65Фольклор і фольклоризм у народній музичній творчості на сучасному етапі побутування

Побутування музичного фольклору в сучасному соціумі має складний і суперечливий характер у контексті культорологічних, етномузикологічних, музикознавчих досліджень. Метою цієї публікації є бодай стисло викласти погляд на проблематику в методологічному і виконавському ракурсах розвитку української народно-пісенної культури, її впливу на формування суміжних жанрів професійного і аматорського мистецтва в умовах ідейно-політичних утисків російського самодержавства та радянської тоталітарної дійсності в ХІХ – ХХ століттях, що зумовило виникнення такого явища, як фольклоризм, який виявився у різних сферах суспільного життя.

Проблема фольклоризму відображена в наукових працях вчених-фольклористів, філософів, психологів, музикознавців. Проте більшість досліджень є не спеціалізованими, викладеними епізодично в різних контекстах навіть не вживаючи термін «фольклоризм» (оскільки він ще не набув термінологічного значення) і не охоплюючи всіх сфер його вияву, зокрема в народно-пісенному виконавстві. Найбільш упорядковане визначення напрямків фольклоризму сформульоване відомим вченим А.І.Іваницьким у фундаментальній праці «Українська народна музична творчість (Київ, 1990.)» в якій грунтовано аналізується процес еволюції пісенного фольклору в літературну, композиторську діяльність, образотворче мистецтво, кіно, хореографію, театр і науку, та інші сфери життя, що набуло широкого поширення у всьому світі з середини ХХ століття і дістало назву «нової фольклорної хвилі», у звязку з чим зявилася необхідність термінологічного визначення цього явища  «фольклоризм».

Цей термін вперше використав Азадовський М.К. («История русской фольклористики», 1958.», а згодом обгрунтував Гусєв В.Є у статті «Про питання і суть фольклоризму в умовах капіталізму і соціалізму» («Народна творчість та етнографія», 1973., №5) в якій сформульовано історичний аспект виникненя цього явища.

Фольклоризм слід розглядати як категорію культорологічну, яка відображає позитивну і негативну тенденції побутування, розвитку і використання музичного фольклору, що формувалися протягом тривалого історичного періоду у боротьбі ідей прогресивної української інтелігенції і реакційних сил російського самодержавства, а згодом радянської тоталітарної системи.

Прогресивні погляди на український пісенний фольклор зароджуються в середовищі українських і російських літераторів в кінці ХУІІІ на початку ХІХ ст., які закликають поетів і прозаїків до широкого використання пісенного фольклору у своїй творчості. У 1825 році князь Цертелєв наголошував: «Скажу смело, что тот, кто хочет быть хорошим отечественным писателем и в особенности отечественным поетом, кто хочет дать, … народный колорит своим произведениям, тот не должен считать безделкою отечественные предания и песни». М.Максимович у передмові до свого першого випуску українських пісень 1827 року наголошував: «Наступило, кажется, то время, когда познают истинную цену народности». Незабаром ця ідея набула широкого втілення у творчості Т.Шевченка, Л.Українки, І.Франка; композиторів М.Лисенка, П.Демуцького, Г.Давидовського; драматурга і музиканта М.Кропивницького та інш.

Таким чином цей позитивний напрямок фольклоризму (використання народно-пісенних тему професійній творчості митців) ознаменував могутній поштовх розвитку української культури У ХІХ ст., що знайшло своє втілення у музі наступних поколіньукраїнської творчої інтелігенції ХХст. (Ф.Колесси, О.Кошиця, К.Стеценка, П.Тичини, М.Рильського, Л.Ревуцького, Б.Лятошинського, О.Довженка).

Негативна тенденція фольклоризму сформувалася в історичних умовах, що склалася на Україні з другої половини ХУІІ ст. на політичному тлі російського самодержавства і яка знайшла своє відображення у кривому дзеркалі марксистсько-ленінської ідеології радянської доби. Про це доводить у своїй праці «Історія української музичної фольклористики (1960 90-ті роки)» В.І.Пальоний, на сторінках якої переконливо формулює історичний аспект виникнення фольклоризму і дає йому термнологічне визначення «радянський політичний фольклоризм», що відображає фальсифіковану інтерпретацію значення традиційного фольклору українців, а також штучного спрямування різних жанрів народної творчості у «прокрустове ложе» комуно-соціалістичних ідеологічних замовлень.

Перші ознаки того, що називається «радянським фольклоризмом» виявилися у політиці російської імператриці Катерини ІІ, для якої «…фольклор був певною політичною проблемою….. У фольклорі вона шукає елементи виховання у певному дусі народних мас», як писав М.Азадовський .

Політика Катирини ІІ щодо України була успадкована самодержцями наступних часів і таїла в собі механізми заборон вживання української мови, применшення ролі української духовної культури на скрижалях історії, в чому виявилася суть російського шовінізму, адептами якого були відомі літературні критики В.Белінський, М.Чернишевський, Д.Писарєв. Зокрема В.Белінський писав: «…Малоросія ніколи не була державою, отже історії, в строгому значенні цього слова, не мала. …Історія Малоросії – це побічна ріка, що впадає у велику ріку російської історії. Малоросіяни завжди були племенем і ніколи не були народом, а тим не менше державою…»³

Наслідком політичного фольклоризму стала низка заборон на вживання української мови: Валуєвський циркуляр (1863 рік), Емський указ (1876 рік), реакційний устав (1884 рік) і ряд інших актів (в цілому більше ста), які унеможливлювали офіційно на Україні вживання українського слова, сковували діяльність просвітницьких організацій і розвиток демократичних тенденцій того часу.

Одночасно в Україні велася боротьба за пізнання народної пісні, яка мала глибокий громадсько-політичний підтекст, про що, зокрема, говорять факти з історії Київського університету ім. Св.Володимира, де в 40-х роках розпочалася активна фольклористична практика студентів організаторами якої були Автоном Солтановський (філософ) і студент-медик Степан Ніс, а також велася велика просвітницька робота майбутніми світочами української культури М.Лисенком, М.Старицьким, П.Демуцьким та інш.

В Київському університеті також існували різні стримуючі заходи щодо вживання української мови і репрезентації студентським хором зібраних. українських пісень.

Красномовною ілюстрацією тих обставин є розповідь М.Старицького про концерт хору університету керованого М.Лисенком 1865 року: «… У концертному відділі (який існував в університеті) нам викреслили весь текст українських пісень….. Що було робити? Нарешті придумано було вихід: перекласти на французьку мову текст українських пісень і подати таку програму. Це вдалося, зате в концерті вийшов скандал: коли співак вийшов насцену і заспівав відому пісеньку «Дощик» («La plue La plue”), то піднявся спочатку неймовірний регіт, а потім бурхливий протест і вимога народного тексту..... нам тієї ж миті заборонили виконання “французьких” пісень за програмою....”.

Таким чином політичний фольклоризм на Україні набирав ваги, що стало постійною тенденцією у боротьбі з новими концертно-естрадними формами популяризації української народної пісенності протягом ХІХ – ХХ ст., зокрема П.Демуцьким, Г.Давидовським, В.Верховинцем, М.Леонтовичем та іншими діячами хорової культури.

Повертаючись до теми радянського фольклоризму, який успадкував тенденції нівелювання української національної культури за часів царату, слід відзначити його нові риси розкриті у згаданій праці В.Пальоного. Зокрема це стосується марксистсько-ленінської методології досліджень пісенного фольклору українськими музикознавцями і фольклористами, які в умовах деструктивного впливу компартійної ідеології на науку допустилися збочень і помилок, надуманих інтерпретацій історії розвитку української фольклористики, що призвело до замовчування досягнень у фольклористиці Ф.Колеси, К.Квітки, стримування підготовки кадрів музикознавців-фольклористів, застосовування цензури у виданнях збірників народних пісень, тлумачення фольклору з класових позицій, ототожнення фольклору і художньої самодіяльності.

Явища фольклоризму мали місце у поетичній, пісенній, усній (словесній) народній творчості того часу. Так у збірці “Українська народна приказка” (видання 1936р.) в розділі”Пожовтневі приказки та прислівя” вміщено зразки фольклору часів розбудови колгоспного ладу, який наскрізь просякнутий фольклоризмом, що є свого роду саркастичним відображенням життєвих реалій соціалістичної дійсності: “Наша власть – куркулям зась”, “Як куркуль щось дав – це він у тебе вкрав”, “В колгоспі працювати, як на весіллі танцювати”, “Колгосп куркулеві та попові –смерть”, “Хай хоч як ворог дметься, а нам краще всім живеться” ()

Поява різних видів фольклоризму спричинена трансформаційними процесами у суспільно-політичному і культурному розвитку суспільства. Вони віддзеркалюють еволюційні зміни економічного, політичного, та ідеологічного характеру, що впливають на формування світогляду, психологічних стереотипів, естетичних критеріїв відображення дійсності в різних сферах духовної культури. Ці процеси стали помітними уже в ХV-ХVІст. коли наязування християнської ідеології призвело до поступового руйнування психологічної спільності на селі, як головного чинника збереження і побутування традицій, а відхід від анімістичних уявлень порушило календарно-обрядові цикли патріархального укладу. Розвиток капіталізму у ХVІІ-ХІХст. спричинило міграційні процеси у суспільстві, що стало доповнюючим фактором руйнації цілісного кола фольклорно-традиційного вжитку, як духовного феномену українців.

Позитивні тенденції формування напрямків фольклоризму повязані з розвитком різних жанрів професійного мистецтва, в якому народна пісня знайшла широке застосування. У другій половині ХІХ на початку ХХст. набуває популярності концертно-естрадна форма репрезентації народної пісенної творчості, що повязано з іменами видатних діячів хорової культури М.Лисенком і його учнів: П.Демуцького, Г.Давидовського, Я.Яциневича,К.Стеценка, М.Леонтовича і легендарного О.Кошиця, які аранжували народну пісню і трансформували її в академічному хоровому виконавстві. Це була нова “фольклорна хвиля”, що ознаменувала найвищі досягнення хорової культури на світовому рівні. Свідченням тому є історичний факт коли Українська республіканська капела під орудою О.Кошиця здійснила гастрольне турне по країнах Європи (1919р.), а потім – Північної та Південної Америки, яка здивувала світ красою української пісні і неперевершеною майстерністю її виконання. „Український хор закінчив у нас свої гастролі зі справжнім апофеозом. Він... переконливо довів, що Україна має античну цивілізацію, пречудовий і багатющий фольклор, що переконливо підтверджує високу культуру раси...” (О.Кошиць „З піснею через світ”, С.9).

Отже, музичний фольклор у культурному побуті народу існує у таких формах:

• продуктивна – безпосереднє творення фольклору;

• репродуктивна – продовження усної традиції;

• фольклоризм -- використання творів фольклору (точне або трансформоване) поза рамками фольклорної традиції у мистецтві, літературі та на концертній естраді.

До продуктивної форми відносяться пісенні і прозові жанри, які активно повторюються, оновлюються (коломийка, частушка, пісні-новини, анекдот, приказка).

До репродуктивної форми фольклору відносяться твори, що перейшли у спадок від старшого покоління до молодшого. Їй належить найголовніша роль у збереженні і популяризації народної творчості. Весь класичний фольклор: календарний, родинно-обрядовий, епос, і лірика нині існують в побуті народу репродуктивно.

Фольклоризм у народному мистецтві – це все те, що існує поза традицією і використовується у різних жанрах професійної творчості (живопису, музиці, літературі, кіно, декоративно-прикладному мистецтві тощо), а також поза традиційним ужитком.

Висновок:

1. Позитивні і негативні тенденції розвитку фольклоризму формуються під впливом суспільно-економічних, політичних, ідеологічних, релігійних факторів, в умовах виникнення нових жанрів мистецтва, широкого наступу маскультури каналами засобів масової інформації, розвитком художньої самодіяльності.

2. Автентичний фольклор у наш час побутує фрагментарно у відносно замкнутих сільських осередках де збережено традиційні засади духовної культури. Окремі елементи календарно-обрядових дійств поширені у міському побуті на рівні фольклоризму в якості святково-урочистої атрибутики.

3. Використання джерел фольклору для професійної композиторської творчості, обробок народних пісень і створення інструментальних версій на їх основі, втілення фольклорних матеріалів у освітні програми навчальних закладів, що є важливою складовою духовного виховання.

4. Необхідно вивчати фольклорні джерела, зберігати і популяризувати народні звичаї, обряди, пісні, інші духовні скарби народу, але не в консервованому їх виді, а в контексті сучасного розуміння естетичних цінностей. Тут треба погодитись з Русіним М., який стверджує: “Шанувальникам старовини слід зрозуміти одну непересічну істину: як неможна стати сьогодні середньовічним лицарем, надівши лицарські лати, так неможна стати козаком, поголивши чуба і вдягнувши вишиту сорочку та червоні шаровари”.⁹ Тому виникнення нових виконавських форм у жанрі народної музики, використання фольклору в інших видах і жанрах мистецтв в останні десятиліття слід класифікувати як явище фольклоризму, яке вимагає обєктивно-наукового визначенняза сучасними естетичними критеріями.

¹ Журнал «Благонамеренный», 1825,№ ХХХ.

²Азадовський М. “История русской фольклористики”, 1953, С. 46.

³Белінський В. “Літературно-критичні статті”, 1953, С.235.

⁴М. В.Лисенко у спогадах сучасників” К.. 1968, С.46

⁷ “Українська народна приказка”, видання Українського управління в справах мистецтв при РНК УСРР, К., 1936, С. 545, 553, 555, 557.

⁸ Кошиць О. “З піснею через світ”, К., 1998. С.9.

⁹ Русін М. “Фольклор, традиції і сучасність”, К., 1991, С. 84.