6.1.6. Наслідки визнання угоди недійсною

Першим наслідком визнання угоди недійсною є неприпустимість її виконання. Якщо ж угода все-таки виконана сторонами (стороною), то залежно від виду недійсної угоди, характеру дій сторін, предмета угоди наслідки визнання угоди недійсною можуть полягати в такому:

а) кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою (двостороння реституція);

б) потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в дохід держави (одностороння реституція);

в) у дохід держави стягується все одержане сторонами за угодою (недопущення реституції);

г) потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна.

6.1.7. Недійсні угоди, що не відповідають вимогам закону

Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу недійсною є така угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі обмежує особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

За недійсною угодою кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а за неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст. 48 Цивільного кодексу, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватися в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встанов­люють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема ст. 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу, абзацу другого п. 6 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», п. 2 ст. 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», п. 3 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» тощо.

На підставі ст. 48 Цивільного кодексу недійсними можуть визнаватися не лише угоди, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встанов­леному порядку.

Необхідно мати на увазі, що суд повинен відмовити у визнанні угоди недійсною, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства оцінюється судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом. Це, зокрема, угоди, які підпадають під ознаки ст. 48, 49, 50, 58 Цивільного кодексу, а також укладені з порушенням форми, якщо законом спеціально передбачено таку форму (ст. 46 і ч. 1 ст. 47 Цивільного кодексу).