Творчість

Геніальне все приходить незрозумілими ривками: може, якби Менделеєв заснув в іншій позі, йому б не наснилася славнозвісна таблиця? Або якби якийсь композитор не сходив в туалет, не написав би симфонії; або якби не випив кави – ідея роману чи якийсь образ не виник би? Пфф… виходить, творчість саме в твоїй особі існує тільки в силу випадку, мій маленький геній! Людей настільки багато, що коли не тобі, то іншій людині трапиться побувати в таких же умовах і подумати те ж; а ти прочитаєш потім книгу тієї людини – й подумаєш: «Автор ніби з мене писав». А ти просто не дійшов до того настрою, до тієї ідеї, або не зміг її вихопити чи висловити. Ось чому я не розумію, за що так поважають Шевченка Тараса, приписують йому такого чудового генія, коли його, можливо, оточувало безліч людей, набагато кращих людей – не в сенсі доброти, а таких, що надихали його. У кожного своя боротьба, і яскраве життя Тараса, що стало видимим для загалу, не робить його яскравішим за життя простої людини, яка без драматизму несе такий же хрест. І в Кобзаря не було того драматизму, аби внести ясність, – хіба що в тій мірі, що й в інших. Неякісного забарвлення, проскості цій постаті надав ширвжиток її творчості.

Наразі ти прокоментуєш, що я знов хочу виділитись своєю думкою. Скажеш вірно. Вся творчість є способом виділитись, виокремитися з світу, «залишити слід» – і потім знову стати світом. Кожен порух нашого життя і є творчим процесом, що рухомий спогляданням за ним решти світу (людства зокрема): людина хоче намалюватись і продатися хоч раз у житті. Все робиться ніби для «Великої Тітки», чи як казав про це Зуї? Не для Бога, – замовкніть, віруючі! – не для Бога у вашому розумінні. Бог – це процес, а не результат, втілений в божестві. Будь-який процес є священним, наше життя є бог, наша творчість є бог, а мистецтво і ваш Бог – це тільки відходи; жалюгідні результати праці, які, як завжди, не відповідають очікуванням. Тому з одного процесу ми завжди переключаємось на наступний – щоб не втратити бога.

Творчість – це комбінування спожитої інформації не в думки, які можна назвати «блоками інформації», а в невідомі ікс-елементи, які внаслідок «нарізки» блоків лишаються поза їх межами. «Відходи» нового пазлу під назвою «цьогомиттєва картина інформації/світу» склеюються в клубок, що і може стати частиною майбутньої ідефікс. Що швидше збереш всі необхідні для Твоєї колекції клубки, то швидше складеш свою «ідею» і… можливо, забудеш про неї. Скільки комірок містить твоя ідея – по комірці для одного клубка – визначається складністю твого характеру. Якщо характер у тебе складний – будеш трудитися до кінця життя і помреш в муках нездійсненності; проте й результат буде багатоманітним. Багатоманітність творчості простих людей полягає у простоті їхніх творінь. Ці ідеї-творіння настільки прості, що оточуючі можуть навіть не помітити генія Ординарної людини. Перевага простоти в тому, що одним словом і одним жестом вона може передати те, на що складна людина витратить десятки рухів і десятки слів. Це як розповісти про всі життєві процеси, вимовивши слово «життя», вклавши у нього весь той зміст, який потім розшифрують для загалу багатьма словами «складні» особистості. Як бачиш, одні необхідні, інші необхідні теж, одні на зміну іншим приходять, або діють вони паралельно. Прості подають їжу для руху складних, а спостереження простих за рухом складних породжує нові перли істини.

Думки, що виникнуть в тебе після «пологів справжньої ідеї» – якими б цінними вони не були, – то тільки післямова твоєї творчості. В житті однієї людини є лиш один шедевр. Опісля можеш жити, не боячись небуття. Якщо все життя тебе мучила думка «не знаю, чого хочу», то ти не втілився в жодній тривкій речі, ти – пустий слід. Втілюйся. Я пишу як чисто оратор – певно, ти насміхаєшся. Так підводжу наш діалог-монолог до суспільних тем.