється, розкривається);

2. теза моє бути обґрунтованою, точною, чіткою (це стосується всіх її компонентів як судження: суб’єкта, предиката, операторів (у тому числі модальних));

3. теза має лишатися однією й тією самою впродовж усього міркування і доведення (це положення ґрунтується на законі тотожності).

Окрім правил тези вирізняють такі правила аргументів:

1. аргументи повинні бути істинними;

2. істинність аргументів має бути обґрунтована незалежно від істинності тези (в іншому разі вони не виконуватимуть своєї основної функції у доведенні – бути основою (підґрунтям) тези, а не її наслідком);

3. аргументи не повинні суперечити один одному;

4. кожний із аргументів має бути необхідним, а всі разом – достатні для обґрунтування істинності цієї тези.

Стосовно правил щодо способу (форми) доведення, то вони дублюють правила дедуктивних, індуктивних і традуктивних умовиводів. Головне правило полягає в тому, що теза має із логічною необхідністю виходити з аргументів як висновок із засновків.

179. Спростування.

Доведення завжди комусь адресують. Адресоване певній особі, воно може бути піддане сумніву та спростуванню.

Спростування — обгрунтування хибності тези або невідповідності правилам доведення його складових — тези, аргументів чи демонстрації.

Відповідно розрізняють два основні види спростувань: сильне і слабке.

Сильне спростування. Воно є обґрунтуванням хибності тези. Завдяки сильному спростуванню суперечка завершується перемогою опонента. Пропонент (автор тези) втрачає моральне право повторно проголошувати спростовану тезу. Сильне спростування у результаті обґрунтування хибності тези здійснюється такими двома способами: шляхом обґрунтування істинності антитези і «зведенням до абсурду».

Спростування шляхом обгрунтування істинності антитези — формулювання судження, суперечного тезі, встановлення її істинності, що рівнозначне обгрунтуванню хибності тези.

Висновок про хибність тези випливає із закону виключеного третього, відповідно до якого з двох суперечних суджень одне неодмінно істинне, друге — хибне, а третього і бути не може. Тому встановлення істинності антитези є достатньою підставою для визнання хибності тези, тобто її спростування.

Спростування шляхом «зведення до абсурду» — обгрунтування хибності тези через виведення з неї хибних наслідків.

Будуючи спростування способом «зведення до абсурду», припускають істинність тези, що спростовується; з цієї тези виводять наслідки, прагнучи вивести саме хибний наслідок. Якщо вдасться вивести хибний наслідок, то за правилом умовно-категоричного умовиводу визнається хибність підстави, роль якої виконує спростовувана теза.

Слабке спростування. Воно є обґрунтуванням логічної невідповідності правилам доведення його складових — тези, аргументів чи демонстрації.

Слабкість такого спростування полягає в тому, що пропонент (автор тези), усунувши виявлену й обґрунтовану опонентом логічну недосконалість складових свого доведення (тези, аргументів чи демонстрації), має змогу знову проголосити свою тезу, оскільки хибність її не встановлено опонентом.

Існує три види слабкого спростування: спростування шляхом критики логічної недосконалості тези (тобто порушення принаймні одного з названих правил щодо тези), спростування шляхом критики аргументів і спростування шляхом критики демонстрації.

Спростування шляхом критики логічної недосконалості тези — обгрунтування неспроможності доведення встановленням факту підміни тези, наявності в ній суперечності, нечіткого її формулювання або того, що положення, яке оголошується тезою, не потребує обгрунтування.

Логічно недосконалими (тобто такими, що суперечать відповідним правилам доведення) можуть бути й аргументи.

Спростування шляхом критики аргументів — обгрунтування неспроможності доведення шляхом встановлення хибності аргументів, їх не достовірності, наявності «зачарованого кола» в доведенні або того, що ці аргументи не перебувають у необхідному зв'язку з тезою.

Спростування шляхом критики демонстрації — обгрунтування неспроможності доведення шляхом встановлення відсутності необхідного зв'язку між аргументами і тезою, тобто неправильності умовиводу, у формі якого здійснюється доведення.

Складність побудови цього виду спростувань полягає в тому, що необхідною умовою оперативного та ефективного його використання є знання всіх видів умовиводів, їх структури і правил, а простота — в тому, що логічна наука детально проаналізувала відомі людству форми умовиводів, і кожна людина спроможна опанувати ці секрети побудови міркувань (для порівняння — жодна людина не може претендувати на, скажімо, здатність відрізняти будь-які істинні аргументи від хибних).