6.3.5. Порядок укладення договорів

Порядок укладення договорів регламентований ст. 154—159 Цивільного кодексу. Договір у процесі його укладення проходить послідовно дві стадії: пропозицію укласти договір і прийняття пропозиції укласти договір. Пропозицію укласти договір називають офертою, а особу, яка зробила пропозицію, — оферентом (оферта від лат. offertus — запропонований). Прийняття пропозиції укласти договір називається акцептом, а особа, яка прийняла пропозицію, — акцептантом (акцепт від лат. acceptus — прийнятий).

Пропозиція повинна містити всі істотні умови договору і має бути адресована конкретній особі. Пропозицію може бути зроблено із зазначенням або без зазначення строку для відповіді.

Коли пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (ст. 155 Цивільного кодексу).

Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферент) із зазначенням строку для відповіді, зв’язана своєю пропозицією протягом зазначеного строку.

Коли пропозиція укласти договір зроблена усно без зазначення строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції.

Якщо така пропозиція зроблена в письмовій формі, договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержана протягом нормально необхідного для цього часу (ст. 156 Цивільного кодексу). Нормально необхідний час для відповіді визначається у кожному випадку наявними обставинами.

Якщо з одержаної із запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь була надіслана своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася, лише в тому разі, коли особа, яка зробила пропозицію, негайно повідомить другій стороні про одер­жання відповіді із запізненням. У цьому разі відповідь вважається новою пропозицією (ст. 157 Цивільного кодексу).

Практичне значення оферти полягає у наступному. Сама по собі оферта не створює договору, але вона має важливе значення в тому розумінні, що зв’язує оферента з моменту отримання офер­ти акцептантом. Якщо оферент зробив пропозицію укласти договір, то він зв’язаний протягом строку, зазначеного в пропозиції. Акцеп­тант може погодитись з умовами майбутнього договору і зробити певні витрати у зв’язку з укладенням договору. У випадку відмови від пропозиції до закінчення строку оферент зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані акцептанту. Моментом укладення договору вважається час отримання оферентом згоди акцептанта.

Акцепт являє собою безумовну згоду прийняти пропозицію.

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той же час новою пропозицією (ст. 158 Цивільного кодексу).

У такому випадку оферент стає акцептантом, а акцептант — оферентом.

6.3.6. Виконання зобов’язань

Загальний порядок виконання зобов’язань визначений в гл. 15 Цивільного кодексу.

Зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а за відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться (ст. 161 Цивільного кодексу).

Виконання зобов’язання являє собою заключну стадію розвит­ку зобов’язального правовідношення, на якій виконуються обо­в’язки і реалізуються суб’єктивні права. Головну роль у виконанні зобов’язання виконує боржник, проте і на кредитора покладаються певні обов’язки — прийняти виконання зобов’язання, здійснити дії, без яких боржник не може виконати своїх обов’язків. Для боржника виконання зобов’язання полягає в здійсненні дій, які він повинен виконати відповідно до змісту зобов’язання. Виконання зобов’язання може знаходити свій вияв і в утриманні бор­жником від певних дій. Виконанням зобов’язання досягається його мета і зобов’язання припиняється.

Виконання зобов’язання повинно здійснюватись відповідно до таких принципів:

• принцип належного виконання;

• принцип реального виконання;

• принцип економічності;

• принцип співробітництва сторін.

Зобов’язання вважається виконаним належним чином, якщо воно відбулося між належним боржником і кредитором, з належного предмета, у належний строк, у належному місці.

Належним боржником вважається сторона зобов’язання, яка повинна виконати зобов’язання на користь кредитора. Виконання зобов’язання може бути невідривно пов’язане з особою боржника, і в такому випадку заміна боржника в зобов’язанні не допускається, але якщо із закону, договору або із суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто, кредитор повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою (ст. 164 Цивільного кодексу).

Належним кредитором є особа, яка визнається кредитором у момент виконання зобов’язання.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом (ст. 162 Цивільного кодексу). Під односторонньою відмовою від виконання зобов’язання розуміється припинення дії зобов’язання за ініціативою однієї зі сторін зобов’язання. Зміна умов договору не означає його припинення, змінюються лише його окремі умови і, відповідно, змінюється зміст зобов’язання. Одностороннє здійснення наведених дій порушує права та інтереси другої сторони. За своєю юридичною природою одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору є правопорушеннями і викликають відповідні правові наслідки.

Іноді мають місце випадки, коли боржник за грошовим зобов’язанням не може виконати зобов’язання з причин, від нього не залежних (наприклад, невідоме місце знаходження кредитора, з різних причин кредитор ухиляється від отримання належного йому за зобов’язанням).

У разі відсутності кредитора, а також у разі ухиляння його від прийняття виконання або іншого прострочення з його боку, а так само у разі відсутності представника недієздатного кредитора боржник за грошовим зобов’язанням або за зобов’язанням передати цінні папери має право внести належні з нього гроші або цінні папери в депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса, які повідомляють про це кредитора.

Внесення грошей або цінних паперів у депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса вважається виконанням зобов’язання (ст. 177 Цивільного кодексу).

Під належним предметом розуміється те, з приводу чого боржник зобов’язаний здійснити певні дії. Якщо боржник здійснює дії по відношенню до якого-небудь одного предмета, то в таких випадках предмет зобов’язання визначити неважко. Складніше це зробити під час виконання альтернативних і факультативних зобов’язань, в яких боржнику належить право заміни предмета зобов’язання.

Боржникові, зобов’язаному виконати одну з двох або кількох дій, належить право вибору, якщо із закону, договору або змісту зобов’язання не випливає інше (ст. 172 Цивільного кодексу).

За загальним правилом зобов’язання виконуються в повному обсязі. Виконання зобов’язання частинами можливе у випадках, якщо інше не передбачено законом, актом планування, договором або випливає із суті зобов’язання (наприклад, поетапне здавання-приймання робіт за договором підряду). Якщо виконання зобов’язання частинами не передбачене, то таке виконання вважається неналежним, і кредитор має право відмовитись від його прийняття і вимагати виконання в повному обсязі.

Кредитор вправі не приймати виконання зобов’язання частинами, якщо інше не передбачено законом, актом планування, договором або не випливає із суті зобов’язання (ст. 163 Цивільного кодексу).

Стосовно строку виконання зобов’язання, то він звичайно передбачений законом, актом планування, договором або випливає із суті зобов’язання.

Якщо строк виконання зобов’язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.

Боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із закону, договору або зі змісту зобов’язання (ст. 165 Цивільного кодексу).

Боржник також має право виконати зобов’язання, в якому строк виконання не встановлений, у будь-який час, не чекаючи вимоги кредитора, і останній повинен прийняти виконання. На відміну від боржника кредитору в таких випадках не надається строк для прийняття виконання.

Боржник вправі виконати зобов’язання до строку, якщо інше не випливає із закону, договору або змісту зобов’язання.

Дострокове виконання зобов’язань між державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями допускається у випадках, якщо це передбачено законом або договором, а також за згодою кредитора (ст. 166 Цивільного кодексу).

Право на виконання зобов’язання до строку визначається залеж­но від того, в інтересах якої сторони зобов’язання встановлений строк. Якщо строк виконання встановлений в інтересах боржника, то боржник і є носієм права дострокового виконання зобов’язання. Такому праву боржника кореспондується обов’язок кредитора прийняти виконання (наприклад, виконання грошових зобов’я­зань). Якщо строк виконання зобов’язання встановлений в інтересах кредитора, то останній має право вимагати від боржника дострокового виконання, а боржник повинен здійснити виконання (наприклад, відповідно до ст. 415 Цивільного кодексу особа, що здала майно на схов, вправі в будь-який час зажадати його від охоронця, а охоронець зобов’язаний повернути майно на першу вимогу особи, що здала його на зберігання, незалежно від строку схову).

Належним місцем виконання зобов’язання вважається місце, де повинні бути здійснені дії боржника, які має право вимагати від нього кредитор.

Зобов’язання повинно бути виконане в тому місці, яке зазначено в законі, договорі, акті планування, на підставі якого виникло зобов’язання, або виходячи із суті зобов’язання.

Якщо місце виконання зобов’язання не визначене, виконання повинно бути проведене:

а) за зобов’язанням передати будівлю — за місцем знаходження будівлі;

б) за грошовими зобов’язаннями (крім грошових зобов’язань державних, кооперативних та інших громадських організацій) — за місцем проживання кредитора в момент виникнення зобов’язання, а якщо кредитор у момент виконання зобов’язання змінив місце проживання і повідомив про це боржника, то в новому місці проживання кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, пов’язаних зі зміною місця виконання;

в) за всіма іншими зобов’язаннями — за місцем проживання бор­жника, а якщо боржником є юридична особа — за місцем її знаходження (ст. 30 Цивільного кодексу та ст. 167 Цивільного кодексу).