- •Поняття та ознаки науково-правничої школи в Україні
- •2. Науково-правничі школи в Україні, які досліджують питання земельного права та земельного законодавства ( м. Київ)
- •3. Науково-правничі школи в Україні, які досліджують питання земельного права та земельного законодавства ( м. Харків, Львів, Одеса)
- •4. Проблеми поняття землі як інтегрованого та диференційованого об'єкта правового регулювання.
- •5. Проблеми класифікації земельних правовідносин.
- •6. Проблеми методів правового регулювання земельних правовідносин
- •7. Проблеми реалізації принципів земельного права.
- •8. Місце зем права як галузі права в пр системі Укр..
- •9. Проблеми сучасного земельного права України.
- •10. Проблеми реалізації норм Земельного кодексу України.
- •11. Проблеми законодавчого врегулювання земельних відносин в умовах сьогодення.
- •12. Проблеми 1 законодавчого врегулювання земельних відносин в контексті необхідності розмежування правового регулювання відносин, об'єктами яких виступають земельні ділянки та нерухоме майно.
- •13. Проблеми співвідношення законів та підзаконних актів у сфері регулювання земельних відносин.
- •14. Рішення Конституційного суду.
- •15. Стандарти та інші науково-технічні документи.
- •16. Право власності на землю:проблеми поняття, ознаки, функції.
- •Глава 17 – обмеження, які регулюють відносини добросусідства;
- •Глава 18 – обмеження прав на землю;
- •17. Проблеми форм права власності на землю
- •18. Право власності на землю Українського народу.
- •19. Проблеми суб’єктно-об’єктного складу та проблеми реалізації приватної форми права власності на земельну ділянку.
- •20. Проблеми суб'єктно-об'єктного складу та реалізації державної форми права власності на землю.
- •21. Проблеми суб'єктно-об'єктного складу та реалізації комунальної форми права власності на землю.
- •22. Проблеми змісту права власності на землю.
- •23. Проблеми набуття права власності на земельні ділянки за різними правовими формами
- •24. Проблеми приватизації земельних ділянок.
- •25. Проблеми приватизації земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (повна модель приватизації).
- •26. Особливості придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод.
- •27. Особливості продажу земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.
- •28. Проблеми набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
- •29. Перехід права власності на земельну ділянку при переході права власності на будівлю і споруду.
- •30. Проблеми розмежування земель державної та комунальної власності.
- •31. Проблеми припинення права власності на земельну ділянку.
- •32. Проблеми механізму гарантування права власності на землю.
- •33. Право землекористування: проблеми поняття та видів.
- •34. Проблеми закон-го регулювання викор-ня земель на праві постійного землекористування.
- •35. Особливості та проблеми земельних орендних відносин.
- •36. Проблеми набуття та реалізації права оренди земельної ділянки.
- •37. Проблеми земельних сервітутних відносин.
- •38. Особливості права на користування чужою зем. Ділянкою для сільськогосп потреб (емфітевзис)
- •39. Особливості права на користування чужою зем. Ділянкою для забудови ( суперфіцій).
- •40. Проблеми управлінських відносин у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •41. Проблеми організаційно-правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •42. Проблеми функціонально-правового забезпечення використання, відтворення та охорони земель.
- •43. Проблеми розподілу і перерозподілу земель як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •44. Проблеми планування використання земель як функції управління у галузі икористання відтворення та охорони земель.
- •45. Проблеми здійснення землеустрою як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •46. Проблеми здійснення моніторингу земель та моніторингу грунтів' як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •47. Проблема ведення держ зем кадастру як ф-ії управл у галузі викор, відтвор та охор земель.
- •48. Проблеми здійснення контролю за використанням та охороною земель як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •49. Проблема розгляду земельних спорів як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •Глава 25 зк. Органи, що вирішують земельні спори
- •50. Проблеми відповідальності як засобу реалізації земельного права: поняття і форми.
- •51. Проблеми видів юридичної відповідальності за земельні правопорушення.
- •52. Особливості застосування різних видів відповідальності за земельні правопорушення.
- •54. Науково-методологічні підходи до поняття земель с/г призначення.
- •55. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.
- •56. Проблеми поняття та особливості правового режиму земель населених пунктів (житлової та громадської забудови).
- •57. Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.
- •58. Проблеми поняття та склад земель іншого природоохоронного призначення.
- •59. Особливості правового режиму земель оздоровчого призначення.
- •60. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення.
- •61. Проблеми поняття та особливості правового режиму земель історико-культурного призначення.
- •62. Особливості правового режиму земель лісогосподарського призначення.
- •63. Проблеми правового режиму земель водного фонду.
- •64. Проблеми та особливості правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого несільськогосподарського призначення.
- •65. Проблеми та особливості правового режиму земель транспорту.
- •66. Проблеми та особливості правового режиму земель енергетики.
- •67. Проблеми та особливості правового режиму земель оборони.
66. Проблеми та особливості правового режиму земель енергетики.
До земель енергетики відносяться землі, надані в установленому законом порядку у власність та користування для розміщення, будівництва і експлуатації об'єктів з виробництва і передачі електричної та теплової енергії, об'єктів альтернативної енергетики, об'єктів технологічної інфраструктури об'єктів енергетики, в тому числі адміністративних та виробничих будівель підприємств, що здійснюють таку діяльність.
Земельні ділянки держ та комун власності надаються у власність і користування (у тому числі в оренду) для потреб енергетики за рішенням ОВВ або ОМС відповідно до їх повноважень та в порядку, встановленому ЗК.
Об'єкти передачі електричної енергії можуть розміщуватися на з/д усіх категорій земель без зміни їх цільового призначення.
Для будівництва, розміщення та експлуатації об'єктів передачі електричної або теплової енергії земельні ділянки всіх форм власності, за договором з власником чи користувачем з/д, можуть використовуватися також шляхом встановлення постійних або строкових земельних сервітутів без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Для забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих об'єктів і об'єктів передачі електричної та теплової енергії, а також безпеки населення і охорони НПС встановлюються спеціальні зони об'єктів енергетики:
-санітарно-захисні зони атомних електростанцій;
-зони спостереження атомних електростанцій;
-охоронні зони об'єктів енергетики;
-санітарно-захисні зони об'єктів енергетики;
-охоронні зони магістральних теплових мереж.
Земельні ділянки в межах спеціальних зон об'єктів енергетики не вилучаються (викупляються) у власників чи користувачів земельних ділянок, а використовуються з обмеженнями (крім випадків, коли встановлення спеціальних зон призводить до неможливості використання земельних ділянок за цільовим призначенням).
67. Проблеми та особливості правового режиму земель оборони.
Землі оборони — це окремий різновид земель, які разом із землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення складають самостійну категорію земельного фонду України.
Оборона є однією з найважливіших функцій держави і необхідним елементом її безпеки.
Згідно з ЗУ «Про оборону України» у редакції від 5 жовтня 2000 р. землі оборони України — це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.
Землями оборони згідно зі ст. 7-7 ЗК визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій ЗСУ, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Згідно з ЗУ «Про оборону України» військовим формуванням визнається створена відповідно до законодавства України сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності й недоторканості. До складу таких формувань входять Прикордонні війська України, СБУ, МВС України, війська Цивільної оборони України та деякі інші. Зазначені формування у межах своїх повноважень беруть участь в обороні держави разом зі Збройними Силами України.
До земель оборони належать земельні ділянки, відведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення та функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забезпеченням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів тощо, а також землі, зайняті базами ВМС Укр, полігонами, військовими таборами, військовими складами тощо.
Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування тільки у державній та комунальній власності. При цьому, за загальним правилом, землі для потреб оборони (і об'єктом права саме державної власності).
Лише в окремих випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватись у комунальну власність. Така можливість визначається ст. 84 ЗК України, згідно з якою до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну класність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
Земельні ділянки для зазначених цілей надаються переважно у постійне користування.
За необхідності тимчасового зайняття певної земельної ділянки, наприклад, для проведення заходів, пов'язаних із потребами оборони, відповідна земельна ділянка у землекористувача чи власника землі не вилучається (не викуповується). Використання цієї ділянки і приведення її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, а також відшкодування збитків здійснюється в порядку, встановленому ЗК України.
Згідно з Законом «Про оборону України» (ст. 9) КМУ визначає порядок надання ЗСУ, іншим військовим формуванням у користування державного майна, у тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних ресурсів, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань.
Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації ЗСУ, інші військові формування, які функціонують як самостійні юридичні особи.
Землі, які забезпечують потреби оборони держави, перебувають у віданні не тільки органів Міністерства оборони України, а й інших міністерств і відомств, які виконують певні функції оборони. Зазначені органи організовують облік цих земель, контроль і охорону земель, наданих підвідомчим суб'єктам.
Згідно зі ст. 77 ЗК України навколо військових та інших оборонних об'єктів за необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
Створення таких зон тягне за собою для власників з/д і землекористувачів, земельні ділянки яких межують із землями оборони, певні правові наслідки. Зокрема, для цих суб'єктів встановлюється особливий режим землекористування. Названі власники з/д і землекористувачі можуть бути обмежені у своїх земельних правах для забезпечення інтересів оборони країни, безпеки населення та належного стану довкілля.
До таких обмежень належить, зокрема встановлення захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування, правовий режим яких закріплений у ст. 115 ЗК України.
Метою створення зон особливого режиму використання земель навколо військових об'єктів ЗСУ та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, є забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.
Різновидом таких зон є прикордонна смуга. Згідно з ЗУ «Про державний кордон України» вона встановлюється КМУ з метою забезпечення на державному кордоні належного порядку. Ця смуга формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. У межах цієї смуги діє особливий режим використання земель. Наприклад, проведення робіт в її межах потребує отримання дозволу, який надається Прикордонними військами та органами внутрішніх справ.
Захисні зони являють собою території з особливим режимом землекористування. Такий режим використання земель у зазначених зонах визначається характером оборонного об'єкта.
Захисні зони можуть встановлюватися як у межах земель, наданих для потреб оборони, так і за їх межами, тобто на суміжних з/д. У зв'язку з цим розрізняють внутрішні та зовнішні захисні зони. Установлення внутрішніх захисних зон пов'язане із забороною для сторонніх осіб проходу чи проїзду через певні земельні ділянки. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встановлювати на своїх земельних ділянках захисні зони будь-якого характеру. Обмежувальний режим цих зон має відповідати правилам утримання і експлуатації конкретних оборонних об'єктів.
Земельні ділянки у межах територій зовнішніх захисних зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використовуються ними з дотриманням зазначених обмежень. Строки і порядок проведення робіт у даних зонах повинні обов'язково погоджуватися з командуванням військової частини.
Щодо охоронних зон, то згідно зі ст. 112 ЗК України Охоронні зони створюються: а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;
б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.
За необхідності вони створюються навколо військових та інших оборонних об'єктів для забезпечення нормальних умов експлуатації зазначених об'єктів, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, прилеглі землі та інші природні об'єкти.