7. Художній метод. Літературний напрям.

Художній метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу, спосіб осягнення дійсності засобами мистецтва. В історії літератури виділяють такі художні методи: бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм. Кожний художній метод (за винятком модернізму) має відповідний літературний напрям. Напрям користується певним методом, заснованим на ньому.         Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом (поєднанням) художнього методу та індивідуального стилю письменника. Категорія напряму передбачає об'єднання митців на основі єдиного методу, а також певну схожість індивідуальних стилів. Кожному літературному напрямові відповідає сукупність творів, які мають спільні, характерні риси. У межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного (провідного) напряму нерідко стає назвою цілого періоду, а його часові межі — межами періоду (бароко, романтизм, модернізм).         Основні літературні напрями:         - бароко (XVII — XVIII ст.);         - класицизм (XVIII — початок XIX ст.);         - сентименталізм (друга половина XVIII — початок XIX ст.);         - романтизм (кінець XVIII — початок XIX ст.);         - реалізм (друга половина XIX ст.);         - модернізм (кінець XIX — XX ст.);         - імпресіонізм, символізм, неоромантизм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, екзистенціалізм тощо;         - постмодернізм (з 1980-х pp.).         Літературні напрями можуть мати складові частини. Ці розгалуження напрямів називають течіями чи школами.

8. Стиль як художньо-естетична категорія. Стильовий напрям. Стиль епохи.

Стиль у загальному розумінні — усталена форма художнього самовизначення епохи, регіону, нації, соціальної або творчої групи або окремої особистості. Поняття стилю є центральним в історії літератури та мистецтва, однак поширюється і на інші види людської діяльності, перетворюючись в одну з найважливіших категорій культури в цілому, у динамічно мінливу суму її конкретних історичних проявів.

Стиль епохи — це встановлена єдність художніх принципів, прийомів та за­собів, які використовують при створені витворів мистецтва. В основі кожного стилю лежить спільна ідея, характерна для домінуючої соціальної групи у пев­них історичних умовах.

Стильовийий напрям — відносно монолітна і внутрішньо упорядкована сукупність ідейно-художніх тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з'явилися приблизно в один і той самий час.

В межах одного стильового періоду може виступати кілька напрямів, наприклад, у Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного напряму нерідко стає назвою цілого літературного періоду, а його часові межі — межами періоду (бароко, модернізм, авангардизм).