Основні терміни дисципліни

Аксіологія– вчення про цінності, філософська дисцип­ліна, яка вивчає ціннісне ставлення людини до світу – етичне, естетичне, релігійне тощо.

Антропоцентризм– філософський світоглядний принцип, релігійно-ідеалістичне вчення, за яким людина є центром і метою всіх подій, які відбуваються у Всесвіті.

Герменевтика – один з філософських методів, який широко застосовується в гуманітарних науках. Суть герменевтики полягає в тлумаченні, розумінні, інтерпретації текстів як феноменів культури.

Гносеологія – теорія пізнання, одна з основних філософських дисциплін (поряд з онтологією), яка досліджує закономірності процесу пізнання.

Гуманізм – ідейний напрям у культурі Відродження, який обстоював право на існування світської культури, незалежної від релігії; принцип світогляду, який виходить з вищої цінності людини та особистості.

Діалектика – в давньогрецькій філософії – мистецтво полеміки; в марксистському розумінні – філософська наука про універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення; універсальний метод пізнання і перетворення світу.

Дуалізм – принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох первоначал (субстанцій) – духу і матерії, ідеального і матеріального.

Ідеалізм– напрям у філософії, який за первинне, першооснову світу приймає ідеальний першопочаток – Бога, дух, розум (відрізняють об'єктивний (Платон, Гегель) і суб’єктивний (Берклі, Юм) ідеалізм).

Ідеальне– протилежне матеріальному. До сфери ідеального відносяться поняття, цінності, ідеї, Бог.

Історичний матеріалізм – соціальна концепція марксизму, згідно з якою історичний розвиток суспільства визначається економічними факторами.

Культура– сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії, які виражають рівень історичного розвитку суспільства, відображений у типах і формах життя та результатах продуктивної діяльності людей.

Людина– суспільна істота, що володіє свідомістю, здатністю мислити, мовою, є продуктом і суб’єктом трудової, суспільно-історичної діяльності та культури.

Матеріалізм– філософський напрям, який виходить з того, що світ існує сам по собі, ніким не створений і не знищуваний, становить єдину і останню реальність, яка виключає будь-яку надприродну силу, що матерія, буття є первинним, а свідомість, мислення – вторинним, похідним.

Матеріальне – на протилежність ідеальному є предметна визначеність об’єктів, що виражає їхню причетність до матерії, об’єктивної реальності, даної людині у її відчуттях, незалежне від свідомості людей існування.

Онтологія– філософське вчення про основи сущого, першоначала буття, метафізичні принципи світобудови, які осягаються тільки розумом, а не відчуттями.

Основне питання філософії– питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, природи (за Енгельсом). Залежно від того, що визнається первинним – матерія чи свідомість, філософи поділяються на ідеалістів та матеріалістів (онтологічна сторона о.п.ф.). Має і другу сторону (гносеологічну) – питання про те, чи здатне людське мислення пізнати об’єктивний світ (філософи поділяються на тих, хто визнає принципову пізнаванність світу, і тих, хто заперечує її).

Особистість– людський індивід як носій світогляду, що має свідомість, волю та прагнення, цінності та переконання, принципи та ідеали, представник власних думок, поглядів і суджень, істота з амбіціями, настроями та оцінками.

Пізнання– процес цілеспрямованого активного відображення об’єктивного світу в свідомості людей, зумовлений суспільно-історичною практикою людства.

Практика – матеріальна чуттєво-предметна цілепокладаюча діяльність людини, що має своїм змістом освоєння природних та соціальних об’єктів і становить всезагальну основу, рушійну силу людського суспільства і пізнання.

Свідомість– властивий людині спосіб відношення до світу через суспільно вироблену систему знань, закріплених у мові, в усіх її смислах і значеннях; найвища форма відображення об’єктивної реальності.

Субстанція – це істинне, незнищуване, самодостатнє, самопричинне, абсолютне буття, яке породжує всю багатоманітність світу.

Філософія(від грец. «phileo» – люблю, «sophia» – мудрість; любов до мудрості) – форма суспільної свідомості, яка дає теоретичне розв’язання питань світогляду з точки зору відношення людини і світу, мислення та буття, духовного і матеріального; виробляє загальний цілісний погляд на світ, місце людини в ньому, досліджує практичне, ціннісне, пізнавальне, етичне та естетичне відношення людини до світу.

Філософська антропологія – філософське вчення про людину (Шелер, Гелен, Тейяр де Шарден та ін..), яке розглядає культуру в контексті природи людини.

Цінність – значимість, яку люди надають речам чи явищам і яка лежить в основі ставлення до них (вибору, надання переваги тощо).