Конституційне право україни

Конституційне право є провідною галузю права національної системи права України, норми якої покликані охороняти права і свободи людини і громадянина. Норми конституційного права визначають баланс співвідносин влади та свободи і, у зв’язку з цим, регулюють найбільш принципово важливі, суспільні відносини, які пов’язані з організацією основ конституційного ладу, взаємовідносинами між особою та державою, унітарним устроєм України, порядком формування і функціонуванням системи органів державної влади та місцевого самоврядування.

Будучи є однією з галузевих теоретико-правових наук конституційне право України вивчає норми і конституційно-правові інститути, суспільні відносини, врегульовані ними, практику реалізації норм і інститутів конституційного права, аналізує закономірності їхнього розвитку тощо. Наука конституційного права покликана визначати закономірності розвитку конституційного права‚ формулювати практичі поради з метою вдосконалення його системності та практики.

Мета навчальної дисципліни «Конституційне право України» є формування у студентів сучасних теоретичних знань, практичних умінь і навичок про особливості провідної галузі національного права України, її норми та інститути, опанування основних положень конституційної теорії і політичної практики, пов’язаних з регулюванням державно-правових відносин, формування правової свідомості та культури майбутнього юриста.

В процесі вивчення навчальної дисципліни студент повинен:

Знати

• предмет конституційного права України;

• основні і допоміжні методи дослідження конституційного права України;

• історичний досвід конституційного будівництва, основи теорії Конституції;

• характеристики загальних засад конституційного ладу України;

• конституційну регламентацію прав, свобод та обов’язків людини і громадянина;

• характеристики конституційно-правового регулювання виборів та референдуму;

• конституційні положення організації та функціонування законодавчої, виконавчої та судової влади в Україні;

• конституційно-правові основи територіального устрою України;

• конституційно-правові основи організації і діяльності органів місцевого самоврядування.

Уміти

• володіти конституційно-правовими поняттями і категоріями;

• використовувати знання з конституційного права України в юридичній практиці;

• відслідковувати зв’язки норм конституційного права з нормами інших галузей права;

• в межах допустимого давати аналіз і тлумачення норм конституційного права;

• використовувати конституційно-правові процедури захисту прав і свобод людини;

• обґрунтовувати конституційність і доцільність правових рішень.

Основні терміни дисципліни

Безпосередня демократія– сукупність форм організації державної та муніципальної влади, за якої основні рішення про суспільне життя приймаються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, виборах, зборах, обговореннях тощо.

Верховенство права – найважливіший принцип правової держави, який означає панування права в усіх сферах суспільних відносин, підпорядкування всіх громадян і держави правовим законам.

Вибори– це спосіб формування державного органу, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями посадової особи шляхом голосування уповноважених осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб. За допомогою виборів народ визначає своїх представників і наділяє їх мандатом на здійснення його суверенних прав.

Громадянство України– це стійкий, необмежений в просторі правовий зв'язок фізичної особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі, пе­редбаченому Конституцією і законами України.

Демократична держава– суверенна, політико-територіальна організація влади, що заснована на визнанні таких основ конституційного устрою як народовладдя і політичний плюралізм, свобода і рівність громадян, невід'ємність прав і свобод людини тощо.

Державний устрій– це політико-територіальна органі­зація держави, яка характеризується статусом її територі­альних одиниць, формою їх правових відносин між собою та з державою в цілому.

Імунітет(від лат. immunitas – звільнення, свобода) – звільнення суб’єкта права від дії загальних правових норм. Розрізняють, зокрема, імунітет парламентський, імунітет президентський, імунітет суддівський тощо.

Конституція– Основний Закон держави, що приймається в особливо­му порядку, має найвищу юридичну силу та регулює най­важливіші суспільні відносини, що визначають принципи організації публічної влади, засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи тощо.

Місцеве самоврядування в Україні– це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Орган держави– організований певним чином колектив громадян або громадянин, які здійснюють завдання та функції держави.

Представницька демократія– сукупність форм організації державної влади, за якої певні рішення приймаються уповноваженими народом шляхом виборів представниками.

Республіка (лат. respublica від res – справа, publicus – суспільний, всенародний) – форма правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються громадянами на певний строк, або формуються представницькими уста­новами.

Референдум– (віл лат. referendum – те, що повинно бути з'ясованим) найважливіший інститут безпосередньої демократії, що являє собою голосування громадян з якогось питання державного або ж суспільного життя.

Соціальна держава– характеристика (теорія), що відноситься до конституційно-правового статусу держави і передбачає конституційне гарантування економічних і соціальних прав і свобод людини та громадянина і відповідні обов'язки держави. Ця категорія означає, що держава служить суспільству і намагається виключити або ж звести до мінімуму соціальну нерівність.