28. Модерністські пошуки у новелістиці і.Франка.

Модернізм — це сукупність мистецьких напрямів та стилів, які утвердилися наприкінці XIX— початку XX століття разом з новим розумінням людини, коли істотним стає все нетипове, особистісне.

Характерним для модернізму є пристрасть до зображення дійсності як абсурду й хаосу; особистість подається в контексті відчуження її від соціуму, закони якого сприймаються нею як такі, що є ірраціональними та алогічними, і не пізнаються. Філософія модернізму базується на ідеях про неможливість пізнання і відтворення сучасного світу засобами класичної культури.

Його ознаки:

• відбиття дійсності в людській підсвідомості;

• суб’єктивне (сфера духу, мистецтва) наділяється ознаками об’єктивної реальності;

• побудова художньої реальності, що мало пов’язана з дійсністю й протиставлена їй;

• пошук нових шляхів (форм) у зображенні світу і людини.

Елементи модернізму: зображення краси природи, краси почуттів, проникнення в душу героїв.

Напрями й течії модернізму: неоромантизм, неокласицизм, футуризм, екзістенціалізм, акмеїзм, символізм, авангардизм, імажинізм, сюрреалізм, екзистенціалізм, література «потоку свідомості» та ін.

У творчості Франка ми знаходимо окремі риси багатьох напрямів і течій модернізму.

Експресіонізм: «я», внутрішній світ художника — єдина реальність; творець не повинен бути пов’язаний з матеріальним світом, тому що той уособлює хаос, зло.

«Потік свідомості»: внутрішній монолог; духовне життя героя передається у всій його безпосередності, постійній зміні думок, почуттів, вражень, спогадів і т. ін.

Неокласицизм: прагнення зберегти право на власний моральний та естетичний кодекс, виходячи зі свого уявлення про загальнолюдські мистецькі цінності, деяку незалежність вічного мистецтва від скороминущих виявів життя; світова культура поєднується з національною традицією.

Неоромантизм: боротьба, небезпечні таємничі події; емоційність і драматизм розвитку художньої дії.

Імпресіонізм: витончене відтворення суб’єктивних вражень та спостережень, мінливих відчуттів та переживань; психологізм у змалюванні персонажів; прагнення зафіксувати миттєві враження; лаконізм прози, багатство відтінків; збільшена увага до кольорів і звуків, яскравих деталей (дзвінок, сойчине крило, сукня червоного кольору з білими цятками).

Одне з найвищих досягнень письменника в дусі модернізму- новела "сойчине крило"- постає саме завдяки літературно писемної нарації, зокрема через схрещення таких її форм, як щоденник і лист.

29. Ідеї емансипції на західноукраїнських землях. Альманах “Перший вінок” (короткий огляд).

Ідеологія емансипації жінки у західноукраїнському соціумі впродовж ХІХ – пер. третини ХХ ст. пройшла безперервний еволюційний шлях розвитку від ідеї емансипації жінки до структурованої ідеології фемінізму. У західноукраїнських землях сформувалися типові для європейських країн варіанти феміністичної ідеології, зокрема консервативний, ліберальний та соціалістичний (соціал-демократичний) фемінізм. Західноукраїнський жіночий рух прискорив процеси демократичної та масової соціалізації жінок, їх загальнокультурної просвіти і досягнення політично-правової рівноправності чоловіків та жінок. 

В Україні початок ідейно-теоретичного обґрунтування необхідності емансипації жінок пов'язано з періодом романтизму, коли були визначені основні параметри інтерпретації ролі та місця жінок у суспільстві. Ідеологія позитивізму, ліберального фемінізму, соціал-демократична та консервативна концепція соціальної емансипації жінок визначили характер численних публікацій феміністичної тематики українських авторів. Репрезентативними були роботи М.Кобринської, О. Кобилянської, К. Малицької, М. Драгоманова, І. Франка. До початку Першої світової війни ідеологія фемінізму в західноукраїнському житті демонструвала характерні для будь-якої ідеології атрибути, форми і способи вираження: формування лідерів-ідеологів, спеціалізованих видань, програмних і маніфестаційних матеріалів і т.д. Ідеологія ліберального фемінізму тісно пов'язана з ідеями ліберального націоналізму, соціального прагматизму та соціокультурного модернізму. Соціалістичний фемінізм в західноукраїнських умовах не став ідеологією щодо широких мас. Ця ідеологія розвивалася як соціал-демократичний фемінізм. Ідеологічні відносини ліберальних і соціалістичних феміністок пройшли непростий шлях – від співпраці через конкурентне протистояння до взаємного несприйняття. Традиційні консервативні погляди на роль і місце жінок у суспільстві еволюційно змінювалися, адаптуючи окремі тези ліберального фемінізму.

У ХІХ ст. чітко сформувалися основні напрями діяльності жіночих організацій, а саме благодійна, культурно-просвітницька, економічна (кооперативна), суфражистська, пацифістська, класово-політична та партійна діяльність. Актуальними завданнями жіночих організацій були просвіта, широка демократична соціалізація жінок і боротьба за їх юридичні права. Релігійно-благодійні жіночі організації представляли марійські товариства жінок. Світські жіночі організації були найбільш численними і суспільно активними. "Союз українок", "Дружина княгині Ольги" найбільш послідовно реалізували в суспільному житті ідеологію ліберального фемінізму, а "Союз українських працюючих жінок "Жіноча громада" – ідеологію соціал-демократичного фемінізму..

Альманах «Перший вінок» (короткий огляд) вийшов друком 1887 р. у Львові вийшов друком. Його поява засвідчила, що маскулінний літературний світ перестає бути монопольно-чоловічим. Зі сторінок «Першого вінка» зазвучали жіночі голоси – і їх було багато! Ганна Барвінок, Олена Пчілка, Ольга Франко, Леся Українка (поема "Русалка"), а також пані Кобринська, яка, крім двох новел, помістила в цьому альманахові цілий ряд публіцистичних статей про жіноче питання за кордоном і про стан та розвиток руських жінок у Галичині. Тут і становище жінки в буржуазному суспільстві, і питання жіночих організацій, жіноча освіта в Галичині, і дитячі заклади, які б вивільняли час для жінок-трудівниць, і міжнародний жіночий рух. Альманах відстоював реалізм і народність у л-рі, передові погляди на сусп. життя, пропагував ідеї єдності укр. народу, роз'єднаного кордонами царської Росії та цісарської Австро-Угорщини. Ідею видання «Першого вінка» І.Франко також гаряче підтримав, причому – не тільки морально, а й редакторськими зусиллями. І то був не подинокий випадок, коли Франко сприяв появі в Галичині «жіночої» літератури.

«Перший вінок» було видано, що називається, «заходами й коштом» двох жінок – 32-річної Наталі Кобринської і 38-річної Олени Пчілки. Їх тандем символізував єдність західних і східних українських земель, хоча, звісно, головне – не символіка, а просто – близькість людей, які мали спільні цілі, задля досягнення яких і поєднали свої зусилля. Рано чи пізно подібне видання мало з’явитися, оскільки постало воно з об’єктивної потреби, з надр жіночого руху, який уже в 1860-ті рр. набув у Європі неабиякого розмаху. Поштовх йому дала «весна народів» (1848 р.), яка змела «святу старовину» (в Росії її уособленням були дворянські гнізда), відкривши шлях до економічних відносин на засадах конкуренції. В європейському інтелектуальному середовищі значного поширення набули соціалістичні ідеї. Саме в такому – широкому – контексті проблем соціальної та національної емансипації і обговорювалося «жіноче питання».

Жінки домагалися для себе ширших прав, хотіли вийти за домашній поріг, розімкнути зачароване коло чотирьох К (kinder, kűche, kirche, klieder – діти, кухня, кірха, сукня), отримати право на професію, на університетську освіту, – це прагнення стало суттю феміністичного руху. В Галичину феміністичні ідеї проникли вже в 1870-ті рр. Гострота «жіночого питання» тут була такою, що якийсь вихід у ситуації разючої гендерної нерівності треба було таки шукати.

Що ж до творчого тандему «Наталя Кобринська – Олена Пчілка», то починався він із приятельських стосунків двох письменниць, які познайомилися під час якоїсь із закордонних поїздок Олени Пчілки (Ольги Петрівни Драгоманової). Можливо, це сталося у Відні, можливо – в Цюріху. На час виходу «Першого вінка» літературна біографія Олени Пчілки також ще тільки починалася. До альманаху вона подала свою «студентську» повість «Товаришки», сюжет якої має цілком очевидну автобіографічну основу. Йдеться в повісті про alter ego авторки – Любу Калиновську, яка з провінційного містечка (в ньому вгадується «драгоманівський» Гадяч!) вирушає на навчання у Швейцарію. Із характерною для української прози 1880-х «чорно-білою» контрастністю зображення Олена Пчілка зіштовхує в конфлікті дві життєві програми – альтруїстичну, народницьку (Люба Калиновська) і егоїстичну, вузько-прагматичну (Раїса Брагова). Звичайно, в обох випадках важливу роль відіграють love stories – у них якраз чи не з найбільшою очевидністю віддзеркалюються такі несхожі уявлення Люби і Раїси про життєвий ідеал.

Пафосом, моральними конфліктами, типажем «нових людей» повість «Товаришки» Олени Пчілки близька до оповідання Наталі Кобринської «Дух часу». В обох творах помітне прагнення показати «нову жінку», яка в напруженій внутрішній роботі вибудовує нову систему ціннісних орієнтацій.

Важливі складники цієї системи: 1) усвідомлення самоцінності свого «Я»; 2) готовність до бунту проти рутини (заради захисту того ж таки самобутнього «Я»!); 3) пошук у собі громадської людини.

Цікаво, що в героїнь-феміністок Н.Кобринської і Олени Пчілки утвердження особистості супроводжується активним пробудженням їх національної самосвідомості. Саме цей ефект злиття феміністичного й національного мала на увазі Наталя Кобринська, коли в «Автобіографії» 1893 р. писала: «лиш на національних підставах може піднестися маса до загальної культури і цивілізації»…