28. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою

З місцем проживання тісно пов’язаний такий інститут цивіль­ного права як визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Цей інститути вносить визначеність в цивільні, сімейні та інші правові відносини. Суб´єктом таких відносин є фізична особа, про місцезнаходження якої іншим суб´єктам правових відно­син протягом тривалого часу нічого не відомо. Ця невідомість є об´єктивною перешкодою в реалізації іншими учасниками пра­вовідносин своїх суб´єктивних прав або виконання юридичних обов´язків.

Щоб усунути юридичну невизначеність, яка спричинена три­валою відсутністю фізичної особи, закон передбачає створення особливого юридичного статусу для такої особи - визнання її в судовому порядку безвісно відсутньою.

Безвісна відсутність - засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого прожи­вання, якщо не вдалося встановити місце її перебування.

Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути виз­нана безвісно відсутньою за таких умов:

1)   якщо вона відсутня у місці свого постійного проживання протягом року;

2)   якщо протягом одного року в місці, де особа постійно або переважно проживає, немає відомостей про її місцеперебування. День одержання останніх відомостей може бути підтверджено пред´явленням останнього листа відсутньої особи, або іншим способом.

У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутню особу, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому були одержані останні відомості про неї, а в разі неможливості вста­новити цей місяць - перше січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК України);

3)   вжитими заходами щодо розшуку відсутньої особи встано­вити місце її перебування неможливо;

4)   визнання причин, через які заявник просить визнати фі­зичну особу безвісно відсутньою юридично поважними.

В юридичній літературі зазначається, що визнання фізич­ної особи безвісно відсутньою не допускається у випадках, коли вона переховується від розшуку (наприклад, за кримінальною справою), або про яку вірогідно відомо, що вона жива, але немає точних відомостей про її місце перебування.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою спричиняє пев­ні правові наслідки, але не відображається на її правоздатності та дієздатності. Особа, яка жива, не перестає бути суб´єктом права.

Згідно зі ст. 44 ЦК України на підставі рішення суду про виз­нання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. Цей захід не означає обмеження майнових прав даної особи, а навпаки, сприяє охороні її інтересів. Водночас він є гарантом задоволення майнових прав осіб, з якими відсутня особа мала певні зобов´язальні відносини.

За заявою заінтересованих осіб, органів опіки та піклування опіка може бути встановлена нотаріусом над майном фізичної особи, місцезнаходження якої невідоме, до ухвалення судом рі­шення про визнання її безвісно відсутньою.

Опікун зобов´язується з майном особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, місцезнаходження якої невідоме, вико­нати низку обов´язків, які повинна була виконати відсутня осо­ба - забезпечити за рахунок цього майна утримання осіб, яких остання зобов´язана за законом утримувати (неповнолітні діти, пристарілі батьки), а також задовольнити вимоги щодо сплати боргів за зобов´язаннями безвісно відсутньої особи.

Припиняються зобов´язання, тісно пов´язані з особою, яка безвісно відсутня, зокрема чинність довіреності, договору дору­чення.

Будь-які інші наслідки визнання фізичної особи безвісно від­сутньою у ЦК України не зазначені. Але вони визначені іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про пенсійне забезпе­чення» неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непра­цездатні батьки, дружина незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає за дітьми безвісно відсутньої особи, які не досягли восьми років, мають право вимагати призначення їм пенсії у зв´язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім.

Чоловік або дружина безвісно відсутньої особи набувають пра­ва розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи РАЦСу.

Дитина безвісно відсутньої особи може бути усиновлена без згоди останньої.

Якщо фізична особа, яка визнана безвісно відсутньою, з´явилася або одержані відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або той, що ухвалив рішення про визнання її безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує його.

На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над майном безвісно відсутньої особи.

Припиняються виплати пенсій відповідним категоріям осіб. Виплачені раніше грошові суми поверненню не підлягають.

Можливе поновлення шлюбних відносин між. особою, яка по­вернулась, і її дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

Поновлення інших особистих та майнових прав такої особи чинне законодавство не передбачає.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою не ліквідує юри­дичну невизначеність, що виникла, оскільки вона залишається учасником правовідносин. Тому до ЦК введено інститут - оголо­шення фізичної особи померлою, який має свою специфічну ха­рактеристику.

Якщо безвісна відсутність означає неотримання відомостей про особу протягом року, то оголошення її померлою поглинає безвісну відсутність і визначає декілька термінів, після закін­чення яких особу можна оголосити померлою.

За своїми правовими наслідками оголошення фізичної особи померлою майже прирівнюється до смерті, а визнання її безвісно відсутньою має лише ті наслідки, які передбачені в законі.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена померлою у судовому порядку. При цьому не вима­гається, щоб попередньо її було визнано безвісно відсутньою.

Підставами оголошення фізичної особи померлою є:

1)  відсутність особи в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про неї;

2)  відсутність протягом вказаних строків відомостей про міс­це перебування відсутньої особи;

3)  неможливість встановити місце перебування даної особи, незважаючи на всі вжиті заходи щодо розшуку;

4)  визнання юридично поважними причин, через які заявник просить визнати громадянина померлим.

Закон встановлює скорочений шестимісячний строк для ого­лошення фізичної особи померлою, якщо вона безвісно пропала за обставин, які загрожували смертю або давали підстави при­пустити її загибель від певного нещасного випадку. Наприклад, якщо відомо, що особа була пасажиром або членом екіпажу літа­ка, що потерпів аварію, то її оголошують померлою через шість місяців, оскільки ймовірність смерті за таких умов є досить ве­ликою. Суд у такому випадку визнає не факт смерті особи, а ого­лошує її померлою на підставі презумпції смерті під час нещас­ного випадку.

29. Якщо особа, визнана безвісно відсутньою, або місце знаходжен­ня якої невідоме, не з'явилася і не подає про себе відомостей, нас­тупним кроком є оголошення фізичної особи такою, що померла.

Стаття 46. Оголошення фізичної особи померлою

1. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, – протягом шести місяців.

2. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців

3. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті

4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Згідно зі ст.46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці постійного проживання останньої немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного ви­падку, — протягом шести місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення цих дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу по­мерлою І до закінчення цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Отже, ЦК передбачає кілька строків, що мають правове значен­ня для визнання особи такою, що померла:

три роки — загальний строк;

два роки від дня закінчення воєнних дій — у разі, якщо особа пропала безвісти у зв'язку з цими діями;

шість місяців — якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку (при катастрофах, стихійному лиху тощо);

строк, визначений судом, але не менший шести місяців — за­лежно від конкретних обставин.

Фізична особа оголошується померлою з дня набрання закон­ної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвіс­ти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави при­пустити загибель останньої від певного нещасного випадку чи у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Оголошення особи такою, що померла, провадиться судом у по­рядку, аналогічному порядку визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

При цьому слід враховувати, що підставою для оголошення осо­би померлою є не факти, які напевне підтверджують її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Тому оголошення особи судом померлою необхідно відрізняти від вста­новлення судом факту смерті особи у певний час І за певних обста­вин у разі відмови органів РАЦС зареєструвати смерть, якщо від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення особис­тих немайнових чи майнових прав фізичних або юридичних осіб.

Оскільки оголошення фізичної особи такою, що померла, ґрун­тується на презумпції смерті цієї особи, правові наслідки оголо­шення фізичної особи померлою прирівнюються до правових нас­лідків, які настають у разі смерті (ст.47 ЦК). Це означає, що після оголошення фізичної особи такою, що померла, відкривається спадщина (ст. 1220 ЦК), утриманцям призначається пенсія, шлюб припиняється (ст 104 СК).

Проте, оскільки оголошення фізичної особи померлою грунту­ється на презумпції, а не на факті смерті, ЦК передбачає заходи, спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи, оголошеної померлою, якщо вона виявиться живою. Зокрема, спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Для забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадко­ємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, нак­ладає на нього заборону відчуження (ст.47 ЦК).

Якщо фізична особа, оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем пере­бування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошен­ня її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої осо­би скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи помер­лою (ст.48 ЦК). Скасування раніше винесеного рішення про ого­лошення особи померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у книзі запису актів цивільного стану.

На підставі такого рішення фізична особа, оголошена помер­лою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повер­нення цього майна або відшкодування його вартості. Але задово­лення цих вимог залежить від того, чи збереглося майно в натурі, а також від підстав переходу його до інших осіб. Зокрема, якщо майно збереглося та безоплатно перейшло до когось після оголо­шення фізичної особи померлою, воно підлягає поверненню, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно пе­рейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, як­що буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона зна­ла, що фізична особа, оголошена померлою, жива. У разі немож­ливості повернути майно в натурі особі, оголошеній померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було ними реалізоване, зазначе­ній особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

30. ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ - сукупність індивідуалізуючих ознак фізичної особи, що дозволяють виділити його як учасника цивільних правовідносин з ряду інших суб'єктів, впливають на його цивільні права та обов'язки.

- Ім'я фізичної особи. Ім'я фізичної особи - громадянина України - складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені

- Місце проживання фізичної особи. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.