- •Глава 2
- •§ 1. Виникнення загальної теорії права і держави (загальнотеоретичної юриспруденції")
- •§ 2. Предмет і ознаки теорії права і держави
- •§ 3. Функції теорії права і держави
- •Глава 2. Загальна теорія держави і права як фундаментальна наука 25
- •§ 4 Методи теорії права і держави
- •§ 5. Поняттєво-категоріальний апарат і концепції теорії права і держави
- •§ 6. Місце теорії права і держави в системі гуманітарних знань
- •§ 7. Місце теорії права і держави в системі юриспруденції
- •§ 1. Первісне і похідне виникнення держав. Державність
- •§ 2. Основні теорії походження держави
- •§ 3. Закономірності та випадковості походження держави
- •§ 4. Публічна влада в первісному суспільстві
- •Глава 3. Походження держави
- •§ 5. Ознаки держави, що відрізняють її від публічної влади первіснообщинного ладу
- •§ 6. Особливості виникнення держави в різних народів світу
- •Глава 4 державна влада і держава
- •§ 1. Соціальна влада та її види
- •§ 2. Співвідношення політичної і державної влади, державної влади і держави
- •§ 3. Поняття і ознаки державної влади
- •§4. Поняття і ознаки держави
- •§ 5. Сутність держави
- •§ 6. Суверенітет держави
- •§ 8. Суверенітет нації і його співвідношення
- •§ 9. Функції держави
- •§10. Форми здійснення функцій держави ; (правові форми діяльності держави
- •§11. Методи здійснення функцій держави
- •§ 12. Типологія держав: формаційний і цивілізаційний підходи
- •§ 13. Деякі наукові концепції сучасної держави: перехідної державності, держави «загального благоденства», «конвергенції», «глобалізації»
- •Глава 5 громадянське суспільство і держава. Держава і політична система суспільства
- •§ 1. Поняття і структура громадянського суспільства
- •§ 2. Загальні етапи становлення громадянського суспільства
- •§ 3. Співвідношення громадянського суспільства і держави
- •§ 4. Роль держави у розвитку громадянського суспільства
- •§ 6. Громадські об'єднання і політичні партії в політичній системі суспільства
- •§ 7. Взаємодія держави і громадських об'єднань
- •§ 8. Взаємодія держави і комерційних об'єднань
- •§ 9. Відносна самостійність держави
- •Глава 6 форма держави
- •§ 1. Поняття форми держави і її структура
- •§ 2. Форми державного правління
- •§ 3. Форми державного устрою. Унітарна держава та її види
- •§ 4. Регіональна (регіоналістська) держава як форма державного устрою
- •§ 5. Федерація як форма державного устрою: поняття, ознаки, види
- •§ 6. Еволюція форм правління в незалежній Україні та її сучасна форма державного устрою
- •§ 7. Конфедерація як тимчасова форма об'єднання держав
- •§ 8. Співдружність як особлива форма об'єднання сучасних держав
- •§ 9. Співтовариство як особлива форма об'єднання сучасних держав
- •§ 10. Форми державно-правового і державного (політичного) режиму
- •Теорія права
- •Глава 11 загальне вчення про право
- •§ 1. Термін «право». Право природне і позитивне. Право соціальне і юридичне (об'єктивне і суб'єктивне)
- •§ 2. Походження права
- •§ 3. Загальні закономірності виникнення права
- •§ 4. Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки в первісному суспільстві
- •§ 5. Етнокультурний зміст права
- •§ 6. Основні юридичні джерела формування права і у різних народів світу
- •§ 7. Сучасні концепції праворозуміння
- •§ 8. Поняття і ознаки права
- •§ 9. Сутність права. Властивості права
- •§ 10. Принципи права: поняття і призначення. Співвідношення принципів права і норм права
- •§ 11. Класифікація принципів права
- •§ 12. Функції права
- •§ 13. Цінність права
- •§ 14. Співвідношення права і держави
- •§15. Співвідношення права і закону. Правовий закон
- •§16. Співвідношення національного і міжнародного права. Способи реалізації норм міжнародного права в національному праві
- •§17. Право, економіка, політика: їх взаємозв'язок і взаємовплив
- •§ 18. Наступність у праві. Правова аккультурація
- •Глава 14 система права
- •§ 1. Система права: поняття, ознаки, структура
- •§ 2. Предмет і метод правового регулювання як підстава формування галузей права
- •§ 3. Правовий режим галузі права
- •§ 4. Публічне і приватне право як підсистеми права (правові спільності)
- •§ 5. Матеріальне і процесуальне право як підсистеми права (правові спільності)
- •§ 6. Поняття галузі права. Класифікація галузей права
- •§ 7. Види галузей матеріального права
- •§ 8. Види галузей процесуального права
- •§ 9. Інститути права: галузеві і міжгалузеві. Підгалузі права
- •Глава 16 норми права в системі соціальних норм
- •§ 1. Соціальні норми та їх види
- •2. Технічні та техніко-юридичні норми
- •Глава 16. Норми права в системі соціальних норм__385
- •Глава 16. Норми права в системі соціальних норм
- •§ 3. Норми моралі і норми права
- •§ 5. Сучасні правові звичаї* Правові традиції
- •Глава 16. Норми права в системі соціальних норм
- •§ 6. Корпоративні норми і норми права
- •Глава 16. Норми права в системі соціальних норм
- •Глава 16. Норми права в системі соціальних норм
- •§ 8. Види норм права
- •Глава 16. Норми права в системі соціальних норм
- •§ 9. Матеріальні, процесуальні і матеріально-процедурні норми
- •§ 10. Спеціалізовані (нетипові) норми права
- •Глава 16. 'Норми права в системі соціальних норм
- •§ 12. Колізійні норми: поняття і види. Колізійне право
- •§ 14. Норма-припис
- •§15. Структурні елементи норми права за ступенем визначеності і складу
- •§ 16. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта. Способи (прийоми) викладення норм права в статтях нормативно-правових актів
- •Глава 17
- •Глава 17, Утворення права. Правотворчість. Джерела..._ 423
- •§ 2. Принципи правотворчості
- •§ 3. Функції правотворчості
- •§ 4. Правотворчий процес. Нормопроектування як стадія правотворчого процесу
- •Глава 17. Утворення права. Правотворчість. Джерела.
- •III. Стадія прийняття проекту нормативно-правового акта:
- •Глава 17. Утворення права. Правотворчість. Джерела... _431
- •§ 5. Види і форми правотворчості держави
- •Глава 17. Утворення права. Правотворчість. Джерела...
- •§ 6. Делегована правотворчість і делегована законотворчість
- •§ 7. Види правотворчості громадянського суспільства
- •2. Шдзаконне нормотворення суб'єктів громадянського суспільства:
- •§ 8. Судова правотворчість
- •§ 9. Джерело і форма права. Поняття та види джерел (форм) права
- •Глава 20
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт_233
- •§ 2. Структура правовідносин
- •§ 3. Передумови виникнення правовідносин. Взаємозв'язок норм права і правовідносин
- •§ 4. Суб'єктивне право і юридичний обов'язок як основний зміст правовідносин
- •§ 5. Структура суб'єктивного права і юридичного обов'язку
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт
- •§ 6. Законний інтерес, його співвідношення з суб'єктивним правом і юридичним обов'язком
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт
- •§ 7. Правосуб'єктність особи як передумова правовідносин
- •§ 8. Суб'єкти правовідносин
- •1) Індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):
- •2) Колективні суб'єкти (юридичні особи):
- •§ 9. Правосуб'єктність фізичної особи як суб'єкта (учасника) правовідносин
- •§ 10. Поняття юридичної особи як суб'єкта (учасника) правовідносин
- •1. Статусоутворюючі
- •2. Ознаки, похідні від статусу
- •5 Свідоцтво про державну реєстрацію — документ установленого зразка, що засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної або фізичної особи.
- •6 Ідентифікаційний код є єдиним для всього простору держави і зберігається протягом усього періоду існування організації.
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт
- •§ 11. Правосуб'єктність (правоздатність і дієздатність)
- •§ 12. Компетенція державного органу як вираз його спеціальноїправосуб'єктності
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт__ 529
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт
- •§ 13. Держава як суб'єкт правовідносин
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт__ 533
- •§ 14. Об'єкти правовідносин
- •§ 15. Види правовідносин
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт__263
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт
- •§17. Фактичний (юридичний) склад
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт
- •§ 18. Правові презумпції
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт
- •§ 19. Правові преюдиції, аксіоми, фікції
- •15 Неприпустимими є протиправні фікції: фіктивне підприємництво, фіктивний контракт, фіктивний шлюб, фіктивне усиновлення. Вони — показники зловживання суб'єктивним правом.
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт ______547
- •§ 20. Правовідносини, що виникають при виконанні обов'язків органами внутрішніх справ та їх працівників
- •Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт
- •Глава 24
- •Глава 24. Поведінка у правовій сфері: правомірна, зловживання... 276
- •§ 2. Правомірна поведінка, її ознаки, мотиви та види
- •§ 3. Зловживання правом
- •§ 4. Об'єктивно протиправне діяння
- •Глава 24. Поведінка у правовій сфері: правомірна, зловживання... 281
- •Глава 24. Поведінка у правовій сфері: правомірна, зловживання... 283
- •Глава 24. Поведінка у правовій сфері: правомірна, зловживання... 285
- •§ 7. Причини правопорушень. Правопорушність
- •Глава 24. Поведінка у правовій сфері: правомірна, зловживання... 287
- •Глава 25
- •§ 2. Принципи юридичної відповідальності
- •§ 3. Мета і функції юридичної відповідальності
- •§ 4. Види юридично)' відповідальності
- •2 Репарація — лат. Герагагіо — відновлення.
- •Глава 25. Юридична
- •Глава 25. Юридична відповідальність
- •§ 5. Підстави для притягнення до юридичної відповідальності. Підстави, що виключають юридичну відповідальність. Підстави звільнення від юридичної відповідальності
- •Глава 25. Юридична відповідальність
- •2) Примусові заходи, що забезпечують можливість настання юридичної відповідальності.
- •Глава 25. Юридична відповідальність
- •§ 7. Правопорушення і юридична відповідальність працівника органів внутрішніх справ
- •Глава 25. Юридична відповідальність
Глава 6 форма держави
§ 1. Поняття форми держави і її структура
Форми держави — це способи структурної, територіальної і політичної організації і здійснення державної влади в країні.
Структура форм держави — стійка єдність і взаємний зв'язок складових елементів: форми державного правління, форми державного устрою, форми державно-правового режиму.
Форми держави:
Форма державного правління — спосіб структурної організації вищої влади в державі, її поділ між вищими органами (по горизонталі) та їх правове становище (глава держави, парламент, уряд) |
Ознаки: 1) виражає порядок формування вищих органів державної влади, їх структуру і межі здійснення; 2) характеризує зміст принципу поділу влади між вищими органами; 3) встановлює компетенцію вищих органів державної влади та характер взаємодії з іншими органами влади центрального і місцевого значення та інститутами громадянського суспільства |
Форма державного устрою — спосіб територіальної організації влади в державі (по горизонталі) і співвідношення влади між територіальними частинами, на які вона поділена, і державою в цілому |
Ознаки: 1) виражає порядок поділу держави на окремі територіальні частини за певними принципами; 2) характеризує зміст організаційно-управлінської діяльності в цих частинах; 3) встановлює вертикаль взаємодії між центральними, регіональними і місцевими органами влади |
Форма державно-правового режиму — спосіб політичної організації державної влади, виражений через сукупність засобів і методів, що використовуються у взаємовідносинах держави і особи |
Ознаки: 1) виражає, чи відповідає порядок взаємодії держави і суспільства, держави і особи принципам верховенства права та народовладдя; 2) характеризує стан співвідношення правових та організаційних засобів здійснення державної влади; 3) встановлює сукупність методів підтримання законності і правопорядку в державі |
§ 2. Форми державного правління
В сучасних державах поширені дві форми правління: Монархія (гр. monacrhia) — форма державного правління, за якої державна влада фактично чи номінально зосереджена в руках однієї особи — монарха, зазвичай передається разом з титулом у спадок, не делегується йому народом.
Монархія | |
Абсолютна (не обмежена) |
Конституційна (обмежена) |
— монарх не обмежений конституцією; здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, який формує сам; контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в його руках (характерна для рабовласницьких та феодальних суспільств). Збереглася в первозданному вигляді (без конституції і парламенту) в поодиноких країнах (султанат Оман). Сучасна абсолютна монархія, як правило, має і конституцію, і парламент. Конституція встановлює, що влада виходить від монарха, тобто затверджує його абсолютну владу. Парламенту приділяється роль консультативної ради при монарху (Кувейт, Саудівська Аравія), яка у будь-який час може бути розпущена (у Бахрейні розпущена через півтора роки після створення) |
— влада монарха обмежена конституцією, він не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому; парламент здійснює законодавчу діяльність. •Парламентська — характерна для сучасних монархій, побудованих на принципі парламентаризму: Великобританія, Іспанія, Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Японія та ін. • Дуалістична — характерна для перехідного періоду від феодалізму до капіталізму, служить формою примирення інтересів феодалів (їх переважно виражає монарх) і інтересів буржуазії (їх представляє парламент): кайзерівська Німеччина в 1871—1918 р., Туніс, Таїланд, Лівія, Ефіопія та ін. У деяких сучасних країнах (султанат Бруней, королівство Тонга) збереглися окремі риси дуалістичної монархії. Практично вона себе зжила |
У дуалістичній монархії юридично і фактично влада має двоїстий характер: вона розділена між урядом, що формується, монархом (або призначеним ним прем'єр-міністром) і парламентом. Монарх вже не має законодавчої влади, вона перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Монарх своїми указами регулює багато сфер суспільних відносин. Він має право відкладального вето стосовно законів, які видаються парламентом, і право розпуску парламенту.
У парламентській монархії влада монарха в законодавчій, виконавчій і судовій сферах діяльності обмежена, символічна, відсутній дуалізм. Монарх формально зберігає статус глави держави — винятково з представницькими повноваженнями. Він лише підписує законодавчі акти, прийняті парламентом. Виконавча влада здійснюється урядом, що формується парламентом, і відповідальна перед ним, а не монархом. Фактичним главою держави (прем'єр-міністр) стає лідер партії, яка володіє найбільшим числом депутатських місць у парламенті.
Існують нетипові виборні монархії (одноосібні чи колективні), де глава держави обирається, як в республіках. Так, в Малайзії монарх є ротаційним: він обирається через кожні п'ять років Радою правителів штатів (спадкових султанів) із власного складу по черзі. Оскільки спадкові султани є в дев'яти з тринадцяти штатів (у чотирьох штатах правителі не є спадковими), то лише вони беруть участь у виборах та з їх числа обирається глава держави. В Об'єднаних Арабських Еміратах державу очолює колективний орган — Рада семи емірів, яка раз в п'ять років обирає її голову — монарха найбільшого емірату Абу-Дабі (його інколи називають президентом).
Республіка — форма державного правління, за якої вища державна влада здійснюється президентом чи представницьким органом влади (парламентом), обраним народом на певний строк.
Республіка
|
Парламентська Глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду. Уряд формується парламентом, підзвітний і підконтрольний йому (діє принцип політичної відповідальності уряду перед парламентом); залишається при владі доти, поки має підтримку парламентської більшості. Президент — глава держави, але не глава уряду. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра, який є главою уряду і лідером правлячої партії або партійної коаліції. Верховна влада належить парламенту, що обирається населенням країни. Президент обирається парламентом або більш широкою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина)
|
Президентська — Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом (можливий парламентський контроль). Повноваження президента дозволяють йому контролювати діяльність парламенту (право його роз-пуску, право вето та ін.) Президент обирається позапарламентським шляхом — прямими або непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак)
|
Змішана форма правління (напівпрезидентська, напівпарламентська) Глава держави (президент) пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом. Парламент і президент здійснюють контроль за діяльністю уряду (подвійний контроль). Виконавча влада належить не лише президенту, але і прем'єр-міністру, який очолює уряд. Президент вправі головувати на засіданнях уряду. Президент обирається позапарламентським шляхом (Україна, Фінлян-дія, Франція, Португалія, Ірландія, Ісландія, Румунія, Словенія, Хорватія) |
Уточнимо роль президента в президентській, парламентській і «змішаній» республіках.
Президентська республіка характеризується насамперед тим, що президент звичайно обирається незалежно від парламенту (прямим чи непрямим голосуванням) і поєднує повноваження глави держави і глави уряду. Уряд, як правило, слабко впливає на парламент, не залежить від парламенту (парламент не може проголосити недовіру уряду або достроково припинити його повноваження). Посада прем'єр-міністра або відсутня, або відіграє допоміжну, координаційну, роль (так званий «адміністративний» прем'єр у деяких країнах «третього світу»). Президент може відстоювати інтереси виконавчої влади завдяки своєму високому статусу (здійснювати активну виконавчу політику, використовувати право на видання виконавчих актів, ініціювати створення законів, використовувати право вето на прийняття законів, застосовувати різноманітні засоби впливу на законодавчу владу) з метою досягнення балансу влади. Президентом у цих державах стає, як правило, лідер партії, що перемогла на президентських виборах, із числа членів якої найчастіше й формується уряд. Класичною моделлю президентської республіки є США.
Президент у парламентських республіках, на відміну від глави держави в президентських республіках, звичайно не має в своєму розпорядженні реальної виконавчої влади, і його правовий статус значною мірою нагадує статус монарха в парламентській монархії. Повноваження глави держави, окрім суто церемоніальних (представницьких), тут звичайно здійснюються за згодою і з ініціативи уряду, створеного на парламентській основі.
Якщо в президентських республіках глава держави формує уряд за своїм розсудом, незалежно від розстановки сил у парламенті, то в парламентських республіках глава держави найчастіше може призначити такий уряд, який має підтримку парламентської більшості. Члени уряду є одночасно і членами парламенту, тобто склад уряду відбиває реальну розстановку сил у парламенті, що дозволяє уряду впливати на прийняття парламентських рішень. Пост прем'єр-міністра, як правило, автоматично займає лідер партії (блоку партій), яка перемогла на виборах. Існує парламентська відповідальність уряду, що найчастіше носить солідарний характер — недовіра одному члену кабінету спричиняє відставку всього уряду. Замість виходу у відставку уряд може зажадати розпуску парламенту і призначення нових виборів. Функція глави держави відділена від функції глави уряду.
Президент у змішаній республіці, яка поєднує у собі елементи президентської і парламентської республіканських форм правління, є верховним головнокомандувачем, як у президентській республіці, проте не у всіх країнах наділений повноваженнями глави виконавчої влади. Президент не відповідає за дії уряду, він призначає главу уряду, як правило, з числа лідерів найвпливовіших партійних політичних фракцій у парламенті; за рекомендацією глави уряду він призначає інших членів уряду. Президент може звільнити главу уряду від посади за певних умов; за рекомендацією глави уряду президент звільняє з посади членів уряду. Президент має право головувати на засіданнях уряду; має право скликати засідання для розгляду того питання, яке вважає першочерговим; має право затверджувати декрети і постанови, прийняті урядом; має право повернути ці декрети і постанови на повторний розгляд уряду. Проте його влада обмежена тим, що: 1) він не володіє всією повнотою виконавчої влади, тобто не є главою уряду; 2) сам уряд фактично формується залежно від співвідношення партійних фракцій у парламенті, спирається на парламентську більшість; 3) уряд відповідальний не перед президентом, а перед парламентом.
Відповідно до правового становища президента вчені виділяють дві моделі республік:
Європейська |
Американська |
— переважно парламентсько-президентські та парламентські республіки, де президент наділений не дуже широкими і різнобічними повноваженнями, нерідко є номінальною фігурою з представницькими повноваженнями |
— переважно президентські республіки (СІЛА, республіки Латинської Америки, Африки й Азії), де президенти характеризуються сильною владою. Але навіть в США, незважаючи на всю силу своєї влади, жоден президент не зміг досягти будь-яких значних змін у внутрішній і зовнішній політиці без підтримки вищого законодавчого органу країни. Політична система США дозволяє президенту зосередити у своїх руках велику владу лише за однієї умови: його повинна підтримувати більшість членів Конгресу |