2. Етап початкової багатопартійності (кінець 1990 p. — до подій 19—24 серпня

1991р.).

Другий період пов'язаний з проголошенням незалежності України і тією якісно новою

ситуацією, що склалася. В Україні почала формуватися нова політична система суспільства, і політичні партії отримали офіційний статус повноцінних, повноправних суб'єктів політичної системи. Характерною рисою цього періоду було розмежування партій на прихильників політики Президента і опозиції. Колишній Президент України Л. Кравчук значно спростив механізм правового регулювання реєстрації партій: для цього, крім програми й документів про створення, треба додати список з однією тисячою членів партії. Було створена «правове поле» стимулювання як нечисленних партій, так і амбіційних, псевдополітичних лідерів.

3. Посткомуністичний етап (від серпневих подій 1991 p. До виборів до Верховної Ради

України в березні 1994 p.).

Третій період (1993-1994 рр. і дотепер) характеризується стрімким збільшенням

чисельності партій. Так, напередодні виборів 2002 р. у Мін'юсті було зареєстровано понад 120 партій, що представляли весь спектр багатопартійності в Україні.

Сучасні політичні партії в державі за їх ідеологічними та політико-соціальними концепціями можна поділити на такі групи:

Ліві партії (комуністи-соціалісти) — КПУ, СПУ, ПСПУ та ін. Ці партії відрізняються

своїм чисельним складом, впливом на політичне життя, політичним змістом програм. Але всі вони сповідують марксизм, є прибічниками соціалізму, суспільної власності, влади трудящих, соціалістичної системи господарювання і розподілу, загалом негативно ставляться до приватної власності, ринкових відносин, виступають проти співробітництва України з МВФ, НАТО.

Лівий центр (соціал-демократи) — СДПУ (о), Партія труда, Партія регіонального відродження України, Всеукраїнська партія трудящих, Українська партія Справедливості тощо. Вони, попри певні відмінності в програмах, висловлюють свою прихильність до цінностей демократичного соціалізму, є прибічниками багатоукладної соціальне орієнтованої ринкової економіки, сильної соціальної політики держави, соціальної справедливості, солідарності, багатопартійності, політичного плюралізму, обстоюють ринкові перетворення в Україні, зміцнення і розвиток Української держави, відродження і розвиток української нації, її культури, мови, входження України в європейське і світове співтовариство.

Центристські партії (ліберали) — ЛДПУ, ЛПУ, Трудова Україна, НДП, Аграрна партія України, Партія регіонів тощо. Вони сповідують ліберальні, демократичні цінності, виступають за домінування приватної власності, вільний ринок, рішуче прискорення ринкових реформ, прозору приватизацію з чітко визначеним приватним власником, розвиток місцевого самоврядування, розширення прав регіонів, вільний розвиток культури і мови українського і всіх інших народів України, свободу особи, входження України в європейські і світові структури.

Правий центр (націонал-демократи) — Народний рух України, Українська Республіканська партія, Партія Зелених України, ХДПУ, партія «Реформи і порядок», «Наша Україна», БЮТ. Їх об'єднує боротьба за розвиток Української держави, традицій українського народу, його культури, мови, вони обстоюють цінності християнської моралі в суспільному й особистому житті людей, пріоритет духовних начал; за дотримання національно-культурних прав усіх інших етнічних груп, що входять до складу українського народу, за зміцнення сім'ї, моральних норм. Вони є прибічниками ринкових перетворень, приватної власності, політики добросусідства і взаємної вигоди з усіма державами.

Праві партії (націонал-радикали) — Українська Національна Асамблея, Соціал- національна партія України, УКРП, Конгрес Українських Націоналістів, Організація українських націоналістів в Україні, «Свобода». Основним для них є втілення національної ідеї в усіх сферах життєдіяльності української нації. Виступають за розвиток національної свідомості українців, за ринкові реформи, приватну власність, могутню Українську державу, втілення в життя ідеї величі української нації, утвердження її слави, багатства і добробуту в умовах державного життя; за плідне її співжиття в колі волелюбних народів світу, за вирішення соціальних проблем. Деякі з них висловлюються за забезпечення українцям пріоритетних прав, зокрема, щоб безпосередніми керівниками української держави були українці.

Із наведеного вище можна зробити висновок про те, що в Україні створюється багатопартійна система, яка відповідає перехідному періоду суспільства від тоталітаризму до демократії. З поглибленням економічних реформ і складанням ринкових відносин, за позитивної зміни і стабілізації соціальної структури суспільства відбудуться і якісні зміни у партійній системі. За сучасних тенденцій стає очевидним, що більшість існуючих сьогодні партій об'єднуються в блоки або припиняють своє існування. Поступово будуть формуватися партії впливові і стабільні, з визначеним політичним спектром, що мають підтримку конкретних соціальних верств і груп.