22. Осмислення ролі літ праці в публіцистиці укр письменників хіх- поч. Хх ст. (на прикладі кількох авторів і їхніх творів)

Відштовхуючись від літ практики, Франко вважав, що саме літ-ра має художньо досліджувати дійсність у різних параметрах. Письменники повинні орієнтуватися в найновіших досягненнях наук про людину і суспільство. Тільки тоді література зуміє осмислити провідні тенденції розвитку людства, з'ясувати істотні взаємини між особистістю і суспільством. Франко аналізував найвидатніші явища всесвітнього письменства, проводив паралелі між творами укр митців. У розвитку укр літературознавства важливу роль зіграли його публіцистичні праці.

1905 рік. Іван Франко пише «Одвертий лист до галицької української молодежі», в якому закликає приступити до «великої праці – здвигнення нашої національної будови в усій її цілості». Бачив Франко розв’язання цієї задачі шляхом формування, витворення з величезної етнічної маси укр народу укр нації. Укр націю він уявляв як суцільний культурний організм.

Андрій Ніковський - один з плеяди патріотів, які “рятували загрожену укр державність” у 1917-18рр., захисник нац мови та культ, переконаний противник радянської влади в Укр, політ діяч, редактор, літературознавець, публіцист. «Київська Дунька» – так журналісти називали газету «Киевская мысль». «Киевская мысль» – щоденна політична і літературна газета ліберально-буржуазного спрямування. Видавалася 1906-1918 у Києві рос мовою. Боролося проти більшовизму, відстоювала інтереси партії конституційних демократів. Його статті – це відверто негативне ставлення до русифікації та політики Росії щодо Укр. Писав, що бідніють наші газети, бо нема паперу, фарби, читача через те, що “страшне йде на нас із Москви” (там же). Був проти більшовиків. Чимало праць написано ним з приводу катастрофічного становища укр культури.

Другим щодо активності журналістом "Нової Ради" був сам редактор газети Андрій Ніковський. Він виступав під кількома псевдонімами. Статті на важливі соц-політ теми публіцист підписував своїм справжнім прізвищем. Літ-критичні матеріали, огляди творів мистецтв виходили з псевдонімом А.Василько, фейлетони і сатиричні мініатюри А.Яринович. Найчастіше він торкався проблем, зв'язаних з розвитком нацкультури. У статті "Культура в мішку" публіцист обурюється витівкою вінницького повітового старости, який звелів твори Михайла Драгоманова "из'ять, запечатать вь мьешки й хранить при варте до особого распоряжения". З сумом публіцист констатує, що "в укр. державі навіть укр культура не забезпечена від ворожих нападок" "агентів влади".

23. Визначення основних шляхів розвитку укр преси у публіцистиці укр письменників поч. ХХст (на прикладі кількох авторів і їхніх творів).

Хоч І. Франко і не залишив цілісної теоретичної праці про журналістику, існують твори, в яких його судження становлять досить чітку систему поглядів щодо його розуміння преси. А саме: статті "По за межами можливого", "Журнал і публіка", "Принципи і безпринципність", "Дещо про нашу пресу", "Новини нашої літератури", монографія "Іван Вишенський і його твори" та ін. У системі поглядів І. Франка на майстерність журналіста важливе місце посідає проблема факту. Так, приміром, до проблеми важливості добору і вивчення фактів І. Франко звернувся у своїй повісті "Лель і Полель". На прикладі роботи свого головного героя Начка – редактора газети, Каменяр показав необхідність для журналіста мати фундамент з точних і незаперечних фактів. Найбільш повною працею І. Франка з історії укр журналістики, є його "Нарис історії укр-рус літ-ри".

Основні етапи розвитку укр преси подав у своїй книжці "Тяжким шляхом: Про укр пресу" (1912) Б. Грінченко. У цій праці автор проаналізував невтішний стан вітчизняних газет і журналів, які виникли у російській Україні після зняття у 1905 році заборони з укр друкованого слова. М. Грушевський в основу формування і функціонування преси поклав принцип "міжпартійності", про який раніше писав І. Франко. Головна ідея принципу міжпартійності, на думку М. Грушевського, полягає в тому, що преса повинна мати поступово-демократичний характер – тобто служити "змаганням до широкого й успішного розвою українського народу на полі суспільно-політичнім, економічнім, культурнім і національнім – опертого на економічнім і культурнім подвигненню народніх робочих мас". Таким чином, саме у міжпартійності Грушевський бачить розвиток преси.

У статті "Відгуки з життя і письменства. Перший рік укр преси. - Письменники і публіка" С. Єфремов намагався дати пояснення невдачі,яку зазнала щойно народж укр преса в Рос.

Визначальну роль російськомовній пресі в життя українців та у формуванні їх нац ідеї відводить також Симон Петлюра у творі «До практичних завдань українства». На його думку, російськомовна преса охоплює більше верств населення і має вплив на тих читачів, які поки що не доступні українськомовним виданням. Якщо російськомовна преса буде проводити просвітницьку роботу у дусі національного видання, то у майбутньому створиться благородний ґрунт для розвитку українськомовної.

Андрій Ніковський у своїх творах «Преса» та «Культура у мішку» порушує проблеми збалансованої укр преси. На його думку, вона повинна перейти від теоретичних заяв до практики, стати національним провідником народу, об’єктивно змальовувати дійсність, збалансовано подавати інформації, незважаючи на цензурні закони зверху.

Отже, І. Франко виробив певні теоретичні засади функціонування журналістики, на прикладі описів найбільш помітних періодичних видань в українській журналістиці XIX століття запропонував канон дослідження історії газет і журналів. Він був першим, хто подивився на історію укр жур-ки як на історію цивілізації нашого народу. М. Грушевський став реформатором укр жур-ки. Він теоретично обґрунтував і ввів у практику принцип міжпартійності періодичної преси. Одним із найплідніших етапів розвитку укр журналістикознавства стали 20-ті роки минулого століття. Праці М. Возняка, Б. Грінченка, В. В. Щурата, С. Єфремова добре прислужилися у дослідницькому поступі наступних поколінь журналістикознавців, вони є певними орієнтирами і для нинішніх істориків і теоретиків жур-ки.