6.3. Загальні положення про зобов’язання

6.3.1. Поняття зобов’язання і підстави його виникнення

Термін «зобов’язання» досить часто вживається в різних значеннях. Іноді під ним розуміють угоду між особами, тобто договір. У певних випадках він означає обов’язок, борг якої-небудь особи. Крім того, в юридичній літературі вживається поняття «зобов’язальне право», яке можна визначити як сукупність цивільно-правових норм, що регулюють суспільні відносини щодо передачі майна, виконання робіт, надання послуг, відшкодування шкоди. Норми зобов’язального права є найбільш значною частиною цивільного законодавства. У Цивільному кодексі з 572 статей 321 стаття присвячена зобов’язанням. Зобов’язальне право має загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми, що поширюються на всі зобов’язання. Особлива частина містить нор­ми, які регулюють окремі види зобов’язань.

Частина 1 ст. 151 Цивільного кодексу визначає зобов’язання так: у силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання встановлює юридичний зв’язок між двома сторонами: кредитором, якому належить право вимоги, і боржником, на якого покладається обов’язок виконання. З одного боку, зміст зобов’язання може бути реалізований, як правило, тільки через дії боржника, з другого боку, вирішальне значення має надання кредитору можливості вимагати певних дій від боржника. У цьому полягає відмінність зобов’язальних відносин від правовідносин власності, оскільки в останніх перш за все важлива мож­ливість здійснення певних дій безпосередньо власником. Зобов’­язальні правовідносини передбачають передачу майна не взагалі до не визначеного кола осіб, а лише до чітко визначених кредиторів. Зобов’язання встановлюється між конкретними суб’єктами (боржником і кредитором), тобто має відносний характер, на відміну від абсолютного характеру відносин власності, де з одного боку виступає власник, а з другого — необмежене коло осіб, які не повинні чинити перепони власнику при здійсненні його права власності.

Важливою рисою зобов’язальних відносин є також чітка визначеність їх змісту. Боржник у кожному окремо взятому зобов’язанні повинен здійснити певні дії, або утриматися від них.

Підставою виникнення зобов’язань, як і інших цивільних правовідносин, є передбачені законом юридичні факти, які породжують цивільні права і обов’язки. Зобов’язання виникають (ст. 4 Цивільного кодексу):

• з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

• з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій з актів планування;

• в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва;

• внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

• внаслідок інших дій громадян і організацій;

• внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків.

Серед інших юридичних фактів, які є підставою виникнення позадоговірних зобов’язань, можна виділити заподіяння шкоди, рятування колективного і державного майна, безпідставного придбання або збереження майна.