11. Поняття та особливості цивільних правовідносин.

Цивільні правовідносини – це урегульовані нормами цивільного права особисті немайнові чи майнові відносини, у яких проявляється юридичний зв'язок між його учасниками за допомогою наявності у них суб'єктивних прав та обов'язків.

Особливості

Суб'єкти цивільних правовідносин рівні між собою, майново уособлені та самостійні

• Є можливість встановлення змісту цивільних правовідносин за згодою сторін

• Здійснення цивільних прав та обов'язків підкріплено заходами майнового впливу (відшкодування збитків, стягнення неустойки)

• Вони виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів, серед яких центральне місце займають правочини, зокрема, договори

• У випадку порушення цивільних прав учасники даних правовідносин звертаються до суду за допомогою пред'явлення позову

Структурні елементи

СУБ'ЄКТНИЙ СКЛАД – учасники цивільного правовідносини, а саме: сукупність управомочених (ті, що мають права) та зобов'язаних (на яких покладенний обов'язки) осіб. Це фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави й інші суб'єкти публічного права

ОБ'ЄКТ – те благо (нематеріальне або матеріальне), з приводу якого учасники вступають у цивільні правовідносини. Об'єктами цивільних прав є речі (у т.ч. гроші й цінні папери), інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація й інші матеріальні й нематеріальні блага

ЗМІСТ:

А) суб'єктивні цивільні права – можливість поводитися певним чином та вимагати відповідного поводження від інших осіб, а у випадку потреби використати міри захисту;

Б) суб'єктивні цивільні обов'язки – міра належної поведінки чи необхідність зробити дію або утриматися від здійснення певних дій

12. Класифікація цивільних правовідносин та її правове значення

Цивільні правовідносини – це урегульовані нормами цивільного права особисті немайнові чи майнові відносини, у яких проявляється юридичний зв'язок між його учасниками за допомогою наявності у них суб'єктивних прав та обов'язків.

Види цивільних правовідносин в науці цивільного права стабілізувалися на певними класифікаторами:

За функціями прийнято розрізняти правовідносини:

регулятивні - упорядковують (регулюють) нормальні особисті і майнові відносини (з приналежності особистих прав, майна чи майнових прав. Таке регулювання відбувається шляхом визначення оптимального правового становища суб’єктів у певному правовому інституті або визначенням правового режиму об’єкта правовідносин, порядку, способу і меж здійснення суб’єктивних прав, стимулювання виконання юридичних обов’язків;

охоронні – зв’язані з можливістю учинення порушення  прав і правомірних інтересів та їх наслідками. У першому випадку сама можливість застосування до порушника певних санкцій є упереджуючим засобом. Крім цього цивільне право має низку спеціальних інститутів захисту прав його суб’єктів, позовна давність,  способи забезпечення зобов’язань страхування). При порушення права виникають захисні правовідносини як особливий різновид охоронних. 

За  змістом правовідносин (належних учасникам суб’єктивних прав і юридичних обов’язків):

абсолютні – з приналежності певних суб’єктивних прав одним особам і загальному юридичному обов’язку всіх інших осіб утримуватися від порушення цього права. У таких відносинах носію суб’єктивного права протипоставлене чітко невизначені кількість носіїв юридичного обов’язку. Порушником суб’єктивного права може бути будь-яка особа.  Абсолютними відносинами є право власності, особисті немайнові права, право інтелектуальної власності, 

відносні – носію суб’єктивного права  завжди протипоставлений конкретний   носій юридичного обов’язку (купцю – продавець, наймачу – наймодавець, підряднику – замовник, комісіонеру- комітент).

За змістом правовідносин:

Майнові. Виникають з приводу матеріальних благ (речей, виконання робіт, надання послуг, тощо)

Особисті немайнові. Виникають щодо нематеріальних благ, які невіддільні від особистості та не можуть передаватися

На доктринальному рівні  виділяють організаційні правовідносини. Такими можуть бути частина корпоративних правовідносин, що виникають при створенні корпоративних юридичних осіб.

За підгалузями цивільного права можна виділити такі правовідносини:

• речеві й зокрема права власності;

• права інтелектуальної власності;

• зобов’язальні;

• спадкові;

• сімейно-правові.

Залежно від способу задоволення інтересів управомоченої особи

Речові. Інтерес управомоченої особи задовольняється корисними властивостями речі

Зобов'язальні. Інтерес управомоченої особи задовольняється діями зобов'язаної особи. Зобов’язальні у свою чергу поділяються на договірні и недоговірні.

договірні відносини виникають у силу укладеного договору. Недоговірні у свою чергу можна поділити на охоронні і деліктні. Перші виникають внаслідок правомірних односторонніх дій, другі – учинення порушення особистих, майнових, моральних прав;

За характером зобов’язаної поведінки розрізняють активні і пасивні цивільні правовідносини. При активних правовідносинах їх учасники повинні учиняти активні дії (правочини). При пасивних сторона зобов’язана утримуватися від порушення чужого суб’єктивного права.

За існуванням відносин у часі  розрізняють строкові і безстрокові правовідносини. Строкові  цивільні правовідносини – обмежені певним строком (авторські, патентні правовідносини). Безстрокові цивільні правовідносини  - не обмежені яким-небудь строком (право власності). Здебільше абсолютні відносини є безстроковими, а відносні мають певні строки.

За внутрішньою структурою виділяються прості і складні цивільні правовідносини. Прості цивільні правовідносини - в яких  чітко розподілені суб’єктивні права і юридичні обов’язки: одній особі – суб’єктивні права, другій – юридичні обов’язки (договір позики). Складні  цивільні правовідносини – в який їх учасники одночасно є носіями  суб’єктивних прав і юридичних обов’язків  (договір купівлі-продажу).

Цивільні правовідносини за вимогами індивідуалізації їх учасників можуть бути поділені на дві групи:

персоніфіковані – коли учасник цих відносин повинен бути ідентифікований. Це стосується права власності на нерухоме майно, речі, що обмежені у цивільному обороті, особисті немайнові відносини тощо. У цих відносинах вказуються дані про їх учасника за мотивів визначення носія тягаря права власності чи публічних обов’язків, охорони прав і законних інтересів інших осіб, адресності абонементного обслуговування , реєстраційної діяльності тощо;

не персоніфіковані  цивільні відносини не вимагають того, щоб повністю вказувати дані про їх учасника.