3.Евакуація людей із будівель та приміщень.

При виникненні пожежі на початковій стадії виділяється тепло, токсичні продукти згоряння, можливі обвалення конструкцій. Тому важливе значення має своєчасна і швидка евакуація людей з приміщень. Безпека евакуації досягається тоді, коли тривалість її в окремих приміщеннях і будівлях загалом не перевищує критичної тривалості пожежі, яка становить небезпеку для людей.

Критичною тривалістю пожежі є час досягнення при пожежі небезпечних для людини температур (більше 60о С) і зменшення вмісту кисню у повітрі (менше 14%).

Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть:

з приміщень першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибуль, сходову клітку;

з приміщень будь-якого поверху, крім першого, в коридори, що ведуть на сходову клітку; при цьому сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або через вестибуль, відділений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;

з приміщень в сусіднє приміщення на цьому ж поверсі, забезпечене виходами, вказаними вище.

Евакуаційні виходи повинні розташовуватися розосереджено.

Максимальна віддаль L між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення визначається за формулою

L = 1,5 P,

де Р – периметр приміщення, м.

Число евакуаційних виходів повинно бути не менше двох. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель ( приміщень). Допускається улаштування дверей з відчинянням усередину приміщення в разі одночасного перебування в ньому не більше 15 працівників. При наявності в приміщенні людей двері евакуаційних виходів можуть замикатись лише на внутрішні запори, котрі легко відмикаються. Мінімальна ширина шляхів евакуації – не менше 1 м. дверей – 0,8 м. Віддаль від найвіддаленішої точки приміщення до евакуаційного виходу визначається згідно СНиП2.09.02-85 залежно від ступеня вогнестійкості приміщення та кількості людей, які евакуюються. На шляхах евакуації не повинно бути крутих (більш як 1:5), порогів та інших перепон, що заважають нормальному і безпечному пересуванню людей.

4. Способи та засоби пожежогасіння.

Щоб ліквідувати горіння, необхідно:

• припинити доступ до речовини, що горить кисню, ізолювати їх середовищем, яке не підтримує горіння;

• охолодити речовину нижче температури її спалаху або займання;

• видалити горючі речовини.

Поставлені задачі можуть бути досягнуті за допомогою вогнегасних речовин, які можна поділити на рідкі (вода, розчини солей), газоподібні (інертні гази, водяна пара), піноподібні (хімічна та повітряномеханічна піна) та тверді (пісок, земля, клапті щільної тканини)

Вода - найпоширеніший засіб гасіння пожеж. Вона має велику теплоємність, завдяки чому поглинає велику кількість тепла. Одночасно вода, перетворюючись в пару, збільшується в об’ємі до 1700 разів і тим самим зменшує концентрацію кисню в повітрі. Струмінь води, спрямований на тверде тіло, змочує частини, які ще не горять, і цим перешкоджає їх займанню. Якщо в повітрі буде 30 – 35 % водяної пари, горіння припиняється.

Піна може бути хімічна або повітряно-механічна. Вона являє собою скупчення бульбашок з тонкою оболонкою, що містять вуглекислий газ. Хімічна піна, руйнуючись, виділяє вуглекислий газ і воду. Найбільш поширений спосіб гасіння пожеж – повітряно-механічною піною, до складу якої входить близько 90 % повітря, 9,6 – 9,8 % води і 0,2 – 0,4 % піноутворювача. Для одержання повітряно-механічної піни застосовують спеціальні повітряно-пінні стволи продуктивністю від 2,5 до 10 і більше м^з/хв.

Гасіння інертними газами відбувається за рахунок зниження процентного вмісту кисню в повітрі, внаслідок чого уже при 12 – 15 % вуглекислого газу в ньому горіння припиняється. Сніжна вуглекислота, крім того, знижує температуру осередку горіння. З 1 л рідкої вуглекислоти одержують 500 – 600 л газу.

Гасіння піском, землею, щільною тканиною здійснюється за рахунок ізоляції осередку горіння від кисню повітря.

Для гасіння пожежі водою струмінь води слід подавати під тиском, величина якого визначається протипожежними нормами в залежності від ряду умов. Протипожежні водогони бувають високого і низького тисків.

З виробничих і техніко-економічних міркувань протипожежний водогін доцільно об’єднувати з технологічними або іншими водогонами підприємства.

В протипожежних водогонах високого тиску напір в мережі, необхідний для гасіння пожежі , створюється стаціонарними насосами. Ці насоси повинні обладнуватися пристроєм, що забезпечує пуск їх не пізніше 5 хв. після виникнення пожежі.

У водогонах низького тиску напір, необхідний для гасіння пожежі, створюється за допомогою автонасосів. Вода забирається насосом через гідранти і подається до місця пожежі. У цих випадках необхідно, щоб вільний напір на поверхні землі біля гідрантів під час гасіння пожежі з урахуванням витрат води був не меншим, ніж 10м.

Протипожежний водогін високого тиску повинен забезпечувати подачу компактного струменю на висоту не меншу, ніж 10м при повних витратах води і знаходженні ствола на рівні найвищої точки найвищого об’єкта, що обслуговується даним водогоном.

Гідранти повинні встановлюватись на відстані не більше 150м один від одного і не ближче 5м від стін будівлі.

Внутрішні пожежні крани розташовуються в опалюваних коридорах або проходах у видних і доступних місцях на висоті 1,35м від рівня підлоги.

У тих випадках, коли для гасіння пожеж улаштовуються спеціальні водойми, об’єм води в них повинен забезпечити максимальні витрати води розраховані за нормами.

Стаціонарні системи пожежогасіння призначені для гасіння пожеж у початковій стадії їх виникнення без участі людей.

В залежності від виду вогнегасних речовин стаціонарні системи пожежегасіння поділяються на водяні, пінні, газові і парові.

Водяні системи застосовуються, як правило, для гасіння загоряння твердих речовин, а також захисту споруд громадського призначення. За принципом дії бувають спринклерні і дренчерні.

Спринклерні системи постійно заповнені водою і спрацьовують після відкриття отворів в головках в результаті розплавлення від температури припою, що утримує запірні пластинки. Вони складаються із мережі водопровідних труб з нагвинченими через певну відстань спринклерними головками.

Дренчерні системи використовують, як правило, для захисту об’єктів з підвищеною пожежною небезпекою. Дренчерні головки не мають замків і постійно відкриті. Спрацьовують при ввімкненні подачі води ручним або автоматичним способом.

Стаціонарні системи пінного пожежогасіння призначені для захисту трансформаторних камер, реакторів, ємностей з горючими рідинами та інших об’єктів. Пінні автоматичні системи відрізняються від водяних тільки зрошувачами та наявністю дозувального пристрою для піноутворювача.

Стаціонарні системи газового пожежогасіння можуть бути автоматичними і неавтоматичними. Як вогнегасний засіб застосовуються вуглекислота і галоїдовані вуглеводні типу 3,5 або 3,5В, що знаходяться у спеціальних балонах.

Гасіння пожеж автоматичними системами газового гасіння здійснюється методом локального гасіння або методом об’ємного гасіння. При локальному гасінні вогнегасна речовина подається тільки до місця загоряння, а при об’ємному – в об’єм всього приміщення.

Пристрої парогасіння складаються з паропровода для підведення пари і внутрішніх паророзподільчих ліній, виконаних із труб з отворами діаметром 4 – 5 мм, розташованих на відстані 50 мм один від одного. Лінії прокладаються по периметру приміщення на висоті 200 – 300 мм від рівня підлоги. запірні пристрої розташовані зовні приміщення.

До первинних засобів пожежогасіння відносять:

• внутрішні пожежні крани;

• відра, кошми, лопати, пісок;

• вогнегасники.

Найбільш поширені порошкові і вуглекислотні вогнегасники.

Порошкові вогнегасники ВП-1, ВП-5, ВП-10 та ін. – це поліетиленові балончики, які містять фосфорноамонійні солі, карбонат натрію. Застосовують для гасіння магнію та його сплавів, лужних металів, алюмінію, металоорганічних сполук, а також тоді, коли не можна гасити пожежу водою, піною або вуглекислим газом.

Вогнегасники вуглекислотні ВВ-2, ВВ-5 складаються із сталевого балона з запірним вентилем. Балон заповнений зрідженою вуглекислотою під тиском 7 МПа. При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота прямує в патрубок, де вона різко розширюється і за рахунок цього її температура знижується до мінус 70^оС та утворюється снігоподібна маса. Ці вогнегасники застосовують для гасіння невеликих пожеж, електрообладнання, що знаходиться під напругою. Не можна гасити спирт і ацетон, які розчиняють вуглекислоту, а також фотоплівку, целулоїд, що горять без доступу повітря.