До позитивних належать:

< національна самосвідомість,

< національна гордість,

< національний сором (що дає змогу самоочищатися),

< прагнення до національного саморозвитку, рівноправності.

До негативних:

· визнання національної винятковості,

· протиставлення іншим націям,

· прагнення забезпечити переваги своїй нації за рахунок інтересів інших народів,

· національний нігілізм,

· пошук винних у життєвих труднощах.

2. Національні відносини та проблеми національної політики

Проблема етнонаціональних відносин посідає одне з перших місць серед проблем сучасності. Під її натиском розпалося багато імперій, а наприкінці XX ст. — СРСР і Югославія. Національне питання залишається складною внутрішньою проблемою у Великобританії (Ольстер), Бельгії (фламандсько-валлонський конфлікт), Канаді (англо-канадський і франко- канадський конфлікти), у США (негритянське, мексиканське, кубинське питання) та ін. Сам факт існування понад 2000 національно-етнічних спільностей свідчить про наявність особливого типу соціальних відносин, що характеризуються як відносини національні (міжнаціональні).

Національні відносини — це відносини між людьми, які належать до різних етносів — етнічних груп, націй, народностей, та їх державним утворенням щодо задоволення своїх інтересів.

Вони вбирають у себе економічні, політичні, ідеологічні, психологічні, територіальні, мовні та інші відносини і є відносно самостійною системою суспільних відносин.

_{Історія розвитку національних відносин свідчить про те, що вони можуть бути трьох}

типів:

1. рівноправність,

2. панування та підкорення,

3. знищення однією нацією інших.

Національні відносини мають свій вияв на трьох рівнях:

A внутрішньо національні – міжкласові, політичні, боротьба за національну гідність, стимулятором якої є національна самосвідомість;

A міжнаціональні – внутрішньодержавні, внутрішньо-регіональні, внутрішньоколективні, міжособові;

A міжнаціональні на державному рівні — відносини між національними державами. Національні відносини, відбиваючи всю повноту соціальних відносин, визначаються

економічними та політичними факторами.

Життя засвідчує, що національні відносини — це міцний сплав національного й політичного.

Головними проблемами в національних відносинах є:

< проблеми рівноправності й підлеглості;

< нерівності економічного й культурного розвитку;

< міжнаціональної ворожнечі;

< розбрату, недовіри й підозри на національному ґрунті.

До політичної сфери національних відносин належать такі питання:

c рівноправності націй;

c співвідношенні національних та міжнаціональних інтересів;

c національному самовизначенні, виборі оптимального національно-державного устрою народів;

c підготовці та представництві національних кадрів у структурах влади;

c діяльності національних рухів, партій і громадсько-політичних організацій;

c діяльності міжнародних організацій по врегулюванню міжнаціональних конфліктів;

c взаємозв'язок між національними елітами;

c вільному розвитку національних культур та мов;

c формуванні політичної культури міжнаціонального спілкування, політичних традицій народів.

Національна політика — це діяльність у сфері національних відносин, свідомий вплив державних і суспільних організацій на регулювання взаємовідносин між націями, етнічними групами, закріплене у відповідних політичних та правових актах держави.

Це система заходів, що здійснюються державою, яка покликана враховувати та реалізовувати національні інтереси представників усіх етнонацій — громадян держави. Національна політика повинна враховувати не лише теперішні повсякденні потреби та інтереси етнонацій, але й своєчасно помітити проблеми, що виникають, та не дозволити перетворення їх у конфліктні ситуації.

Етнонаціональні конфлікти — це конфлікти між національними державами, окремими етносами, етнічними групами з приводу захисту прав своїх співвітчизників, приєднання їх до історичної території, здобуття адміністративно-територіальної автономії або національної незалежності, розподілу влади, престижу і матеріальних ресурсів.

Основні причини міжнаціональних конфліктів:

Історичне минуле — це об'єктивна причина, пов'язана із взаємовідносинами народів

протягом історії їх розвитку. Існує чимало країн-сусідів, які довгі роки перебували між собою у стані війни, протиборства, недовіри; або одна країна (як правило, численніша нація) пригнічувала іншу тощо.

Територіальні причини міжнаціональних конфліктів нерідко викликають кровопролиття. Вони нерідко виявляються і в цивілізованих країнах та регіонах (СРСР, Югославія та ін.).

Соціально-економічні причини пов'язані з фактичною нерівністю у різних проявах життя націй, представництва в органах влади, престижних професіях тощо

Державно-правові причини мають місце, коли йдеться про фактичну нерівність політичного статусу народів через ієрархію національно-державних утворень.

Етнодемографічні причини, які спричиняються міграційними процесами, що особливо посилилися після Другої світової війни, а в Україні — після розпаду СРСР.

Національно-культурні, мовні причини, що виявляються в деяких країнах у зв'язку з диференціацією та інтеграцією. Спроба вирішити ці проблеми вольовими методами може швидко загострити міжнаціональні відносини.

Міжнаціональні конфлікти можуть тривати протягом різного часу, мати різну долю та власну специфіку. Різняться й методи, шляхи їх подолання.

Принципами розв’язання цих конфліктів є:

< демократизм, заснований на праві націй на самовизначення та врахуванні національних

інтересів;

< компроміс та діалог сторін з урахуванням реальної етнонаціональної ситуації, співвідношення сил;

< рівноправність всіх націй і народностей незалежно від чисельності та рівня розвитку;

< непримиримість до будь-яких проявів націоналізму, шовінізму(найодіозніша форма націоналізму, пропагування національної винятковості) та сепаратизму;

< спільність історичної долі народів, забезпечення цілісності держави.