32. Втілення новітніх європейських науково-філософських і літературно-художніх пошуків у зб. “Пальмове гілля” (Заспів, “Нечестиве кохання” і “Кохання по-людському”) а.Кримського.

Основна заслуга поета – Кримського полягає в тому, що він своєю “екзотичною” збіркою “Пальмове гілля” вніс новий струмінь в українську поезій кінця XIX – початку XX ст., збагатив її тематично східними мотивами, мальовничими південними пейзажами, наповнив тим особливим ароматом ніжної лірики, що притаманна музі давнього Сходу.

Притому А. Кримський не збивався на наслідування. В нього є своє власне бачення картин і пейзажів, вже оспіваних славетними поетами, Кримський, за висловом І. Франка, “ніде не губиться в ориєнтальній млі, ніде не маскується в орієнтального чоловіка”

Екзотичний південний пейзаж набирає цілком оригінального емоційного забарвлення, коли поет перемежовує його малюнками рідної природи, пейзажними і побутовими деталями України, коли вживає невластиві для східної поезії образи і слова: /хата, моріжок, житній колосок, дівчинонька, сива горлинка, моріг зелененький, серденько, моя зіронька, /”Ох, арабські фоліанти”, “Блиснуло сонце з-доза гір”, “Ти знаєш, серденько: життя” та ін./.

А в тім не природа у “Пальмовому гіллі”, є головним об’єктом психологічного дослідження поета-філолога. На тлі розкішної природи поет змальовує людину, героя ліричної драми, що є наскрізним для збірки. Це людина непересічних здібностей, чутливого і вразливого серця, до безнадійно закохалася – “бідолашний дегенерат” для черствого і духовно убогого окола. Як тонкий і проникливий аналітик, автор уважно стежить за помислами, намірами, вчинками, мріями героя, за кожним порухом його душі.

В цьому відношенні “Пальмове гілля” дуже нагадує славнозвісну ліричну драму І. Франка “Зів’яле листя”.Як відомо, збірка І. Франка ” Зів’яле листя” мала великий відгомін в тогочасній поезії, зокрема ліриці. Треба відзначити що і в згадані цикли А. Кримський вводить іноді мотиви і образи арабської, перської, таджицької, турецької, взагалі східної поезії. Органічне засвоєння східної поезії, яку добре знав і з якої перекладав А. Кримський надало певною мірою і віршам згаданих циклів забарвлення, притаманного ліриці.

Незважаючи па інтимно-ліричний план збірки “Пальмове гілля”, на певну віддаленість її тематики від громадських проблем, знаходимо в ній і соціальні мотиви. Так у циклі “Самотою на чужині” є вірш “Аж чую: “Туп-туп!” Шкандибають два мули”. В ньому із співчуттям змальовується “чорний негр у латаній, дертій свитині, що з тугою дивиться на щасливого європейця, який не знає ні горя, ні тяжкої праці.

Згадані вірші свідчать на користь соціальної тематики в поезії А. Кримського, що хоча й не була визначальною, але займала певне місце навіть в його “екзотичному “Пальмовому гіллі”. Велику неповторну цінність складають поетичні переклади і переспіви А. Кримського в першу чергу із східних поетів.

33. Новий “негероїчний герой”. Роман “Андрій Лаговський”.

Незважаючи на те, що роман «Андрій Лаговський» був написаний Агатангелом Кримським на поч. ХХ ст., він за проблематикою є цілком актуальним для нашого часу. У цьому творі чи не вперше в українській літературі поставлена проблема самоподолань внутрішніх переживань головного персонажа на сексуальному рівні. У концепції культури України кін. ХІХ – поч. ХХ ст. ця тема була практично табуйованою. Головною проблемою роману є любов і сексуальність, однак внутрішня проблема самопізнання та саморозуміння персонажа є провідною. Саме ця провідна проблема твору вирішується Лаговським за допомогою детального опрацювання східних джерел, які розкрили йому істинну природу людського життя. Роман Агатангела Кримського «Андрій Лаговський» складається з 4 частин, де життєвий шлях головного героя твору вражає своїми стосунками з близькими людьми, друзями, мінливим світоглядом, різкими характеристиками власних учинків та копирсаннями у сенсі людського життя. У першій частині «Не порозумілися» Андрій Лаговський постає перед реципієнтом «істериком», який здатен навіть через матеріальну недосконалість розірвати стосунками із матір’ю. Так, ще юний Андрій намагається не лише з’ясувати причину свого мінливого психічного стану. Знаючи, що у його матері епілепсія, він вважав, що вона й йому передала в спадщину нервову, дегенеративну хворобу. Друга частина «Туапасе» вже інтригує реципієнта своєю назвою. Туапасе – це маленьке портове кавказьке містечко на березі Чорного моря. Уже на початку цієї частини автор у формі діалогу подає співіснування різних національностей у цьому містечку, де яскраво проявляється расова ворожнеча, дискримінація мігрантів тощо. Саме сюди приїхав відпочивати від психічного перенавантаження професор Андрій Лаговський з дамою генеральшею та її найстаршим сином. Перші розмови професора з Володимиром у формі історичних екскурсів насичені проблеми колонізації, що зруйнували автентичну національну ідентичність цього містечка. Професорові подобалось проводити свій час з Володимиром. Однак цю чоловічу ідилію порушать двоє братів Володимира: «… мовчазний Аполлон – лікар, жвавий Костянтин – філолог-словесник; Лаговський чув про нього, що він пише непогані вірші, але чомусь прихиляється він до незрозумілого декадентства. Лаговського вабили Констянтин та Аполлон розмовами у формі роздумів про декадентство, поетичними ремінісценціями, бо усе це виглядало як братерське тріо. До їхніх філологічних розмов приєдналася й жінка, яку професор погодився навчити розмовляти російською. Через усе це Андрій почав вірити в іделічність кохання.

Саме з Зоєю Андрій отримав перший сексуальний досвід, вчинив «гріх». Звичайно, молодій вдові Зої не потрібен був такий коханець, спільних тем для розмов вони знайти не змогли або й не захотіли, тому дуже швидко збайдужіли один до одного.

Уже тоді він був переконаним, що сексуальні стосунки з жінкою лише шкодять чоловічому здоров’ю і вирішив повернутися до Москви, бо не міг подолати своїх пристрастей. За З. Фрейдом, це сублімація чи десексуалізація, що перетворює сексуальну енергію на духовно-творчу. Усвідомлення неусвідомленого відбувається під час усамітнення та самопізнання. Саме усамітнення для Андрія Лаговського стає фундаментальним засобом для повноцінного «спілкування». Невдалий гедонізм Андрія Лаговського у «сексуальному» плані наповнений «аморальними» речами, про які він легко говорить, але у реальному житті ніколи не робить. Безпутний і аморальний спосіб життя Володимира, на думку Андрія, ніколи не приведе його до внутрішнього спокою. Для головного героя роману важливим було розв’язання притаманним декадентам конфліктів між «недугою» і здоров’ям, силою і слабкістю задля подолання себе самого, емоційно-романтичного потягу до осіб своєї статі. Андрій Лаговський жив у світі і не бачив істинності його речей, його оточували ілюзії про ідеальних людей, але через східні твори він усвідомив всю марність своїх внутрішніх переживань. «Діалог» культур виступає як захисний механізм особистості, що звільняє хвору людину від сильних емоцій та пристрастей.