2. Сутність, структура і функції політичної системи

Сучасні інтерпретації політичних систем вирізняються різноманіттям теорій та концепцій, навіть визначень категорії «політична система» існує понад два десятки.

Політичної системи – це сукупність взаємодіючих між собою норм, ідей та заснованих на цьому політичних інститутів і дій, які організують політичну владу та механізми взаємозв'язку громадян і держави.

Формування політичної системи — це процес, який пов'язаний з поступовим набуттям політичними відносинами низки суттєвих ознак:

A стійка взаємозалежність різних елементів політичного життя (за відсутності яких може виникнути розпад системи і дезінтеграція соціуму);

A впорядкованість політичних відносин, оптимальне поєднання їх розвитку та стабільності;

A культурне підґрунтя політичної системи, що полягає в спільності духовних цінностей, політичних символів, силі переконань, що сприйняті членами політичної спільноти;

A політичній системі властиве спільне реагування усіх складових елементів на зовнішні впливи та реакції. Саме із взаємодії, кооперації народжується здатність політичної системи до швидкої мобілізації необхідних ресурсів для вирішення певної загальної проблеми.

Врешті, політична система належить до класу відкритих системних утворень, тобто вона піддається різним впливам не тільки внутрішніх, а й зовнішніх чинників і формує власні механізми самозбереження та опору руйнівним діям.

Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Розглядаючи структуру політичної системи, слід зазначити, що саме ті соціальні інститути (організації, установи, усталені порядки) та соціальні норми, традиції, які так чи інакше пов'язані зі здійсненням політичної влади, і є найважливішими компонентами політичної системи. Політичні інститути, норми і рішення, які відіграють роль засобів вироблення та реалізації політичних програм, стратегій чи акцій, є регулятором діяльності соціальних суб'єктів політики, можна вважати елементами сучасних політичних систем.

Політична система містить такі компоненти:

1. Інституційний — складається з різних соціально-політичних інститутів та установ;

2. функціональний — сукупність функцій, які здійснюються окремими соціально- політичними інститутами та їх групами (політична участь, діяльність, здійснення влади, вплив на громадське життя, політична соціалізація);

3. регулятивний — комплекс політико-правових норм та інших засобів регулювання взаємин між суб'єктами політики, політичні рішення і технології;

4. комунікативний — сукупність відносин між суб'єктами політичної системи, що стосуються влади, а також опрацювання і здійснення політики;

5. ідеологічний — сукупність політичних ідей, теорій, концепцій, стратегій і доктрин.

Кожен із компонентів політичної системи має свою власну структуру, особливі, часом специфічні форми внутрішньої організації. Так, серед структурних елементів політичної

системи слід назвати найважливіші, що відтворюються в будь-якому державно-політичному утворенні сучасності:

1. Політичні інститути — держава, її органи і установи; політичні партії та рухи, інші громадсько-політичні об'єднання; інститути виборів, парламентаризму, політичного плюралізму, демократії, автократії тощо.

2. Політичні відносини, які відбивають зв'язки між класами, етносами, соціальними групами, між особою, суспільством і державою, всередині політичних організацій щодо оволодіння, організації та використання влади.

3. Політичні принципи та норми, завдяки яким соціальні інтереси і політичні устої отримують офіційне визначення та правове закріплення.

4. Політична культура, політична ідеологія, політична свідомість. Вони відбивають політичні прагнення та інтереси через ціннісну оцінку людьми політичних явищ у вигляді певних ідей, поглядів, теорій, духовно-політичних орієнтацій, уявлень і переконань.

5. Політична участь і поведінка — комплекс стереотипів, зразків і стандартів, що складають моделі й типи політичної діяльності, функціонування (чи бездіяльності) індивідів, груп, інших спільнот.

6. Соціальні суб'єкти політики — індивіди (громадяни, політичні лідери), політичні групи і колективи, класи, нації, народ.

7. Механізми політичної комунікації — перш за все діяльність ЗМІ, політична агітація та пропаганда, вплив на громадську думку, засоби політичної конкуренції, політичний маркетинг, механізми політичного конфлікту чи співробітництва, діалогу тощо.

У західній політології загальновизнаною є класифікація функцій політичної системи, як у запропонували Г. Алмонд і Дж. Пауелл: вони виокремили ті функції, що забезпечують

«збереження системи» в цілому, а кожна окремо — задовольняє певну потребу політичної організації.

1. Функція політичної соціалізації підтримує існуючу політичну систему. Вона означає процес набуття людиною політичних знань, переконань, вірувань, цінностей, емоцій і традицій, що притаманні даному суспільству.

2. Функція адаптації, зокрема, реалізується через політичне рекрутування (лідерів, еліт), тобто добір і підготовку суб'єктів влади, які здатні знаходити найефективніші шляхи політичного розвитку.

3. Функція реагування, завдяки якій політична система відповідає на сигнали та імпульси, що надходять ззовні чи зсередини. Вона стає особливо важливою, коли з'являються нові вимоги соціальних груп, партій, опозиції, якими не слід нехтувати.

4. Екстракційна функція — здобуття ресурсів із природного, зовнішньоекономічного й внутрішнього середовищ.

5. Функція дистрибутивна, націлена на розподіл матеріальних і духовних благ, послуг, статусів і привілеїв, і виконує це завдання.

6. Функції регулювання і контролю, адже вона здійснює свій вплив на суспільство шляхом координації поведінки груп та індивідів.