§ 2. Структура правовідносин

Система (організованість) правовідносин розкриваються через їх структуру.

Структура правовідносин — основні елементи правовідносин (су­б'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення публічних і приватних інтересів на основі су­б'єктивних прав, юридичних обов'язків, повноважень і юридичної від­повідальності.

Подамо структуру правовідносин на схемі:

Юридичний	Суб'єкти	Юридичний	Об'єкт
факт	(суб'єктний	зміст і його
	склад)	структура:
— підстава ви-	— індивідуальні	суб 'єктивне право	— те, з приводу
никнення, зміни	і колективні су-	(а також законний	чого виникає і
і припиненя пра-	б'єкти права, які	інтерес)	здійснюється
вовідносин	беруть участь у	і	діяльність
	правовідносинах	юридичний	суб'єктів пра-
		обоє 'язок	вовідносин
	правомочна	(повноваження:—
	сторона ±	у посадових осіб) і
	зобов 'язана	ф юридична
	сторона	відповідальність

Структура змісту правовідносин — спосіб взаємного зв'язку, що виникає на основі суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відпо­відальності з приводу домагання чогось, тобто це юридичне взаємне положення суб'єктів, яке визначає, формує їх поведінку через корес­пондуючі один одному права і обов'язки заради задоволення їх інтере­сів. Структура змісту правовідносин буває простою і складною.

§ 3. Передумови виникнення правовідносин. Взаємозв'язок норм права і правовідносин

Правовідносини виникають і розвиваються при певних передумовах. Виділяють два види передумов виникнення правовідносини:

1. Матеріальні (загальні):

• у вузькому розумінні — певні інтереси або блага, що пов'язують суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;

*у широкому розумінні — система соціальних, економічних, полі­тичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об'єктивну необхід­ність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановленню доцільних відносин між суб'єктами за допомогою надання їм юридич­них прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юри­дичних обов'язків і відповідальності.

2. Юридичні (спеціальні):

• норма права;

• правосуб'єктність (або праводієздатність): правоздатність, дієзда­тність, деліктоздатність;

• юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідно­син, і як їх структурний елемент).

Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх змісту:

1. Матеріальний — реальні дії по використанню і здійсненню су­б'єктивних прав і юридичних обов'язків; фактична поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійснити.

2. Юридичний — суб'єктивне право, юридичний обов'язок, пов­новаження, юридична відповідальність.

Норма права і правовідносини взаємозалежні. Відомо, що право може діяти лише тоді, коли визначеним подіям або діям надається хара­ктер юридично значущих фактів (актів), що ставлять людей у становище сторін правовідносин, наділених взаємозалежними суб'єктивними пра­вами і юридичними обов'язками.

Взаємозв 'язок норми права і правовідносин виражається в тако­му:

1. Правовідносини виникають і функціонують на основі норм права. Обумовленість змісту правовідносин нормами права аж ніяк.не означає, що всі види правовідносин можуть виникати і розвиватися лише при наявності відповідних норм права. Норми права найчастіше встановлюють лише окремі принципи правового регулювання, які як ніби окреслюють певні рамки правовідносин. Це найбільш характерно для приватноправового регулювання (цивільно-правові відносини), де діє принцип «Дозволено усе, що не заборонено законом і не супере­чить міжнародним стандартам прав людини».

Нерідкі випадки (особливо в правових системах англо-американсь-кого типу), коли норми права є наслідком правових відносин, які вини­кли в результаті індивідуальних рішень у судах, адміністративних орга­нах. Тут шлях до норми права проходить від фактичних відносин до конкретних правових відносин, а потім до формулювання державою норми права загального характеру.

Зазвичай правовідносини: а) виникають, припиняються або змінюють­ся на основі норм права (повна детермінованість, тобто причинна зу­мовленість правовідносин нормами права); б) допускаються нормами права (часткова детермінованість). В останньому випадку зміст право­відносин визначається незалежними від правових норм «детермінанта­ми», насамперед договором суб'єктів майбутніх правовідносин.

2. Правовідносини є формою реалізації норми права, впрова­дженням її в життя, нормою права в дії. За характером зв'язку між нормою права і правовідносинами можна судити про дійсну реалізацію прагнень, домагань людей. Точніше, за самим фактом виникнення або не виникнення правових відносин можна робити висновок, чи відпові­дають правила, запропоновані нормою права, їх інтересам. Якщо норма права суперечить їх домаганням, люди не встановлюватимуть правові відносини відповідно до неї. З встановленням правових відносин їх сторонами реалізація права не закінчується, а тільки починається.

3. Норма права і правовідносини — неодмінні складові елеме­нти механізму правового регулювання. їх єдність виражає союз самостійних, відносно вільних юридичних явищ, їх взаємодію, а не породження одного юридичного явища іншим. Поняття права не можна зводити до сукупності правовідносин — правовідносини виступають лише як складова частина механізму правового регулювання, як скла­дний правовий засіб правової системи суспільства, формований усіма можливими способами: нормами закону і підзаконного нормативного акта, нормативного договору, правового звичаю, корпоративними нор­мами та ін.

4. Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми — правовідносин. Якщо звернутися до аналізу структури но­рми права, то можна побачити, що гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція — на права і обов'язки, а санкція — на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що виникають на її підставі.

Покажемо це на схемі:

Гіпотеза	Диспозиція	Санкція
Юридичний факт. Суб'єкти правовід­носин	Правовідносини (су­б'єктивні юридичні пра­ва, суб'єктивні юридич­ні обов'язки, повнова­ження)	Наслідки невиконання обов'язків учасниками правовідносин. Юридична відповідаль­ність