30. Проблеми розмежування земель державної та комунальної власності.

(ст.ст. 83, 84, пункти перехідних положень ЗК, ЗУ «Про розмежування земель державної та колективної власності). Об’єктивні та суб’єктивні причини. Причини, чому досі не розмежовані ЗД:

• відсутність стимулу та інтересів в органах місцевого самоврядування;

• відсутність матеріальних ресурсів, які необхідні для розмежування;

• до цього часу також не затверджений державний акт на право власності на земельну ділянку.

Водночас існують дуже багато рішень органів місцевого самоврядування стосовно такого розмежування. Наприклад: рішення Київської міської ради № 39/96 «Про питання розроблення проекту розмежування земель державної та комунальної власності у м. Києві.

Розмежування компетенцій

Процес розмежування земель державної і комунальної власності, який розпочався після прийняття ЗК від 25.10.2001 і не завершився й досі, зумовив низку проблемних питань щодо розмежування компетенцій ОВВ і ОМС в частині здійснення функцій розпорядження земельними ділянками.

Так, виділення земель нової форми власності – комунальної – передбачено здійснювати за рахунок земель державної власності. З огляду на масштабність такого розмежування та викликану цим потребу в значних організаційно-технічних, правових та матеріальних заходах розробники ЗК розмістили в Перехідних положеннях «тимчасову» норму – п. 12. Відповідно до абз. 1 до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та зазначених у абз. 3 вказаного пункту, який, до речі, виключено із ЗКУ) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади. Однак, як виявилось, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Здавалося б, Закон України «Про розмежування земель державної і комунальної власності» від 05.02.2004 повинен був нарешті поставити, чи принаймні наблизити, крапку в розмежуванні. Утім поки цього не сталося, і п. 12 Перехідних положень є чинним.

 Проблема - відсутність чітко встановлених меж населених пунктів На практиці трапляються ситуації, коли відповідна рада, уповноважена здійснювати розпорядження землями в межах населеного пункту, та місцева державна адміністрація, яка розпоряджається земельними ділянками за вказаними межами, приймають рішення щодо однієї і тієї ж ділянки.

31. Проблеми припинення права власності на земельну ділянку.

Проблеми припинення права власності – відсутність поняття припинення на законодавчому рівні; відсутність чітко визначених процедур; відсутність виключного переліку обставин, з настанням яких припиняється право власності на землю. Процес набуття та припинення права власності взаємопов’язані (нічийних земель не буває). Положення ст. 41 Конституції України, глава XXII ЗК, субсидіарне застосування положень ЦК.

Доктриною земельного права припинення права власності розглядається з двох позицій:

• це певний момент у часі;

• як правова форма, порядок, процедура в результаті якої у одного суб’єкта право власності на земельну ділянку припиняється, а в іншого виникає.

Системне тлумачення глави 21 ЗК дає підстави стверджувати, що ЗК розглядає припинення права власності на з\д як процес. Отже, підставами є юр факти, які започатковують відповідну процедуру припинення права власності на відповідну ЗД.

1 група підстав – ті обставини, коли пр власн припиняється за особистим волевиявленням особи (добровільна відмова або настання фатальних подій - смерть власника) Для конкретної ЮО з моменту ліквідації чи реорганізації, за умови настання непереборної сили.

2 група підстав – як санкція (юридичні факти, коли право власності припиняється як санкція за правопорушення чи невиконання обов’язку: ст.ст. 139 – 148 – не відчуження іноземцем земельної ділянки у визначений строк, право власності на земельну ділянку не припиняється автоматично; виникає питання - коли припиняється можливість відчуження – коли відкрито провадження по примусовому відчуженні земельної ділянки, у судовому засідання може бути накладено заборону на відчуження, право власності припиниться лише при виникненні права власності на земельну ділянку в іншої особи. Питання чи поширюється мораторій на відчуження земельних ділянок: ні.

3 група підстав – викуп ЗД з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб. (КУ, ст. 140, 143,146,147 ЗК, ЗУ від 17.11.2009 «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них знаходяться, які перебувають у приватній власності», ЗУ «Про організацію та проведення фінальної частини УЄФА», ЗУ «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів…», 2006.)

Застосувавши системне тлумачення, ст. 140 є спеціальною по відношенню до ст. 143 ЗК за видом права, що припиняється (право власності, а ст. 143 є спеціальною по відношенню до ст. 140 ЗК за способом припинення права.

Наступна проблема – відсутній механізм реалізації ст. 145 ЗК (відчуження ЗД іноземцями та особами без громадянства). є законопроект про внесення змін до даної статті //

Іноземна особа залишається власником до моменту припинення права власності на підставі рішення суду та реєстрації права власності новим власником. Законодавець не визначає момент припинення права власності, таким чином право власності припиняється з моменту набуття таким правом іншою особою.

Мораторій – обмеження правомочності власника щодо розпорядження власною ЗД.

Проблеми:

1. відсутність визначення поняття «припинення» права власності на земельні ділянки,

2. нема чітко встановлених процедур з визначенням всіх стадій припинення права власності на з/д,

3. відсутність виключного переліку обставин, з настанням яких припиняється право власності на землю.