1. Загальнозаводські:

• відділ головного механіка, який включає: планово-виробниче бюро; бюро планово-попереджувального ремонту; бюро устаткування; інформаційно-технічне бюро;

• ремонтно-механічний цех, електроремонтний цех (дільниця), ремонтно-буді­вельний цех (дільниця);

• склади обладнання, устаткування, комплектуючих і запасних частин.

2. Цехові ремонтні бази, дільниці, майстерні.

Організація діяльності ремонтного господарства підприємства включає ви­конання комплексу взаємопов'язаних робіт, основні з яких можна укрупнено поєд­нати в три блоки.

1. Економічний, що поєднує такі роботи: облік та аналіз ефективності викорис­тання основних виробничих фондів (ОВФ); розроблення норм потреби в облад­нанні для заміни його зношеної частини, технічного переозброєння, капітально­го будівництва; розроблення норм потреби у запасних частинах та матеріальних ресурсах для технічного обслуговування, використання (експлуатації) й ре­монту ОВФ; стратегічне і тактичне планування відтворення ОВФ проведення моніторингу роботи й планування планово-попереджувальних ремонтів (ППР) обладнання та всього устаткування в цілому; планування матеріально-технічно­го забезпечення ремонтного господарства; розроблення пропозицій щодо вдос­коналення організаційної і виробничої структур ремонтного господарства (по­ряд зі спеціалістами організаційного блоку).

2. Технічний, який включає здійснення технічного нагляду за станом обладнан­ня та іншими елементами ОВФ; проведення технічного обслуговування і ППР усього технологічного устаткування; проектування, виготовлення й оновлення запасних частин; виконання різних видів ремонтів ОВФ як згідно з графіком ППР, так і за іншими обставинами.

3. Організаційний блок, що охоплює організацію матеріально-технічного за­безпечення ремонтного господарства; організацію вхідного та вихідного конт­ролю якості матеріалів, комплектуючих виробів, запасних частин і обладнання, які надходять до або виходять із ремонтного господарства; розроблення еле­ментів ОВФ; упровадження нових прогресивних форм організації виробництва й праці; вдосконалення організаційної і виробничої структур ремонтного госпо­дарства; впровадження інформаційних технологій обліку, контролю аналізу збе­рігання, отримання та обробки різної інформації.

Ремонт — це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яке було витрачено в результаті його виробничого використання. У процесі ремонту усуваються дефекти та відхилення, які перешкоджають нормальній роботі устатку­вання. Деталі й вузли, що зносилися, замінюються новими чи відновлюють до первісних розмірів. Розрізняють поточні, середні й капітальні ремонти.

1. Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. Це є мінімальний за обся­гом робіт ремонт, в ході якого замінюють окремі швидкозношувані деталі, вузли, проводять технічне обслуговування й регулювання механізмів.

2. Середній ремонт полягає у частковому розбиранні механізмів, заміні зноше­них деталей, вузлів, складанні, регулюванні і випробуванні під навантаженням.

3. Капітальний ремонт — це найбільш складний за обсягами й затратами ремонт. Він передбачає повне розбирання механізмів; заміну всіх зношених частин деталей та вузлів; складання механізмів, їх регулювання та випробо­вування окремо і в цілому в одиниці устаткування. Капітальний ремонт має за мету відновити всі первісні показники устаткування в максимально мож­ливому ступені.

Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності й інтенсифікація використання машин (устаткування, агрегатів) об'єктивно збільшує споживання різних видів енергії. Частка затрат на енергію у структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія (електроенергія насампе­ред) не може накопичуватися, тобто процес її виробництва збігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдають підприємству знач­них збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного енергетичного обслуго­вування, тобто функціонування енергетичного господарства.

ІІ Головне призначення енергетичного господарства підприємства — безпере­бійно забезпечувати виробництво всіма видами енергії при дотриманні правил техніки безпеки, виконанні вимог до якості та економії енергоресурсів.

Енергетичне господарство — це сукупність підрозділів і технічних засобів, які забезпечують підприємство всіма видами енергії: електричною, тепловою, меха­нічною, хімічною, паливом тощо. Енергія використовується для виробничих, тех­нологічних потреб, освітлення, опалення та за іншим призначенням. До звичай­них енергоресурсів відносяться: електричний струм; натуральне (природне) тверде, рідке, газоподібне паливо і конденсат; скраплений газ; пар за різними параметрами; стиснуте повітря під різним тиском, гаряча вода, вода під тиском та ін.

Основними показниками, що характеризують енергетичне господарство підпри­ємства, є енергоозброєність і електроозброєність.

Енергоозброєність (фактична) праці розраховується як відношення енергії, що фактично була використана на виробництво продукції, до середньоспискової кількості робітників. Електроозброєність праці характеризує ступінь її озброє­ності електроенергією. Вона розраховується як відношення електроенергії, яка була використана у виробництві, до середньоспискової кількості робітників. Ці показники з часом повинні неухильно зростати.

Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певної кількості різноманітних вантажів (сировини, матеріалів, палива, відходів ви­робництва, готової продукції), що потребує значних затрат на транспортне обслу­говування виробництва, чітка організація якого забезпечує поєднання всіх еле­ментів виробничого процесу.

ІІ Комплекс підрозділів, що займається всіма видами вантажно-розвантажувальних робіт та переміщенням вантажів, утворює транспортне господарство підприємства. Тобто транспортне господарство займається організацією доставки всіх вантажів на підприємство, їх переміщенням усередині підприємства, поста­чанням матеріалів на робочі місця, а також вивезенням готової продукції. Голо­вним завданням транспортного господарства є забезпечення вчасної і безпере­бійної доставки всіх вантажів при найбільш ефективному використанні й організа­ції транспорту, а також повне збереження вантажів у процесі транспортування та переміщення.

Взагалі транспорт поділяється на зовнішній і внутрішній.

Зовнішній пов'язаний із переміщенням вантажів за межі підприємства, тобто по­стачання й доставка матеріальних цінностей на підприємство і вивіз готової про­дукції зовнішнім споживачам.

Внутрішній транспорт пов'язаний із переміщенням вантажів у межах підприємс­тва.

Структура транспортного господарства залежить від обсягу зовнішніх і внут­рішніх вантажоперевезень, рівня кооперації з транспортними організаціями, ви­робничої структури підприємства, типу виробництва, загальних обсягів випуску, габаритів та маси продукції, її виду тощо.

Зазвичай транспортним господарством керує комерційний директор (або заступ­ник директора з комерційних питань).

Раціональна організація вантажоперевезень базується на вивченні й визначенні вантажообігу і вантажопотоків по підприємству, його окремих цехах, для складів та інших підрозділів.

Вантажообіг (загальний) — це загальна (сумарна) кількість вантажів, яку необ­хідно перемістити на підприємстві за визначений проміжок часу (добу, тиждень, декаду, місяць, квартал, рік тощо).

Вантажопотік — це кількість вантажів, яку необхідно перемістити між двома пунктами за визначений проміжок часу (зміну, добу, декаду, місяць, квартал, рік ).

Вантажообіг складається з декількох окремих вантажопотоків, тому дорівнює сумі всіх вантажопотоків. На основі даних про потужності вантажопотоків у тоннах і відстані між пунктами (у кілометрах) визначають обсяг транспортної роботи в тон­но-кілометрах.

ІІІ Організація матеріально-технічного обслуговування і забезпечення виробництва є головною умовою неперервного перебігу виробничих процесів на підприємстві. Процес матеріально-технічного обслуговування спрямований на постачання на скла­ди підприємства або відразу на робочі місця потрібних, згідно з виробничою про­грамою, матеріально-технічних ресурсів, забезпечення їх ефективного викорис­тання, обліку, зберігання, транспортування.

Система матеріально-технічного забезпечення охоплює сукупність підрозді­лів підприємства, які займаються постачанням усіх необхідних для виробництва матеріальних і технічних ресурсів, їх збереженням, доставкою на робочі місця при мінімальних затратах на їх придбання, переміщення й зберігання.

Все, що постачається на підприємство в матеріальній формі та у вигляді енергії, належить до елементів матеріально-технічного забезпечення виробництва.

На підприємствах може одночасно використовуватися кілька тисяч найменувань і ви­дів технологічного оснащення й інструменту. Тому організаційна структура інструментального господарства може бути дуже різноманітною. На більшості підприємств створюються загальнозаводські та цехові органи інструментального господарства.

До загальнозаводських органів відносяться:

- інструментальні цехи;

- майстерні та бази з відновлення інструменту й оснащення;

- центральний інструментальний склад (ЦІС);

- заточувальні майстерні (загальнозаводські);

- інструментальний відділ, який виконує планово-диспетчерські функції, функ­ції планування й організації інструментального господарства. Керує відділом заступник головного інженера або головного технолога підприємства.

До цехових органів інструментального господарства належать:

- інструментально-роздавальні комори (ІРК), які безпосередньо забезпечують робочі місця інструментами та оснащенням, зберігають їх обіговий фонд і передають до центрального складу зношений інструмент;

- дільниці (відділення) із заточування і поточного ремонту оснащення та інструменту.

Основні напрями вдосконалення інструментального господарства та підвищення його ефективності функціонування:

1. У галузі проектування продукції і технології її виробництва — це спрощен­ня конструкції (структури) продукції, її уніфікація та стандартизація; типізація технологічних процесів; контроль технологічності конструкції; використання в проектуванні наукових підходів і методів оптимізації.

2. У галузі проектування й виготовлення технологічного оснащення та інструменту — це уніфікація і стандартизація оснащення її складових частин та конструктивних елементів; використання систем автоматизованого проектування на основі класифікації й кодування оснащення; скорочення тривалості розроб­лення та виготовлення оснащення.

3. В галузі організації менеджменту—використання наукових підходів і методів маркетингових досліджень, виявлення конструктивних переваг підприємства; вдосконалення обліку, контролю, аналізу та мотивації робіт.

4. В галузі експлуатації, ремонту й поновлення оснащення — забезпечення нормальних умов роботи центрального інструментального складу та інструментально – роздавальних комор; організація ефективного забезпечення робочих місць високоякісним оснащенням й інструментом сучасних зразків; організація централізованої системи заточування інструменту; посилення технологічного нагляду, впорядкування нормативного господарства; поліпшення оперативного та поточного обліку і лімітів затрат, а також ефективності ремонту й оновлення оснащення та інструменту.