30. У чому полягав «кримінальний злочин» і.Дзюби після ознайомлення громадськості з його працею "Інтернаціоналізм чи русифікація"?

«Інтернаціоналізм чи русифікація?» — це книга Івана Дзюби, написана у вересні — грудні 1965 року. Безпосереднім поштовхом для написання цієї праці стало проведення у 1965 році в Україні репресій проти української інтелігенції. У серпні-вересні 1965-го року у Києві, Львові, Луцьку, Івано-Франківську та Тернополі були заарештовані близько трьох десятків молодих українських інтелігентів. 4-го вересня у Києві під час прем'єри кінофільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» до протестів проти політичних репресій закликали поет Василь Стус та Іван Дзюба.

Праця «Інтернац чи русиф?» поширювалася у самвидаві, а у лютому 1968 року була опублікована у журналі «Сучасність».

Комуністична влада оголосила “Інтернаціоналізм чи русифікацію?” антирадянським твором, а його поширення, зберігання чи навіть просто читання – кримінальним злочином. Сам Іван Дзюба втратив роботу, був виключений зі Спілки письменників і зазнав переслідувань з боку КҐБ, а 72-го року був ув’язнений на 18 місяців.

Праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?" висувалася як політичне ("кримінальне" — "державний злочин") звинувачення не лише проти її автора, а й проти тих, хто її "розповсюджував" або й просто читав.

31. Укр мас-медіа незалежної України: становлення, типологія, перспективи

Масово інформаційна ситуація в Укр сьогодні відзначається рухливістю й динамізмом, що загалом відбиває зміни й еволюцію всіх сфер суспільно-політичного життя. Україна все ще переживає перехідний період: недостатньо енергійно запроваджуються реформи; ще досить активно діють сили, що прагнуть повернення до старого.

Якщо у світі за журналістикою давно визнано статус "четвертої влади", то в нашій країні їй ще належить пройти складний шлях еволюції. У сучасній укр масовій інформації діє загальний соціальний закон, згідно з яким журналістика відбиває характер соціальних і політичних відносин, у рамках яких функціонує. Від політичної системи держави залежить і структура журналістики.

Становище сучасної укр журналістики визначається такими ознаками: недостатність історичних традицій публічного й політичного життя, досвіду існування вільних, незалежних від державних органів преси; низький рівень дієвості та ефективності укр журналістики; стійке перетворення укр газет на «пресу катастроф»; зниження аналітичного рівня укр преси та посилення її символічності; брак високого професіоналізму в діяльності журналістського корпусу країни; незахищеність проф діяльності журналістів.

У сучасному українському інформаційному просторі існують такі типи журналістики: дайджестовий: експедиторський, службовий, незалежний.

Дайджестовий тип передбачає використання в органах масової інформації вже опублікованої інформації. Такими матеріалами заповнюється вся газета. У кращому випадку вони можуть бути перекладені з іноземних мов, якщо в журналіста вистачає для цього знань у галузі філології. На цьому праця журналіста вичерпуються.

Експедиторський тип жур-ки полягає в тому, що інформаційні матеріали в ній журналіст переносить від ексклюзивного джерела до масової аудиторії. Сутність цього типу журналістики в отриманні кореспондентом готового інформаційного тексту, над яким він сам не працює, у кращому випадку від додає до нього косметичні прикраси.

Функції службової журналістики полягають у створенні власних матеріалів, але під конкретне політичне, соціальне, економічне та ін. замовлення.

Незалежна журналістика вбачає своє покликання в пізнанні дійсності, правдивому, адекватному відображенні її в своїх матеріалах. Така журналістика залежить не від господаря, а від своїх читачів. А в залежності тільки від читачів полягає свобода журналіста. По суті лише цей четвертий тип заслуговує називатися справжньою журналістикою.

На жаль, у сучасній укр журналістиці переважають дайджестові, експедиторські і службові видання. І дуже скромне місце в інформаційному просторі займають незалежні мас-медіа. Вони з'являться в достатній кількості тільки тоді, коли підвищиться добробут народу до такої міри, що рядовий громадянин зможе проголосувати заробленою гривнею за те чи інше видання, стане його передплатником. Зібравши достатню аудиторію читачів, видання зможе відмовитися від дотацій власника, стати незалежним кооперативним підприємством.