27. Натуралізм, психоаналіз, міфологізм у повістях і.Франка (на конкретному прикладі).

(Визначення «натуралізм»=25 пит.)

Одним із перших репрезентантів цього літературного напрямку в Україні був І. Франко. Елементи натуралізму з різним ступенем інтенсивності прояв­ляються в багатьох художніх творах письменника.

Завдяки синтезуючій здатності творчо­го методу Франка, засвоєння досвіду натуралістичної літератури не залишилося на рівні копіювання європейських зразків, а сприяло імпровізації та комбінуванню елементів натуралізму з елемен­тами інших літературних напрямів, пошукам власного оригіналь­ного стилю. Найвищого ступеня правдоподібності, натуралістич­ної об'єктивності в описі повсякденних реалій життя письменник досягає завдяки використанню однієї з найсуб'єктивніших форм викладу - сповіді. Таким чином, об'єктивна дійсність у Франка не ототожнюється виключно з матеріальним світом, як у творах Е. Золя, а отримує сенс тільки через усвідомлен­ня людиною. Форма сповіді дозволяє також правдоподібно передати особливості мовної характеристики персонажа, оскільки оповідь ведеться від його імені.

Обставини життя І. Франка змушували його вдаватися до поетики натуралізму. Досвід чотирьох Франкових ув'язнень не міг не відбитися у низці його творів на тюремну та кримінальну тематику, таких як «На дні», «Тюремні сонети», «В тю­ремнім шпиталі» тощо. У цих творах Франко неодноразово звертається до натуралістичних описів «дна» суспільства, де лю­дина найбільше проявляється як істота біологічна, котра безнастанно мусить боротися за виживання. Перед нами постає Франко-позитивіст, добре ознайомлений з теорією Дарвіна.

Але не у всіх творах письменника тюремна тематика звучала так гостро. Скажімо, в одній із частин-новел великого роману «Лель і Полель» Франко опрацьовує її у романтичній манері, для того щоб підсилити інтригу. Елементи натуралізму та реалізму у цій частині твору пом'якшуються романтичним контекстом: у розповіді про перебування Владка і Начка у тюрмі присут­ня тема захованих скарбів, котрі наживалися нечесним шляхом, але які в майбутньому мають послужити справі боротьби за націо­нальне та соціальне визволення народу. Епізод, коли дід, який по­мирає у тюрмі, ділиться своєю таємницею з хлопчиками, нагадує типово романтичну історію з роману А. Дюма «Граф Монте-Крісто».

У романтичній манері розкривається і тема всевладного кохання, почуття настільки сильного, що воно здатне штовхнути людину на злочин, на зраду суспільних інтересів і навіть на самогубство.

На перший погляд, романтичною у повісті здається містична запрограмованість близнят, їхня віра, що один без одного вони не зможуть жити на світі. Однак витоки цього мотиву можна відшу­кати у натуралістичній тематиці. Письменників цього напряму ціка­вила передусім біофізіологічна мотивація людської поведінки, проблема спадковості, і з цього погляду «запрограмованість» Владка і Начка видається не містичною, а реальною, генетичною.

Поетика натуралізму проявляється у творі в епізоді з «лікуван­ням» кота (зануренням у кипляче молоко), у детальному описі «ка­мери № 44», друкарні Начка. У натуралістичній манері ведеться монотонна спокійна розповідь про «процес» самогубства Начка, котрий «спокійно перевірив замок зброї, повкладав нові патрони, потім приклав цівку до скроні й легко натиснув курок...». Не менш натуралістично змальована страшна картина, що відкрилася Владкові у помешканні брата: «Обличчя Начка було чорне, мов земля; на правій скроні виднівся невеликий отвір, наповнений чорною, застиглою кров'ю, суціль­не пасмо якої тяглося вздовж обличчя, засохло на сурдуті й дійшло аж до підлоги, де утворило невеличку темну калюжу. Хоча рот був міцно стуленим, однак губи посиніли й сильно вже спухли. Труп­ний запах повільно починав заповнювати щільно замкнену кім­натку».

Детальний опис цього видовища має за мету справити на чита­ча шокуюче враження, бодай трохи подібне до того, яке мав би пережити Владко, раптово побачивши труп брата.

Між психоаналізом З. Фрейда та натуралізмом І. Франка є очевидні точки дотику. Фрейд у психології, а Франка в літературі намагалися дослідити природу людини шляхом вивчення мотиваційних чинників її поведінки й аналізу впливу культурного та соціального середовища на формування її характеру. Психоаналітики, як і натуралісти, спиралися на дані природничих наук і дотримувалися біологічного стилю мислення. І ті, й інші вважали, що діями і вчинками людини керують інстинкти: сексуальний і самозбереження. Для Золівського натуралізму інстинкт самозбереження був найбільш цікавим. Саме в контексті теорії вічної боротьби за існування слід прочитувати й натуралістичний фаталізм, зображення приреченості нікчемних спроб людського організму перебороти несприятливі умови свого жалюгідного існування. Інколи складається враження, що єдино можливий вихід для героя класичного натуралістичного твору у стилі Еміля Золя – скоритися долі й намагатися вижити. А Франкові персонажі, які все своє життя змагаються із примхливою долею, долаючи приреченість і фаталізм людського існування, одержимі „інстинктом життя”. Водночас, завдяки психоаналітичним зацікавленням митців, в художній літературі утверджується тематика, пов’язана з вивченням проблем взаємин між біологічними та соціальними сферами людського існування, між особистістю та суспільством; із розкриттям культурно-історичних впливів епохи на формування психологічного портрета індивіда, тощо.

Більшість письменииків-натуралістів і частина реалістів спові­дували матеріалістичне тлумачення людини як біологічної істоти, яка відрізняється від інших тварин лише вищим ступенем організо­ваності матерії. І все ж, на відміну від того-таки Золя, Франко не може задовольнитися вульгарно-фізіологічним розумінням люд­ської сутності. Як зазначив С. Єфремов, «людина, на погляд нашо­го письменника, носить у собі дві супротилежні основи, що не мо­жуть органічно примиритися і одна одну виключають. З одного боку, у кожного в серці заложено «зерно людської натури», розуміючи під цим зародки кращих почувань людських; з другого - у кожного живе поруч і свій звір...». У деяких творах Франка («Лель і Полель», «Перехресні стежки» тощо) ці протилежні основи персоніфікуються, і тоді матеріалістично і фі­зіологічно детермінованим «анімалізованим» постатям (обов'яз­ково негативним персонажам) протиставляється авторський ідеал - персонажі, деколи аж надто рафіновані. Але за своєю суттю ці екстреми перебувають у діалектичній єдності, оскільки їхнє про­тистояння виходить із єдиного людського серця.

Загалом поетика натуралізму посідає важливе місце у струк­турі творчого методу І. Франка. З різною інтенсивністю вона про­являється упродовж усієї творчої діяльності письменника на рівні як конкретних творів, так і їх циклів. Упродовж усього життя Фран­ко писав романтичні, натуралістичні, реалістичні, та й, зрештою, модерністські твори, і це, очевидно, зумовлено тим, що проблема вибору стояла перед ним постійно й на рівні конкретних творів чи циклів письменник по-різному її вирі­шував.

Завдяки синтезуючим особливостям творчого методу Франка елементи натуралізму утворюють стійке сполучення з елемента­ми інших літературних напрямів, породжуючи нові форми худож­нього зображення на вищому ступені естетичного узагальнення.