141. Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення.

Біблія або Святе́ Письмо́ чи Святі Книги — священна книга християнства, яка поділяється на дві частини: Старий Заповіт і Новий Заповіт — і складається з окремих книг, написаних різними авторами (після канону налічується їх 66). Для християн Біблія — це Боже Слово, яке, хоч і писалося людьми, вважається богонатхненним.

Біблія — головне джерело християнського віровчення. Це зібрання іудейських та християнських священних книг. У 419 р. на Карфагенському церковному соборі була остаточно укладена християнська Біблія. До неї, опріч іудейського Старого Заповіту, увійшли чотири життєписи Христа — від Матвія, від Луки, від Марка і від Іоанна, Діяння апостолів, пророцька книга про майбутнє пришестя Бога-Сина — Одкровення Івана Богослова (Апокаліпсис), 21 послання апостолів учням.

Слово «євангеліє» у перекладі з грецької означає «блага звістка». Добра звістка про пришестя на землю Сина Божого, Спасителя, розповідь про його діяння та вчення, про його криваву хресну жертву в ім’я людей і про Воскресіння. За переказами, євангелісти Матвій та Іоанн були учнями Христа, а Марко та Лука — сподвижниками його учнів. Написані книги давньогрецькою мовою. Вони стали основною складовою Нового Заповіту.

Спочатку священних книг не було, а християнське вчення передавалося усно, як переказ, тобто словом і прикладом, від однієї людини до іншої, від предків до нащадків. Адже і сам Ісус Христос настановляв своїх учнів проповіддю та прикладом свого життя. Й апостоли словом і подвигами утверджували й поширювали вчення Хрестове. Лише пізніше було написано й укладено Новий Заповіт.

Книги Старого Заповіту оповідають про події від створення світу до Різдва Христового. Вони не лише викладають першопочаткову історію людства, але й обіцяють людям пришестя Месії, Спасителя світу, готують людей до його зустрічі.

Новий Заповіт розповідає про пришестя Спасителя — Сина Божого Ісуса Христа.

Не випадково всі ці книги Святого Письма об’єднані заголовним словом «Заповіт». Воно багатозначне. Це й «заповідання» — заповідане Богом учення. А водночас, це взаємна «угода», «спілка» Бога й людей.

До Біблії християни звертаються, радяться з нею щоденно. Траплялося, що люди бралися її читати, щоб заперечити вчення, яке вона містить, а закінчували тим, що ставали її щирими шанувальниками й віруючими.

А крім того, багато сюжетів та оповідей Біблії стали основою численних творів мистецтва — живопису, літератури, музичних шедеврів, скульптури і т. д. Вислови й крилаті слова з Біблії здобули й самостійне життя: біблійне походження багатьох із них навіть забулося, а їх мудрість живе у віках.

142. Православ’я, його догматика.

Православ’я означає «права віра», або «віра, яка правильно прославляє Бога». Джерелами православного вчення вважається тільки Біблія і Святий Переказ. Православні християни вірять у положення Символу віри. На відміну від католиків, православна церква не вважає за потрібне проголошувати нові догмати. Православ’я визнає триєдинство Бога, творця та управителя світу, вірить в існування потойбічного світу, посмертне воз’єднання та спасенну місію Ісуса Христа. Але, на відміну від католиків, православні не визнають філіокве, тобто вони вважають, що Син Божий народився від Бога-Отця, а Святий Дух виходить від Бога-Отця. Специфіка православ’я як окремого напряму у християнстві виявляється в певних відмінностях ставлення православних і католиків до Святого Переказу. У православ’ї Святий Переказ має складну структуру, до нього входять віровчення й правила перших Вселенських Соборів, а також частина рішень деяких помісних соборів, пророчі послання отців церкви, культові традиції та релігійна практика.. святий Переказ фіксує догмати про триєдинство Бога, поклоніння Богородиці та Богоявлення Ісуса Христа; в основі культу православних лежить сім християнських таїнств, але процедура їх справляння має певну специфіку. Найвищим духовним сановником у православ’ї є патріарх. Цей титул надається головній особі в автокефальній помісній православній церкві. Після поділу християнства в 1054р. титул патріарха закріпився за ієрархами східної церкви. Православне духовенство поділяється на чорне та біле. Представниками чорного духовенства є патріарх, митрополит, архієпископ, єпископ тощо. Біле духовенство має такі сани: протопресвітер, протоієрей, священик, протидиякон і диякон. Важливим елементом релігійного культу в православ’ї є чернецтво. Чернець усе своє життя має спрямувати на досягнення єдності з Богом. В історії православ’я монастирі були містичним місцем, де реально існувала християнська доброчинність, панували високий рівень релігійної освіченості, висока культура духовності. Кожний чернець у повсякденному житті мав бути зразком християнина. Як і в християнстві загалом, основою культової діяльності в православній церкві є молитви, які вважають «їжею душі». Не менш значущим є культ святих, поклоніння святим особам, тобто які за життя були істинними носіями християнських цінностей. Згідно з ученням церкви святі – це люди, які мали християнські доброчинності, що дали їм можливість після смерті творити чудеса на землі. Послідовники православ’я вірять, що святі є посередниками між Богом і людьми. Поклоніння святим у православному віровченні має й таку форму, як поклоніння мощам, які вважають безпосереднім джерелом чудо творення. На честь святих були написані православні твори, які отримали назву «Житіє», малювались ікони, присвячувалися служби в церкві, святкувалися церковні свята. Майже кожен день у християнському календарі присвячений тому чи іншому святому, а в церкві проголошуються молитви на їх честь. Одним з найважливіших елементів православного культу є поклоніння хресту. Хрест став символом православної віри. Згідно з східнохристиянським віровченням хрест символізує мученицьку смерть Ісуса Христа, а також дає надію на воскресіння після смерті. Хрестами увінчують храми, їх носять на тілі під час богослужіння та молитви віруючі та священнослужителі імітують хрест руками, тобто хрестяться. У православ’ї також поклоняються іконам. Невід’ємною частиною православного культу є пости й свята. Найшановнішим святом і православ’ї є Пасха. Центральне місце в реалізації православного культу посідає храм. Богослужіння можна проводити тільки в церкві усі храми зорієнтовано із заходу на схід. Загалом послідовник православ’я у своєму житті має виконувати такі вимоги: він повинен відзначити недільні та святкові дні, відвідувати церкву й брати участь у богослужінні, дотримуватися встановлених церквою постів, один раз на рік сповідуватися й причащатися, не брати участі в шлюбних церемоніях у дні, заборонені церквою. Православ’я має ще низку відмінностей. Так православна церква не має єдиного світового адміністративного центру, а є децентралізованою системою автокефальних церков. Сьогодні в православ’ї існую 15 самостійних церков.