Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
конспект лекцій політологія в вордовському форм...doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
04.09.2019
Размер:
5.55 Mб
Скачать

3. Авторитарний політичний режим.

В основу авторитарного режиму покладено зосередження більшості влади в руках однієї особи чи групи осіб. На відміну від тоталітарного режиму він допускає певні елементи демократизму, економічних свобод, існування парламентаризму, навіть боротьбу політичних партій.

Авторитаризму, як методу управління, притаманні:

A скасування або значне обмеження політичних прав і свобод громадян;

A обмеження діяльності політичних партій та інших суспільних угрупувань, можливості опозиції зведені до мінімуму;

A народ не визнається як головне джерело і суверен влади;

A дії державних інститутів суворо регламентуються;

A не реалізується принцип поділу влади.

Авторитарний режим є державно-політичним устроєм суспільства, за якого встановлюється режим особистої (групової) влади за формальною участю народу.

Втіленням класичного авторитаризму стала абсолютна монархія (її апологія знайшла розкриття в теорії Ж. Бодена). Сучасна політологія вважає авторитаризм проміжним станом суспільства між тоталітаризмом і демократією. Він виникає внаслідок різкого послаблення прерогатив парламентських та інших демократичних інститутів, нестійкості уряду і його неспроможності проводити ефективну політику, через спроби лавірувати між різними соціальними верствами заради збереження правлячої еліти. Усе це використовується як привід для встановлення режиму «твердої влади» чи «залізної руки».

Головними рисами авторитаризму слід вважати:

< надмірну централізацію,

< строгу ієрархію у відносинах між суб'єктами влади,

< пряме спирання на військово-каральний апарат.

Авторитарні режими сучасності мають ряд важливих ознак:

1. У центрі й на місцях відбувається концентрація всієї влади в руках однієї особи (групи) чи державного органу та водночас відбувається відчуження народу від реальних важелів влади.

2. Принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову практично ігнорується.

3. Роль представницьких органів влади обмежена, хоча вони можуть існувати.

4. Політичні права і свободи громадян значною мірою обмежені.

5. Держава припускає існування легальної опозиції, але всемірно намагається звузити можливості її дії.

6. У країні може існувати декілька партій, але «карликових» і невпливових; їх політична роль мізерна, вони мають лояльно ставитися до влади; політичний плюралізм — імітується.

7. Принципів виборності державних органів та підконтрольності посадових осіб з боку населення майже немає.

8. Методи державного управління здебільшого командні, адміністративні, але терор і масові репресії практично не застосовуються; режим часто звертається до соціальної демагогії.

9. Держава відмовляється від тотального контролю над усіма сферами суспільного

життя.

10. Зберігається часткова цензура (зокрема над ЗМІ), в режимі «напівгласності»

дозволено критикувати окремі недоліки державної політики.

11. У суспільстві домінує офіційна ідеологія, але дозволяються й інші ідейні течії за умови лояльності до режиму влади.

12. Церква формально відокремлена від держави, але фактично підтримує правлячий клас та перебуває під державним контролем.

13. Силові структури практично непідконтрольні суспільству та використовуються нерідко у суто політичних цілях; особистість не має гарантій безпеки у взаємовідносинах із владою.

14. Державний сектор економіки досить великий і жорстко регулюється державою; вільне приватне підприємництво дозволяється, але не є високоефективним; громадянське суспільство може існувати, але залежить від держави.

15. У суспільстві та державі процвітає корупція, кумівство, клановість; норми моралі в основному консервативного, традиційного характеру.

16. Права національних меншин суттєво обмежені.

17. Соціальною опорою влади є більшість населення, що поділяє офіційну ідеологію;

легітимність лідера ґрунтується на силі, вольових якостях, інколи на харизмі.

Авторитарні політичні режими найбільш поширені в історії людства. Найвідомішими його формами є:

A військовий режим, що має кілька різновидів ( військово-диктаторський, військово-

демократичний, військового державного перевороту, авторитарний преторіанізм, що базується на насиллі найманих військ);

A монархічний режим (абсолютна монархія, дуалістична монархія); теократичний режим, що відзначається пріоритетною владною роллю релігійних діячів;

A персоніфікований режим (персональна тиранія, в якій влада належить вождю й спирається, передусім, на поліцію; матримоніальна тиранія, де влада впродовж тривалих років передається спадково).

Починаючи з 60-х років ХХ ст., у багатьох країнах світу встановлювався військовий режим так званого “нового” або “м`якого” авторитаризму. Його головною метою було не тільки утворення “нової держави”, але й реалізація серйозних економічних реформ, які б забезпечили вихід держави посттоталітарного періоду з економічної прірви й подальше еволюційне переростання авторитарного суспільства в демократичне. Приклад тому: Іспанія, Південна Корея, Аргентина, Чилі, держави Східної Європи.