6.3.3. Договір

Договір — це домовленість двох і більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Поняття договору розкривається через поняття угоди. Договори — це дво- або багатосторонні угоди.

Договір у цивільному праві являє собою угоду, яка вчиняється на підставі погодження волі сторін з приводу певних прав і обов’язків. Воля сторін у договорі повинна бути взаємною і погодженою, тобто збігатися як за обсягом, так і за змістом. Звичайно, воля сторін не може бути погоджена з абсолютно всіх подробиць, але істотні умови договору, без яких укладення дого­вору неможливе, повинні бути погоджені безпосередньо в договорі.

Умови укладення договору, як правило, поділяють на істотні, звичайні і випадкові.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.

Істотними є умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди (ст. 153 Цивільного кодексу).

Для певного виду договорів є свої істотні умови, які є необхідними і достатніми для їх укладення (наприклад, відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»: об’єкт оренди, термін, на який укладається договір оренди, орендна плата; відповідно до ст. 15 Закону України «Про страхування»: зазначення об’єкта страхування, розмір страхової суми). Крім того, до істотних умов відносять ті умови, на включення яких до договору наполягає одна зі сторін.

За відсутності навіть однієї з істотних умов договір може бути визнаний як неукладений.

Звичайні умови договору містяться в нормах цивільного законодавства. Наявність чи відсутність звичайних умов ніякого значення для факту укладення договору не має. Відсутність звичайних умов у договорі є підставою для застосування норм цивільного права (наприклад, ст. 332 Цивільного кодексу передбачає, що підрядчик зобов’язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника).

Випадкові умови звичайно не містяться в договорах певного виду, проте можуть бути внесені в договір за згодою сторін. Відсутність випадкових умов, як і звичайних, на укладення договору не впливає. Їх відмінність від звичайних умов договору полягає в тому, що звичайні умови передбачені законом і діють у силу укладення договору, а випадкові умови законом не передбачені і діють тільки у випадку внесення їх у договір (наприклад, відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу довіритель зобов’язаний виплатити повіреному винагороду лише в тому разі, коли вона передбачена договором).

Важливе практичне значення має поділ договорів на консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами (таких договорів переважна більшість). Для набуття чинності реальним договором однієї згоди сторін недостатньо. У реальному договорі сторонам крім волевиявлення необхідно здійснити певні дії (наприклад, відповідно до ст. 17 Закону України «Про страхування» договір страхування, як правило, набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу).

За характером дії розрізняють договори на користь контраген­тів і договори на користь третіх осіб. Як правило, права за договором отримують особи, які його уклали, проте в окремих випадках права отримує третя особа.

Характерною рисою договору на користь третьої особи є те, що ця третя особа набуває право вимоги.

Якщо особа, яка уклала договір, обумовила виконання зобов’язання, що виникло з договору, третій особі, то, якщо інше не передбачено в договорі і не випливає з його змісту, виконання може вимагати як особа, що уклала договір, так і третя особа, на користь якої обумовлено виконання.

Якщо третя особа відмовилась від права, наданого їй за договором, то особа, що уклала договір, може скористатися цим правом, коли це не суперечить змісту договору (ст. 160 Цивільного кодексу).