6.3.9. Завдаток

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання.

Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку.

Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки із зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше (ст. 195 Цивільного кодексу).

Завдаток як вид забезпечення виконання зобов’язань звичайно застосовується при укладенні договорів між громадянами або між громадянами і організаціями. Угода про завдаток повинна бути укладена в письмовій формі. Предметом завдатка можуть бути тільки гроші. Завдаток виконує такі функції:

• посвідчуючу — сплата завдатка є доказом укладення договору;

• платіжну — гроші вносяться і зараховуються в рахунок належних за договором платежів;

• забезпечуючу — передбачені майнові наслідки у випадку невиконання зобов’язання, забезпеченого завдатком.

6.3.10. Гарантія

Правила ст. 191 і 194 Цивільного кодексу поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями в забезпечення погашення заборгованості інших, якщо інше не встановлене законодавством (ст. 196 Цивільного кодексу).

Особливість гарантії полягає в тому, що цей спосіб забезпечення виконання зобов’язань застосовується тільки у відносинах між організаціями. Гарантія застосовується виключно в кредитних відносинах і являє собою особливий вид поруки. Відповідаль­ність гаранта має додатковий (субсидіарний) характер — на відміну від поруки, кредитор сам повинин здійснити заходи для повернення боргу і тільки після цього може звернутись до гаранта.

6.3.11. Уступка вимоги і переведення боргу

Під час дії зобов’язання може відбуватись заміна первісного кредитора або боржника іншими особами — заміна осіб у зобов’язанні.

Уступка вимоги (цесія) — це передача кредитором (цедентом) належного йому права вимоги іншій особі (цесіонарію). Така передача прав здійснюється шляхом укладення договору між первіс­ним і новим кредитором.

Відповідно до ст. 197 Цивільного кодексу уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов’язана з особою кредитора.

Не допускається уступка вимог про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров’я або заподіянням смерті.

До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов’язання.

Уступка вимоги можлива, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов’язана з особою кредитора (наприклад, неможливо уступити право вимоги на аліменти). Проте в певних випадках законом встановлюється обов’язок кредитора передати свої вимоги іншій особі. Наприклад, відповідно до ст. 193 Цивільного кодексу поручитель, який виконав зобов’язання, набуває всіх прав кредитора за цим зобов’язанням або згідно зі ст. 26 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхуваль­ник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Чинне законодавство не вимагає згоди боржника на уступку кредитором вимоги іншій особі. Про уступку вимоги кредитор зобов’язаний повідомити боржника, і якщо він цього не зробив, то виконання зобов’язання первісному кредиторові визнається виконанням належному кредиторові (ст. 199 Цивільного кодексу).

Відповідно до ст. 42 Цивільного кодексу угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі. Як правило, угоди між суб’єктами підприємницької діяльності — юридичними особами повинні укладатись у письмовій формі (ст. 44 Цивільного кодексу).

Уступка кредитором вимоги іншій особі також є угодою, і тому, якщо угода між первісним кредитором і боржником укладена у письмовій формі, угода про уступку вимоги теж повинна бути вчинена в простій письмовій формі (ст. 202 Цивільного кодексу).

Але з цього правила можуть бути винятки. Так, відповідно до ст. 43 і п. 1 ст. 44 Цивільного кодексу угоди, у тому числі між юридичними особами, можуть укладатись усно, якщо вони виконуються під час їх укладання. Наприклад, договір купівлі-про­дажу. Щодо таких угод ст. 202 Цивільного кодексу не вимагає укладання письмової угоди про уступку вимоги. Отже, у даному разі доказом уступки вимоги є повідомлення боржника первісним кредитором про уступку вимоги іншій особі.

Як випливає зі ст. 197 Цивільного кодексу, у разі уступки кредитором основної вимоги за зобов’язанням до набувача автоматично переходять права, що забезпечують його виконання. Отже, якщо кредитор уступає іншій особі основні вимоги, угода про таку уступку не вимагає окремої умови про уступку права на вжиття до боржника заходів, що забезпечують виконання зобов’я­зання (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ст. 198 Цивільного кодексу кредитор, який уступив вимогу іншій особі, зобов’язаний передати їй документи, що свідчать про право вимоги.

Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником.

Якщо боржник не був повідомлений про уступку вимоги, що відбулася, то виконання зобов’язання первісному кредиторові визнається виконанням належному кредиторові.

Боржник вправі висувати проти вимоги нового кредитора всі заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання повідомлення про уступку вимоги.

Якщо відповідно до уступки вимоги в зобов’язанні відбувається заміна кредитора, то при переведенні боргу здійснюється переведення боржником свого боргу на іншу особу.

Згідно зі ст. 201 Цивільного кодексу переведення боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора.

Новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, основані на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Порука і встановлена третьою особою застава припиняються з переведенням боргу, якщо поручитель або заставодавець не виявив згоди відповідати за нового боржника.

Отже, щодо переведення боргу на іншу особу, то згідно зі ст. 201 Цивільного кодексу України таке право надане тільки борж­нику й лише за згодою кредитора. Якщо кредитор не дає згоди на переведення боргу іншій особі, то боржник не має права на переведення боргу, оскільки це б означало односторонню зміну умов договору (ст. 162 Цивільного кодексу).

У разі згоди кредитора на переведення боргу іншій особі між первісним і новим боржником укладається угода в простій письмо­вій формі (ст. 202 Цивільного кодексу), і новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, засновані на відносинах між кредитором і первісним боржником. Уступка вимоги і переведення боргу, основані на угоді, укладеній у письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі.